Вища освіта під час війни зазнала змін і стикнулася із низкою викликів. Про те, як заклади освіти реагували на нові обставини, які реалії зараз у переміщених університетів та як зробити так, щоб вища освіта України працювала продуктивніше обговорювали під час презентації результатів та обговорення дослідження «Університети в облозі: виклики для української системи вищої освіти після повномасштабного вторгнення Росії в Україну». Подія відбулася 9 листопада в Українському кризовому медіацентрі. «Академія викладачів журналістики» публікує тези доповідачів.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії у більшості закладів вищої освіти перервався навчальний процес, викладачі та студенти переміщувалися по країні та виїздили за її межі, частина університетів перемістили свої кампуси до більш безпечних регіонів України.
Під час дискусії за результатами дослідження Школи політичної аналітики НаУКМА дослідники підбили підсумки своєї роботи, а експерти з галузі їх прокоментували.
Дослідницький проєкт «Університети в облозі: виклики для української системи вищої освіти після повномасштабного вторгнення Росії в Україну» охопив 30 університетів з різних регіонів України і складався з кількісницького та якісницького етапів. Спершу були проведені опитування студентів, викладачів та представників адміністрації (у всіх досліджуваних університетах), пізніше – глибинні інтерв’ю та фокус-групові обговорення (в одинадцяти закладах). Одинадцять університетів, де проводили якісницький етап дослідження, дослідники поділили на 4 групи:
- Університети, які найбільше постраждали, або були переміщені, деякі навіть двічі (Східноукраїнський університет ім. Даля, Маріупольський державний і Херсонський державний університети)
- Університети в зоні бойових дій (Харківський національний університет ім.Каразіна, Чорноморський національний університет ім. П.Могили з Миколаєва, Сумський державний університет)
- Університети в зоні середньої інтенсивності обстрілів (Запорізький національний технічний університет, Київський політехнічний інститут, Одеський національний університет ім. Мечникова)
- Університети в зоні мінімальної кількості обстрілів (Прикарпатський національний університет ім.Стефаника, Львівський національний університет ім.Франка).
Виклики університетів
Представник Школи політичної аналітики НаУКМА і один із дослідників проєкту Антон Суслов представив ключові результати глибинних інтерв’ю з представниками адміністрацій університетів (ректори, декани, заступники деканів) і запевняє: «У всіх університетах впевнені, що без освіти йти до перемоги не можна. Попри різні ситуації університети продовжують бачити свою місію і не здаються. Це означає, що освітній фронт теж вистоїть».
За словами аналітика, для переміщених університетів найбільшими викликами у перші три місяці війни, коли вони оговтуватися та переїжджали, були нестача приміщень, гуртожитків та їхній неналежний стан. Часом університет, який приймав, не мав достатньо площ, аби розмістити переміщений, або мав ті, що не використовувалися раніше. Були поодинокі випадки напруги між адміністраціями чи колективами університетів. Які б дружні відносини між переміщеними і приймаючими університетами не були, між ними існує конкуренція, особливо якщо є однакові спеціальності, каже експерт. Проте додає, що більшість налаштовані позитивно.
Попри внутрішні дискусії, незгоди між студентами і викладачами, більшість університетів прийняли рішення все-таки повернутися до навчального процесу в перші місяці з початку повномасштабного вторгнення. «Ми — університет і маємо поновлювати навчання, інакше студенти зрозуміють, що нічого не відбувається і просто виїдуть», — цитує одного з респондентів Антон Суслов.
Як свідчать інтерв’ю, керівництво переміщених університетів виявилося більш готовим до відновлення навчального процесу, ніж ті, хто був у більш безпечних умовах. Вони розуміли, що всі процеси треба запускати одразу після переміщення. Серед ключових проблем для переміщених університетів та закладів у зоні бойових дій було відновлення зв’язку між студентами і викладачами. «Тобто фактично потрібно було зрозуміти, хто де перебуває. Якщо немає зв’язку — складно будувати процеси, розраховувати на своїх співробітників. Особливо якщо вони на окупованих територіях. Для решти відновлення не було болісним, оскільки дистанційний формат був пропрацьований у ковідні часи», – говорить Антон Суслов.
Розуміючи нестабільність інтернету та зв’язку, всі університети проявляли гнучкість, вдавалися до асинхронного формату навчання, індивідуального складання іспитів. Якщо зникав зв’язок, викладачі давали необмежену кількість спроб виконати завдання.
Серед викликів, на які вказували респонденти – виїзд науково-педагогічних працівників за кордон, залучення студентів до волонтерства чи Збройних Сил України, питання академічної мобільності студентів, складне фінансове становище закладів вищої освіти.
В той час, як університети за кордоном відкривають можливості для українських студентів, українські – намагаються і зберегти студента, і дати можливість спробувати навчання за кордоном.
Чимало студентів, що до вторгнення навчалися на контрактній формі навчання, втратили можливість платити. Університети намагаються підтримувати як викладачів, так і студентів: надавати місця в гуртожитках, виплачувати одноразову фінансову підтримку, оздоровчі, надавати гуманітарну і психологічну допомогу.
Ті університети, які наважилися на очне навчання, розуміють складність забезпечення безпеки для співробітників і студентів. Ті, що працюють віддалено, вказують на необхідність забезпечити інтеграцію нових людей (першокурсників) до академічної спільноти.
Навіть за дистанційної форми роботи постає питання необхідної техніки та приміщень. Однак, університети готові співпрацювати з міжнародними донорами і знаходити можливості, кажуть дослідники.
Позитивний фактор, на який вказували респонденти — це створення справжньої академічної спільноти. Там, де вона була, можливо, не зовсім сформована –сформувалась, а там, де вже була – згуртувалася. Також адміністрація закладів відзначила покращення взаємодії з органами державної влади. Зокрема, говорили, що Міносвіти стало більш відкритим до комунікації.
Ставлення до змін
Окрім опитування та інтерв’ю, у ході дослідження проводилися фокус-групові обговорення за участі викладачів та студентів. Як розповідає наукова директорка Школи політичної аналітики НаУКМА та керівниця дослідницького проєкту Анна Осипчук, переміщення університетів та поновлення навчання супроводжувалося стресом його учасників. Та зрештою як викладачі, так і студенти погоджуються, що це було правильним рішенням.
Поновлення навчального процесу вони пов’язували з нормалізацією та емоційною підтримкою, зазначає Анна Осипчук. «Я розуміла, що навчання – це те, що мені потрібно», «хтось воює, а це мій фронт», – ділилися учасники обговорень.
В ході обговорень студентів запитували, чи змінили б вони свій фах – і переважна більшість переконалися, що саме їхній фах їм подобається, він корисний і в ньому є потреба. Стосовно оцінки якості освіти, студенти відповідали, що основна зміна пов’язана із пандемією коронавірусу. Війна на якість істотно не вплинула: або нічого не змінилося, або ж не було відчутного погіршення. Разом з тим, як розповідає Анна Осипчук, багато студентів говорили про погіршення когнітивних процесів під час війни та про зниження ефективності навчання.
«Сильно прозвучала тема про гуртування спільноти навколо переміщеного університету, – додає дослідниця. –Наприклад, розповідали, як університет вивозив не тільки своїх: будь-хто міг долучитися до евакуації, скористатися транспортом закладу. Це дуже важливі моменти, де ми справді можемо говорити про соціальний вимір місії університету».
В ході фокус-груп аналітики порушували проблему виїзду викладачів за кордон. З’ясувалося, що практики стосовно в університетах дуже різняться. Десь викладачі змушені брати відпустки за власний рахунок, в деяких – звільнятися. Однак в багатьох університетах викладачів намагаються все ж зберегти, забезпечити навантаження. Як зазначає Анна Осипчук, і ті, й інші посилаються на міністерство, владу, вказівки і кажуть, що так роблять усі. Під час опитування в групі учасники почули, що є різні варіанти і опція зі звільненням не є популярною, додає дослідниця. В більшості закладів налаштовані, наскільки це можливо, зберегти людей, які перебувають за кордоном.
Коментарі експертів
Експерти, присутні на презентації дослідження, обговорили його результати і висловили свої точки зору про майбутнє університетів, про те, як зробити систему вищої освіти більш ефективною та як зберегти студентів, викладачів і співробітників.
Член Національної команди експертів з реформування вищої освіти, експерт Реанімаційного Пакету Реформ Володимир Бахрушин нагадує, що ще до карантину і до війни було багато зроблено з погляду змін у законодавстві, які спрямовані на дерегуляцію вищої освіти і управління вищою освітою. Саме ці кроки полегшили адаптацію до умов під час карантину і під час війни, хоч і не були доведені до кінця, зазначає експерт.
Сьогодні, на його думку, важливо врегулювати виїзд чоловіків-студентів за кордон. Адже на початку вторгнення було багато зроблено для встановлення партнерств та академічних мобільностей. Володимир Бархушин вважає, що слід запровадити регулювання, яке дозволило б виїзд, але й не допустило масових зловживань.
Збереження викладачів та студентів під час війни є одним із ключових завдань українських закладів вищої освіти. На думку керівника директорату фахової передвищої та вищої освіти МОН Олега Шарова, особливо актуальним це завдання стане в наступні два-три роки. «Критичною ситуація стане не тоді, коли відбуваються події, а тоді, коли багато людей знайдуть собі інші траєкторії професійного та освітнього розвитку», — вважає він.
«Потрібно зрозуміти і тверезо подивитися на освіту, — каже Голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Андрій Бутенко. — Ми не в закритому просторі. Україна бореться за те, щоб потрапити до європейської спільноти. Тож треба думати, як ми будемо конкурувати не між університетами рідного міста, а з кращими університетами Лондона, Варшави, Берліна».
Він також підкреслює, що чимало змін можливі не на державному рівні, а залежать від самих університетів. «Не буде єдиної траєкторії для двох сусідніх університетів, двох студентів з різних факультетів. Багато залежить від персональних якостей викладача, ректора, командної роботи, щоб виконати свою траєкторію», – вважає він.
Водночас майбутнє він вбачає у фінансовій автономії університетів. «Далеко не всі прагнуть цієї автономії. Нам потрібно перестати дивитися на освіту з точки зору радянського досвіду. Правильно, коли місцева громада дбає про університет і бачить в цьому цінність. Автономія — це не просто право, а й відповідальність», – каже керівник НАЗЯВО.
Повний запис відеорансляції з події можна переглянути на YouTube-каналі УКМЦ.