Журналісти та викладачі журналістики про роль медіаграмотності в умовах війни та про необхідність зробити її обовязковим компонентом навчання у вищій школі для всіх спеціальностей.

Повномасштабна війна в Україні, складовою якої є агресивні інформаційно-психологічні операції, ще один привід замислитися над організацією програм з вивчення медіаграмотності в університетах.

Ми запитали експертів, що вони думають про роль медіаграмотності в умовах війни та про те, чи має цей предмет бути обов’язковим для всіх спеціальностей у вищій школі.

 «Медіаграмотність під час війни рятує життя»

Андрій Куликов, голова Комісії з журналістської етики», викладач Маріупольського державного університету

Роль медіаграмотності в умовах війни величезна, як ми вже пересвідчилися за попередні 8 років війни. Якісно нічого не змінилося, змінилося лише кількісно. З’явилися наочні докази того, що медіаграмотність нам вкрай потрібна.

Інформаційна політика в час активної фази війни не обмежується повідомленнями з фронту, не обмежується повідомленнями про кількість жертв. Вона неодмінно повинна містити в собі компонент оповіщення і навчання людей «Як безпечно поводитися». Це і поведінка під час нальотів, і поведінка після звільнення українських міст щодо мінування, це і поведінка щодо ворожої пропаганди, щодо того, щоб вміти роз’яснити, де нам вкидають тези про те, що «війну програно заздалегідь», що «можливий мир з агресором», незважаючи на всі злочини, що «потрібно нейтрально ставитися до того, що відбувається».

Насправді нейтральність журналістики за такої війни неможлива.

Об’єктивність — можлива. Але у нас в обговоренні дуже часто питання об’єктивності замінюють питанням нейтральності.

Об’єктивність — це про те, що, якщо щось погане трапляється на нашому боці, ми так само маємо про це повідомити. Були зафіксовані спроби зґвалтування з боку деяких бійців ТРО, або коли жінок намагалися змусити до цього в бомбосховищі… Якщо ми про таке повідомляємо, ми убезпечуємо жінок.

Ще один з моментів медіаграмотності: щоб ми розуміли, що означають військові терміни.

«Взяли під контроль селище» — це не означає, що наші повністю там. Це означає, що вони досягли такої відстані, з якої можна артилерійським вогнем накрити всю територію.

Коли підіймають український прапор в міській чи селищній раді — це прекрасно, але це лише один пункт. Я ще в 2014 році звернув увагу на різницю між тим, що роз’яснюється і тим, що відбувається потім.

Є поняття «контратака» і «контрнаступ». Контратака може відбуватися на 100 метрах, контрнаступ — це вже справді наступ (ширшим фронтом — прим. ред.). Різниця між запеклим боєм, тяжким боєм для більшості військових зрозуміла…

Медіаграмотність рятує життя, коли ми звертаємо увагу на всі компоненти (у тому числі на компонент опірності, безпеки, та як одне одному допомагати).

Я би вчив медіаграмотності ще зі школи. Можливо, не окремим предметом у початковій школі, але елементи медіаграмотності мають бути буквально в усьому, чого діточок навчають. Починаючи від безпеки життєдіяльності, біології і так далі. Ми маємо навчити дітей самим вирізняти найголовніше, шукати привабливі форми, в яких це можна робити, щоб людина зі старшої школи вже була медіаграмотна. Ну, а далі це вже можна розвивати у вищій школі.

«Війна має прискорити інтеграцію медіаграмотності в освітній процес»

Діана Дуцик, виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації», членкиня Комісії з журналіської етики, викладачка Могилянської школи журналістики

Якщо ми не хочемо, щоб наше суспільство було таким, як російське, яке сліпо вірить скабеєвим та соловйовим, і яке перетворилося на повністю контрольовану масу, то маємо вчитися, у тому числі й медіаграмотності.

Війна має прискорити інтеграцію медіаграмотності в освітній процес як у середній, так і вищій школі. У цьому напрямку до 2021 року було зроблено багато, але недостатньо. А сьогодні це питання нашого виживання, а не просто чиясь забаганка. Бо інформація, яку ми споживаємо, впливає на наші щоденні рішення та дії безпосередньо. Метою ворожих російських інформаційно-психологічних атак є зміна когнітивної поведінки наших громадян. Всі мають це усвідомлювати. І цьому треба протистояти. Не лише держава має займатися цим питанням. Вклад кожного з нас у перемогу – це підвищення власного рівня медіаграмотності. Наші університети, і мабуть, у першу чергу журналістські програми, мали б тут бути на передовій, бути паротягами цього процесу. Не потрібно чекати зміни освітніх стандартів, багато можна зробити в рамках університетської автономії. Аби було бажання.

«В Чернівецькому університеті курс з медіаграмотності можуть обирати студенти різних спеціальностей»

Любов Василик, завідувачка кафедри журналістики Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича

Війна йде не лише фізична, а й інформаційна. В цих умовах дуже багато фейків, і тому роль медіаграмотності — розрізняти, де правда, а де — брехня. Щоб люди не піддавалися маніпуляціям, і могли реально оцінювати все, що навколо відбувається.

Найбільше треба працювати над стандартами журналістики. Треба розуміти, що думає ворог, що він планує, і які інформаційні технології проти нас може застосувати. Повністю у своєму інформаційному полі ми не можемо закритись.

На прикладі нашого університету можу сказати, що наша кафедра журналістики організувала курс з медіаграмотності — це додаткова дисципліна, яку можуть обирати студенти різних спеціальностей та факультетів. Ми читаємо цей предмет лише другий рік. Але йому потрібна ще промоція, потрібно пояснювати студентам, з чого цей предмет складатиметься. Наразі є люди, які цікавляться ним, особливо тепер, коли гібридна війна і технології впливають на нас.

У нас були ініціативи від студентського самоврядування, коли почалася війна. Студенти озвучили запит – і викладачі нашої кафедри їм прочитали тренінги:  про те, як не піддаватися пропаганді, перевіряти джерела, яким медіа можна довіряти.

«Всім спеціальностям потрібні курси, які пояснюють, що таке дезінформація»

Олена Тараненко, медіаекспертка

Роль медіаграмотності суттєво зросла в умовах війни. Адже абсолютно всі люди змушені приймати величезну кількість важливих для життя рішень. А їх треба приймати на основі достовірної, надійної інформації, інакше рішення не буде правильним. Зростає потреба у вмінні працювати з інформацією, аналізувати її.  Мабуть, на першому плані — робота з джерелами,  вміння шукати інформацію, розуміти, на основі яких джерел ти базуєш свої рішення.

Якщо говорити про вищу школу, то вважаю, обов’язково треба пропонувати всім спеціальностям курси, які пояснюють, що таке дезінформація, і як їй протидіяти. Це навичка, яку повинен мати сьогодні будь-який громадянин і фахівець.

Вміння користуватися джерелами і протистояти дезінформації — це як перша медична допомога. Кожна людина має в цьому розбиратися сьогодні. Це вже не за бажанням, не додаткове вміння. Це те, що реально підвищує якість твоїх рішень і може врятувати життя людям.

Зараз не час для розмитої медіаграмотності. Зараз треба зробити акцент на вмінні розрізняти дезінформацію і протистояти їй.

Якщо ти бачиш, де дезінформація, ти вже не витрачаєш свій ресурс, свої емоції, не вступаєш в дискусії, не шериш інформацію. Ці навички мають бути доведені до автоматизму.

Окремо хочеться додати як приклад тему «Стереотипи і упередження», вона лягає в цю програму. Подивіться, що сьогодні робить ворожа пропаганда, щоб роз’єднати українців на тлі переселенства. Ця тема також актуальна. Але в усіх цих темах має бути акцент на тому, що те, що ти бачиш — ворожа інформація. Вона сфальсифікована спеціальною. Ти бачиш ці маркери, інструменти, вмієш з ними працювати. Тоді це працюватиме на самозахист.

«Медіаграмотність має бути обов’язковим компонентом навчання у вищій школі»

Тетяна Трощинська, медіатренерка, головна редакторка Громадського радіо

Під час війни ми дуже багато фактів і тверджень не можемо перевірити. Нам напевно, треба змиритися, що частину того, що ми не можемо перевірити, ми, напевно, і не маємо перевіряти зараз. Можливо, ми маємо це зробити, коли закінчиться перемогою фаза активних бойових дій. Чому? Тому що ми маємо розуміти для чого працюємо: задля факту чи задля людей? Якщо щось загрожує життю і здоров’ю людей, то наше завдання — не нашкодити людям, а не відкопати факт заради факту, який у воєнних умовах ми не завжди, можливо, і самі можемо поставити в контекст.

При цьому має бути критичне мислення. Воно дає можливість зрозуміти, що саме, озвучене на умовному брифінгу з офісу президента, є фактами, і що – емоціями.

Емоційну сторону ми, журналісти, повинні вміти відрізняти від фактичної.

Журналісти говорять о з величезною кількістю людей. Від експертів до голів населених пунктів, які приймають рішення. Ніхто в нас не забере і не забирав можливість порівнювати інформацію, яку ми отримуємо з різних джерел.

Медіаграмотність має бути обов’язковим компонентом навчання як у вищій школі, так і в середній, в садочку. Тільки питання методик та інтеграцій. У вищій школі це може бути і окремим компонентом. Але тут постає велике питання: хто це викладатиме? Я, як людина, яка має досвід викладання для викладачів та викладачок, з одного боку, бачу, наскільки їм самим потрібні ці знання. Я бачу, що частина людей, сама не  бачить різниці між розсилкою у Viber та професійною журналістикою.  Тому потрібно підготувати конкретних людей, які з цим працюватимуть. Адже те, що всі ми бачили телевізор чи інтернет, не означає, що ми володіємо базовими навичками методики викладання.

«Медіакомпетентність і психологічна компетентність – необхідні елементи системи національної безпеки у часи війни»

Любов Найдьонова, докторка психологічних наук, член-кореспондент НАПН України, заступниця директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України

Роль медіаграмотності в умовах війни – провідна. Коли розпочалася війна в 2014-му, Світлана Валентинівна Боровкова, директорка Лисичанського НВК «Гарант» (був одним із базових закладів всеукраїнського експерименту з упровадження медіаосвіти) казала мені, як науковому керівникові, що, заходячи в клас до дітей, відчуває впевненість, що саме сьогодні і саме цей курс є найголовнішим. І сьогодні, коли війна повномасштабна, тривожні сирени і обстріли по всій країні, часто згадую ці слова. Медіаграмотність зараз  – це про головне, про те, як бути цих в інформаційних потоках з їхніми перервами і небезпеками. В умовах сучасної гібридної війни медіаграмотність – абсолютно необхідний інструмент протистояння зовнішній агресії ворога і засіб збереження власного психічного здоров’я.

Медіаграмотна людина розуміє і вміє оцінити якість інформації, яка сьогодні потрібна для прийняття рішень, що рятують життя. Ціна надто висока, щоб дозволити собі не бути медіаграмотним. Медіа зараз переповнені дуже важкою інформацією, правда сьогодні болісна.

До того, ж в інформаційному полі розгортаються постійно інформаційні воронки, спеціально створені ворогом для руйнування нашого людського потенціалу. Це вири негативних емоцій і підсилення невизначеності: навіювання тривоги і безнадії, залякування ядерним терором, засіювання і роздмухування розбрату (зрадоньки і заздрості) і використання для цього будь-яких приводів. У будь-яку тему зараз приходять невідомі, які починають критикувати, дорікати, повчати, показувати, які ми всі «не такі», провокувати обурення, розпач, зневіру, зіштовхувати, а по-суті – нав’язувати внутрішню конфронтацію. Війна іде в кожній нашій інформаційній бульбашці, і тому так важлива медіаграмотність.

Ми маємо не просто впізнавати і вичищати мову ненависті, треба навчитися домовлятися один з одним заради спільного блага. Розпізнавати не просто ворога, а ворожі інформаційні віруси (шматки ворожих наративів), які прикріплюються до наших думок, і ми мимоволі стаємо їх носіями, коли починаємо повторювати «які ж наші люди…(такі-сякі)». Наші люди прекрасні, хоча ніхто не застрахований від помилок.

Тому в медіаграмотності сьогодні, в часи війни, став провідним головний складник – оцінити, як ця інформація посилює наше суспільство, як вона працює на Україну. Чи робить ця інформація нас кращими? А якщо навпаки? Якщо забирає сили, роз’єднує і послаблює, то така інформація – не на часі. Такий головний фільтр у медіаграмотності сьогодні.

Не відкладаймо розвиток своєї медіаграмотності на «післяперемоги». Перемогу треба будувати прямо зараз, країна живе і розвивається у боротьбі на всіх фронтах, зростає із наших з вами особистих внесків кожного, кожного на своєму місці.

Медіаграмотність і основи інформаційно-психологічного протистояння мають бути в освітній програмі, яку пропонують університети та інші заклади вищої освіти на всіх рівнях і для всіх спеціальностей. Тому що це вимога до професійного стандарту кожного фахівця сьогодні.

Медіакомпетентність і психологічна компетентність – необхідні елементи системи національної безпеки у часи війни і післявоєнної відбудови. Освітні курси цього медіапсихологічного напряму будуть мати попит при виборі студентів.

Майбутнє – за модульними курсами за запитом – щоб розібратися в реальності, в інформаційних впливах, в засобах протидії маніпуляціям і підвищенні своєї власної продуктивності.

На фоні тих демографічних зрушень, з якими зараз стикається наша країна, немає в наших університетів іншого варіанту майбутнього, як перебудуватися, відкинути всі формальні надумані бар’єри і насправді стати передовими, психологічно комфортними і ефективними навчальними локомотивами економіки знань.

Найкращі ректори, викладацькі колективи і студентські активісти вже зараз над цим працюють разом, готуються прийняти хлопців і дівчат з фронтів, які хотітимуть навчатися. Психологія протидії пропаганді, соціальна психологія протидії тоталітаризму, психологічна рефлексія війни і навіть такі як юзерський досвід, машинне навчання, дизайн розширеної реальності – це все ті курси, які сьогодні неможливі без розширених модулів практикумів з медіаграмотності та медіапсихології. Бо всі матеріальні перемоги спочатку народжуються в головах людей, які пізнають реальність, обробляючи інформацію.

Коментарі