Платформи мають забезпечувати свободу висловлювання без порушення прав людини. Аби вони це робили, потрібна ціла екосистема зусиль від держав та громадянського суспільства.
27 листопада Український інститут медіа та комунікації провів міжнародну конференцію «Код довіри: інформаційна стійкість в часи війни та штучного інтелекту», яка об’єднала експертів, журналістів, вчителів, викладачів, бібліотекарів, представників громад/органів місцевого самоврядування та інших стейкхолдерів у темі медіаграмотності. Учасники другої панелі обговорювали, як медіа знайти баланс між свободою слова та національною безпекою під час війни та наскільки можливо вплинути на політику модерації контенту техногігантів.
Сесію модерувала Вікторія Сидоренко, директорка з управління персоналом Суспільного.
Конференція організована громадською організацією «Український інститут медіа та комунікації» у партнерстві та за фінансової підтримки DW Akademie, Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ), представництва ЮНЕСКО в Україні за підтримки уряду Японії, Проєкту Ради Європи «Захист свободи слова та свободи медіа в Україні», IMS, у партнерстві з Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення. Погляди, висловлені під час заходу чи у публікаціях про захід не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Публікуємо нотатки з панелі, а переглянути повністю відео з конференції можна на YouTube-каналі УІМК.
Свобода слова: що змінюється, а що ні
Альбертіна Пітербарг, координаторка програми ЮНЕСКО з питань комунікацій та інформації, посилаючись на статтю 19 Загальної декларації прав людини, відзначає, що свобода вираження — це не про право говорити все, що хочеш, а про свободу шукати, отримувати й поширювати інформацію. «Право на свободу вираження має співіснувати з іншими правами людини й не може їх підривати», — наголошує спікерка.
Захар Процюк, операційний директор англомовного медіа The Kyiv Independent, розглядає свободу слова як право висловлювати те, в що віриш. «Зрозуміло, що ризик зашкодити [словом] сильно зростає під час війни. Але й запит на якісну інформацію, від якої залежить життя, зростає теж», — каже Захар.
Матеріали The Kyiv Independent розраховані насамперед на іноземців, які цікавляться Україною. І хоча самі журналісти медіа живуть в країні, де йде війна, це не заважає їм висвітлювати її об’єктивно, каже Захар: «У нас дуже чорно-біла війна: одна держава відкрито напала на іншу і намагається захопити її територію. Тут немає якихось дуже складних, незрозумілих контекстів, як в конфліктах, наприклад, на Близькому Сході чи в Південно-Східній Азії».
За словами Наталі Лигачової, голови ГО «Детектор медіа», поняття свободи слова трансформувалося у всьому світі, насамперед через технології: «Довгий час вважалося, що свобода слова спирається на свободу дискусії, в ході якої мали дійти правди. Проте сьогодні технології настільки прискорили та масштабували потік інформації, що дискусія вже не встигає виявити, де правда та брехня. У результаті постало питання про регулювання соціальних мереж».
В Україні на ці виклики ще накладається війна, каже спікерка. І наводить результати дослідження з медіаграмотності та свободи слова, яке провів Інститут соціології НАН України на замовлення Нацради. Зокрема, респондентів запитали, чи доречно владі під час війни обмежувати те, що люди публічно говорять або поширюють про політику, в тому числі в інтернеті. 38,5 % відповіли, що доречно це робити задля захисту національної безпеки та інтересів.
Олександр Бурмагін, член Нацради, додає, що головний виклик для України у цьому питанні — знайти баланс між свободою поширення інформації та національною безпекою. І, на його думку, Україна непогано з цим справляється: «За час повномасштабної війни ми піднялися в рейтингу свободи слова [“Репортерів без кордонів”] більш ніж на 30 позицій (у 2022-му Україна була на 106 місці, а у 2025-му — на 62 позиції — ред.). Закон “Про правовий режим воєнного стану” дозволяє військовому командуванню фактично в ручному режимі керувати медіакомпаніями, медіа і всіма суб’єктами в інформаційній сфері. Однак цих обмежень не було застосовано, окрім відключення трьох каналів (“Еспресо”, “Прямий”, 5 канал) від цифрового ефіру навесні 2022-го та окремих якихось моментів».
Чому саморегулювання — необхідність для медіа
На сьогодні єдиний нормативний документ, що регулює роботу медіа у воєнний час, — це наказ № 73 головнокомандувача ЗСУ. Олександр Бурмагін вважає цей документ достатньо релевантним. Наталія Лигачова додає, що питання ще в тому, як інтерпретують цей наказ на місцях. Медійники нерідко скаржилися на проблеми з доступом на фронт, вибірковістю у наданні акредитації. «За ці роки силами громадських організацій, самих журналістів, воєнкорів вдалося встановити контакт з військовими. І зараз вже не настільки багато скандалів виникає щодо цього», — каже Наталія Лигачова.
Олександр Бурмагін переконаний, що питання, пов’язані зі зловживанням свободою слова (клікбейт, хайп), мають вирішуватися не на рівні законодавства, а через саморегулювання — самими журналістами та Комісією журналістської етики (КЖЕ). Наталія Лигачова зауважує, що з саморегулюванням є поки певні проблеми: у КЖЕ зараз менше ресурсів через відхід американського фінансування, а медіа, залежні від алгоритмів соцмереж, вдаються до маніпуляцій, аби захопити увагу користувача і потрапляти надалі в стрічки рекомендацій. Спікерка знає випадки, коли журналісти й редактори звільнялися із медіа, бо не змогли нічого вдіяти з політикою менеджерів, які вимагали ставити маніпулятивні заголовки задля збільшення кількості переглядів. На думку Наталії Лигачової, певні елементи саморегулювання можуть впроваджувати такі сайти як «Детектор медіа», Інститут масової інформації — через моніторинги, частіше висвітлення маніпуляції. Тобто такими матеріалами сприяти тому, щоб сама аудиторія сприймала маніпуляції як щось ганебне.
Захар Процюк зауважує, що процеси в медіа багато в чому залежать від бізнес-моделі. 70 % доходів The Kyiv Independent — від платних підписок (наразі у медіа приблизно 24500 підписників). Це дозволяє менше залежати від рекламних доходів та алгоритмів, каже Захар: «Наші читачі нас краще розуміють. Ми можемо дозволити собі повільніші формати, наприклад, розсилки. Це значно спокійніший канал комунікації, ніж соціальні мережі».
Наскільки можливий діалог з платформами
Соціальні мережі відіграють важливу роль в отриманні та поширенні інформації, а разом із прибутками на них лягає відповідальність за модерацію контенту, протидію дезінформації та забезпечення свободи висловлювань, каже Крістіна Рудь, технічна радниця суспільного інтересу International Media Support. Нещодавно їхня команда разом з ГО «Інтерньюз-Україна» у співпраці з ЮНЕСКО та за підтримки Японії розробила для платформ «Посібник з управління ризиками в контексті надзвичайних ситуацій, владних конфліктів та криз», який враховує контекст повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Проєкт спрямований на відділи, які займаються модерацією контенту, питаннями захисту прав людини, гендерного балансу в техногігантах. У посібнику описано ключові ризики у використанні платформ під час війни та надано рекомендації, як бігтеку мінімізувати ці ризики, захистити права людини та забезпечити свободу слова.
У додатку до посібника — розбір реакцій платформ на згадані ризики та рекомендації на випадок повторення подібних кейсів.
За словами Крістіни, при підготовці цих документів прагнули врахувати різні думки, тож до роботи долучили низку спеціалістів: представників громадянського суспільства, медіа, регуляторних органів, наукових кіл і самих платформ. Серед залучених експертів — Олександр Бурмагін, Він пояснює, для чого потрібні подібні документи, які, по суті, не можуть зобов’язати компанії виконувати рекомендації: «Приблизно з 2017 року я говорю, що без міжнародних договорів, без регулювання виникатимуть проблеми зі свободою вираження на платформах, оскільки їхній вплив зростатиме і використання їхніх можливостей для дезінформації, заподіяння шкоди демократії або вразливим групам тільки збільшуватиметься. Держави починають закручувати гайки платформам, останнім часом в розрізі захисту дітей (наприклад, в Австралії заборонили користуватися соцмережами дітям молодше 16 років — ред.). І коли платформи — а мислять вони лише економічними категоріями — зрозуміють, що втрачатимуть свій ринок, тоді вони захочуть домовлятися. І от тоді всі ці рекомендації, різноманітні гайди (“м’яке право”) стануть в пригоді, тому що там будуть готові рішення, практично механізми, які ми зможемо застосувати».
На думку Альбертіни Пітербарг, коли існує узгоджений підхід і законодавча рамка, платформи змушені брати участь у діалозі. Як приклад спікерка наводить регуляторні рішення уряду Бразилії, зокрема у випадку з X, коли Ілон Маск відмовився видалити контент, що підривав демократичні інституції.
«Проблему [з платформами] не може розв’язати один посібник чи один проєкт — потрібна ціла екосистема зусиль, — каже Крістіна Рудь. — Громадянське суспільство робить свою частину роботи, розробляючи рекомендації та залучаючи самі платформи до діалогу. Важливими є регуляторні механізми. У ЄС уже діють Digital Services Act і Digital Markets Act, які встановлюють обов’язки для платформ, і Україна працює над імплементацією цього законодавства».
Наскільки успішно медіа адаптовуються до цифрового середовища
Захар Процюк вважає, що в Україні розрив між користувачами й класичними медіа суттєво більший, ніж у багатьох західних країнах, значною мірою через війну. Останні кілька років, як показують дослідження Internews, українці читають новини переважно в телеграмі — нерідко в анонімних каналах. Найпопулярніші із них, як показує дослідження Українського інституту медіа та комунікації, мають аудиторію, яка у кілька десятків разів перевищує кількість підписників великих українських медіа. На думку Захара, здебільшого люди підписуються на телеграм-канали, аби дізнатися, куди і що саме летить. Коли цей чинник відпаде, ситуація з медіаландшафтом дещо покращиться, але звичка споживати інформацію в телеграмі ймовірно залишиться, припускає Захар. Він вважає, що редакціям варто шукати спосіб говорити з аудиторією її мовою й працювати на всіх платформах, де є читач. Наталія Лигачова погоджується з цим, але зауважує, що навіть анонімні телеграм-канали більшість інформації беруть з класичних медіа. Олександр Бурмагін, посилаючись на результати дослідження з медіаспоживання за 2025 рік від ГО «Інтерньюз-Україна», додає, що у самому телеграмі люди починають дедалі більше віддавати перевагу якісним медіа.
На думку Наталії Лигачової, забороняти Telegram в Україні вже пізно. Олександр вважає, що можна заблокувати Telegram, як у 2017-му російські соцмережі «ВКонтакте» та «Одноклассники». Спікер згадує, що після блокування цих ресурсів з часом їхня відвідуваність в Україні дуже знизилася.
Наталія Лигачова вбачає більший виклик навіть не в телеграмі, а в тіктоці: «Коли припиниться гаряча фаза війни, популярність новин у тому ж телеграмі може впасти. І тоді саме у розважальний контент буде закладатися дедалі більше дезінформації. Я вважаю, що редакції до цього часу вже вироблять якісь певні алгоритми, яким чином усе ж таки просувати важливу серйозну інформацію в різних соціальних медіа. А от як працювати з розважальним контентом — це, гадаю, наступний виклик для нас».
Альбертіна Пітербарг зазначає. що між забороною та дозволом всього має бути баланс: «Потрібно захищати права людини. Не можна закликати до геноциду чи вбивств і вдавати, що це свобода слова. І не має значення, чи це відбувається на платформі Meta, чи на платформі Telegram».
Фото: Євген Педін