У грудні 2020-го завершився перший семестр навчального проєкту Journalism Teachers’ Academy (JTA), що реалізується Українським інститутом медіа та комунікації за підтримки Deutsche Welle Akademie і має на меті покращити методичні компетенції українських викладачів журналістики. Оскільки проєкт лише стартував і триватиме він ще два роки, про результати говорити зарано. Однак, про перші спостереження та загалом уявлення про журналістську освіту ми запитали Кирила Савіна, керівника Deutsche Welle Akademie в Україні.

Розкажіть, як у Deutsche Welle Akademie виникла ідея навчати викладачів журналістики?

Академія Deutsche Welle – це інституція, що по всьому світу займається підтримкою вільних медіа. В Україні ми працюємо з 2015 року. Наша ціль – вільні медіа, які всеосяжно інформують громадян України про те, що відбувається в світі і в їхньому житті. Досягати цієї цілі можна по-різному. У нас є школи економічної журналістики, в минулому році ми запустили школу універсальних редакторів. 

Водночас ми подивилися, як працює журналістська освіта і яким чином в Україні журналісти стають журналістами. І, недовго думаючи, знайшли шлях до змін через академічну освіту через факультети журналістики. Коли подивилися, що там відбувається, ми дійшли висновку, що рівень освіти низький. Особливо це стосується практично орієнтованих знань. Бо журналістика – це не про теорію, це про практику. 

Подумали, що наша допомога буде слушною. Особливо стосовно методик викладання з орієнтацією на передачу практичних знань. Ми  зондували ґрунт, говорили з деякими викладачами і керівниками факультетів. Всі казали, що допомога потрібна, що це дуже гарна ідея. 

Потім нам був потрібен партнер, який би допоміг реалізувати цю ідею. І досить швидко знайшли Український інститут медіа та комунікації. Поговорили з Діаною Дуцик і зрозуміли, що ми думаємо однаково.

Поки ви вивчали ситуацію, яке у Вас виникло враження щодо самокритичності викладачів? Наскільки чесно вони оцінюють свою роботу?

Наше зондування не мало репрезентативного характеру. Я говорив лише з деякими викладачами і керівниками. Вони були самокритичні, говорили, що журналістська освіта в Україні застаріла, особливо щодо методик та дидактики. Ми побачили вільну нішу для себе. У DWA є напрацювання, ми готуємо тренерів по всьому світу, в тому числі і в Україні. Звичайно, тренерська робота і викладання – це трохи різні речі, але справді «трохи». Бо принципи збігаються. 

«Якщо на виході журналіст не вміє нічого робити своїми руками, то така освіта вартує небагато» 

Переважання теорії – це проблема суто українська чи універсальна?

Це особливість скоріше не України, а академічної освіти. Вона тяжіє до теоретичності, але це дуже залежить від фаху. Якщо йдеться про теоретичну фізику, то це одна справа, але зовсім інше – журналістика. Теорія важлива, але все іде до практики, на виході журналіст повинен багато чого робити своїми руками. Якщо він цього не вміє, то така освіта вартує небагато. Тому в західному світі, звісно, є академічна журналістська освіта, але здебільшого вона практично-орієнтована. Наприклад, в рамках медіакомпанії, яка бере охочих, навчає їх і паралельно дає можливість працювати. Це підхід learning by doing, який дуже відрізняється від того, що відбувається в українських вишах. 

Тому в західному світі, звісно, є академічна журналістська освіта, але здебільшого вона практично-орієнтована. Наприклад, в рамках медіакомпанії, яка бере охочих, навчає їх і паралельно дає можливість працювати. Це підхід learning by doing, який дуже відрізняється від того, що відбувається в українських вишах. 

Це як інтернатура для медиків?

Щось подібне. Єдине, що медики до цього 5-6 років навчаються. А тут трохи інший підхід. Беруться люди, які мають вищу освіту, хоча б бакалавра, але абсолютно не обов’язково з журналістики. Це можуть бути політологи, юристи, історики, філологи.

Потім вони проходять аналог інтернатури і за півтора роки отримують всі необхідні навички.

Чи можете згадати приклад такого проекту в Німеччині?

Так, найбільш очевидний приклад – це Deutsche Welle. Раз на півтора роки туди проводиться набір 10 людей, які отримують кваліфікацію редакторів. У них є тренінгові курси, але дуже багато практики. Причому не тільки в Бонні [де розташований головний офіс DW – ред.], бо Deutsche Welle має і закордонні офіси у Вашингтоні, Москві, Делі тощо.

Торік ми започаткували подібний проєкт в Україні разом із медійною ініціативою Nakipelo. Ми готуємо редакторів в українських реаліях, однак робимо це швидше – за півроку. Якраз у січні 2021 у нас був перший випуск: ми підготували шість редакторів і вони почали працювати. У цьому році буде новий набір. 

Це інший підхід до журналістської освіти. Але ми не заперечуємо, що і в рамках вищих навчальних закладів можуть і мають готуватися журналісти! Єдине, що мають бути інші підходи: акцент не стільки на теорію, скільки на практику.

А редактори для Nakipelo це люди, які мають не журналістську вищу освіту?

Були двоє студентів останніх курсів факультетів журналістики. Були люди, які мають не журналістську освіту, але мають певний досвід роботи. Такий досвід – це була вимога, бо ми були не готові брати людей, які взагалі не працювали у професії.

«Співвідношення практиків і теоретиків на кафедрі має бути щонайменше 50 на 50» 

Скільки років, на ваш погляд, потрібно вивчати журналістику? 

Якщо говорити про академічний шлях, то навіть у Німеччині  – це 4 роки бакалаврату. Що стосується практично орієнтованої освіти, то в середньому це десь рік. 

Я не скажу, що якийсь із цих шляхів кращий. Практично орієнтований кращий в тому плані, що він справді дає дуже багато навичок. Це не тільки навчання, але і стажування. Бо основне для роботи редактора  – це розуміти суть роботи журналіста. Навчали також SMM, роботі з сайтами, HTML, працювали з редакторами блоків для сайтів. Це була універсальна підготовка. Я схиляюся до того, що цей варіант більш ефективний. Але не відкидаю того, щоб був і академічний шлях. Кожен обирає прийнятний для себе.

Кого виховує бакалаврат журналістики?

Багато залежить від конкретних навчальних планів. За чотири роки студенту дають базові знання, які важливі для будь-якої людини. Знання мов, історії, філософії. В кінці навчання це має бути підготовлений журналіст широкого профілю.

Яке має бути співвідношення викладачів практиків і теоретиків?

Насправді це має бути 50 на 50 або навіть 60 на 40 на користь практиків. Але українські ВНЗ дуже далекі від такого співвідношення. В Донецькому університеті ми побачили співвідношення приблизно 20 на 80.

Наскільки складно запросити на кафедру журналіста-практика?

Запросити не складно, складно, щоб він погодився там викладати і затримався на декілька місяців. Проблема в тому, що українські університети залишаються дуже бюрократичними установами. Крім викладання, викладачу потрібно заповнювати багато папірців, оформлювати документи. Звичайно, у журналіста-практика й так небагато часу на викладання, і геть немає – на бюрократію. А друга проблема в тому, що українські університети не готові платити конкурентні зарплати. Для практиків, якщо вони погоджуються на викладання, це робота не за гроші, а за ідею. Майже волонтерство. 

Якщо говорити про неформальну освіту, то наскільки ефективно інтегрувати майстер-класи в навчальну систему? Який вони мають ефект?

В мене є сумніви щодо користі майстер-класів у рамках навчання. Приходить зіркова людина з індустрії і півтори-дві години щось розказує студентам. Я не думаю, що за цей час можна чомусь навчити. Але, звичайно, це стимул, це надихає студентів. Ми використовуємо такий формат, він може посилити той чи інший курс.

Як би ви оцінили вплив майстер-класів? Наприклад, якщо взяти УКУ.

Вплив, безумовно, позитивний. Студентів це стимулює поглиблювати свої знання. Але я не бачу в цьому методичної новизни, допомоги в серйозному фаховому навчанні студентів. Це така собі вишенька на торті.

«Студентське радіо це теж learning by doing»

Які проміжні результати «Академії викладачів журналістики»? Які зміни ви помітили у викладачів за час навчання? Наскільки вони готові закласти у навчальні плани те, про що дізналися в академії?

Курс закінчився тільки в грудні 2020-го, тому про зміни говорити зарано. Їх буде видно десь за півроку. Ми будемо говорити з учасниками курсу, щоб зрозуміти, які знання їм знадобилися. 

Що стосується навчання у Донецькому університеті, то багато буде залежати від наступних кроків, які вже заплановані. Те, що методи навчання застарілі, це факт, про це всі знають. Дуже добре, що керівництво кафедри про це відверто і відкрито говорить. Ми готові надати підтримку і допомогу. 

Я сподіваюся, що буде оновлено навчальний план, в якому не буде застарілих елементів. Мені здається, що викладачі засвоїли певні техніки у роботі зі студентами. Особливо щодо інтерактивної роботи, передачі практичних знань. Багато з них були теоретиками, але для них це було корисне навчання. Важливо було зрозуміти, що про відео, написання статті, виготовлення подкастів треба не тільки говорити, але й робити. Я оптимістично налаштований щодо змін в ДНУ, бо й вище керівництво і керівник кафедри націлені на це.

Які предмети з навчального плану планують прибрати?

У нас є експерти, які будуть пропонувати, що можна змінити. Я зараз не готовий про це говорити. Є певні вимоги до спеціальностей і курсів, які неможливо прибрати. Вони мають бути. Наприклад, історія України. Але в рамках можливого ми будемо намагатися додавати практико-орієнтовані курси. 

По-друге, будемо рекомендувати створити такі речі, як студентське радіо. Це технічно не складно реалізувати. Це невеликі гроші, які скоріш за все, знайдуться в університету. І  потрібно буде передати це радіо студентам, щоб вони робили його самі і для себе. Це теж learning by doing. Це ніби й не стосується змін у навчальних планах, але запровадження таких речей дає великий ефект. Кращі українські ВНЗ таке мають, але тут немає великого ноу-хау, яке б не можна було запровадити у Вінниці чи в Запоріжжі. Для цього не потрібні великі гроші. Потрібен інтернет, сервер і пару мікрофонів. 

Наскільки цей рік пандемії був сприятливим для змін?

Не скажу, що він був сприятливим. Ми хотіли приїжджати до викладачів в їхні міста працювати з ними. Але цього не сталося і було реалізовано онлайн. Коли закінчиться пандемія, ми повернемося до попередніх планів. Але не знаю чи нам вдасться привести серйозних фахівців з навчальних планів до України. А онлайн це буде зробити досить легко. 

Коментарі