Щороку NiemanLab запитує журналістів, дослідників та медіаекспертів, чого вони очікують від прийдешнього року для журналістики. Пропонуємо добірку прогнозів про журналістику, журналістську освіту та технології на прийдешній рік.
Штучний інтелект та синтетичні медіа
На думку директора глобальної мережі захисту прав людини та громадянської журналістики Witness Сема Грегорі (Sam Gregory), 2023-ий стане роком підготовки до синтетичних медіа і технологій штучного інтелекту. Доступність ресурсу Stability AI, різноманітність DALL-E для створення зображень, дослідження тексту у відео через Imagen і Phenaki, а також популяризація таких інструментів як Lensa, свідчать про зростання впливу технологічних досягнень, а також їхній потенціал для розвитку креативної журналістики.
Технічні стандарти на кшталт Coalition for Content Provenance and Authenticity (C2PA) та Content Authenticity Initiative, запущені в 2022 році, активізували питання незмінності вихідної інформації у контексті її захисту від можливої підробки.
Зусилля щодо підтримки автентичності даних турбуватимуть кожного: від глядача, який справді хоче зрозуміти, як було створено зображення, до професійного дослідника чи журналіста. Тож у 2023 році ми побачимо, як зусилля щодо автентичності перетинатимуться з тіктокфікацією виробництва медіа, зосередженому на реміксах і грайливому редагуванні зображень за допомогою інструментів штучного інтелекту. Синтетичне виробництво новин все більше цікавитиме як журналістів, так і глядачів, особливо на фоні зусиль європейської спільноти щодо ухвалення Кодексу поведінки синтетичних медіа та нещодавні кроки щодо обов’язкового включення пункту про штучний інтелект у проєкт Закону ЄС.
У 2023 році, коли ми почнемо відокремлювати ажіотаж від реальності та діпфейків, технології автентичності стануть фактично єдиним інструментом, який допоможе зміцнити правду і відрізнити штучно згенеровану новину від справжньої події.
Солідарність журналістів
Головна редакторка The Daily Northwestern і репортерка ProPublica Алекс Перрі (Alex Perry) прогнозує, що медіа за рахунок потенціалу внутрішніх кадрів побудують широку мережу журналістів, які у майбутньому стануть наставниками для своїх менш відомих і досвідчених колег. Вона впевнена, що журналісти масово стікатимуться до професійних груп, які, своєю чергою, зменшуватимуть бар’єри для освоєння професії через надання стипендій, ресурсів або можливостей навчання.
Прогноз бере за основу практику Twitter, який допоміг створити цілі спільноти серед працівників ЗМІ. Як журналістський ресурс його важко було б повністю замінити, оскільки сучасний цифровий ландшафт глибоко переплітає новини із соціальними мережами. Сьогодні цифрова аудиторія поширює контент, впливає та взаємодіє з редакціями на рівних, що вимагає дотримання принципу подвійної прозорості.
Подвійна прозорість означає, що хоча Twitter, з одного боку, дозволяє зазирнути за завісу виробництва новин, з іншого боку, він також надає медіаспоживачеві шанс побачити розбіжності, напругу та загальний дискурс медіапрацівників. Можливість брати участь у дискурсі в режимі реального часу є настільки характерною для Twitter, що її можна відтворити на інших онлайн-форумах, наприклад Reddit, оскільки традиційні розділи коментарів не зрівняються з живим діалогом, який відбувається на сторінках Twitter.
На думку Алекс Перрі, рух за прозорість галузі не здатні очолювати новинні агенції, які звикли до її відсутності. Натомість незалежні медіарепортери, медіакритики і такі платформи як The Objective або Nieman Lab, можуть притягнути редакції до відповідальності за несправедливі умови праці, небезпечне робоче середовище та неетичну поведінку.
Революційний підхід до структури новини
Виконавча редакторка Semafor Джина Чуа (Gina Chua) зазначає, що, незважаючи на величезні зміни в технології виробництва новин, сама структура викладення новинної історії не дуже відрізняється від тієї, яка була, скажімо, у 1932 році. Звичайно, можна додати слайд-шоу, відео або інтерактивну графіку, але, по суті, основна архітектура новини залишається незмінною. 2023 рік, за прогнозами Чуа, стане роком деконструкції традиційної історії, спроби перегляду якої мали місце вже цього року.
Так, Axios, керуючись форматом «розумної стислості», задовольнив потреби читачів, що обмежені в часі. Живі історії від Google, які сьогодні вже не працюють, були захоплюючим експериментом із розуміння того, якою інформацією читачі вже володіють і не потребують її повторення. Homicide Watch DC запропонував новий підхід до коментарів у новинах («повідомляти про всі вбивства в столиці, а не лише про ті, що заслуговують на висвітлення»), структури репортажів (збір фактів через інструменти штучного інтелекту) та завоювання аудиторії (сім’ї та родичі жертв вбивств).
ChatGPT популяризує можливості синтаксичного аналізу для перетворення новини на нібито стару байку, яку ви розповідаєте комусь за келихом у барі. За задумом, це дозволить читачам досліджувати питання, які їх справді хвилюють, і ставитися до кожного користувача як до особистості з різними рівнями знань та інтересів. Стенфордський проєкт Big Local News та платформа аналітики даних CrossTown від Університету Південної Кароліни (USC) запропонували інструменти для збору та автоматичного аналізу місцевих даних, пошуку цікавих закономірностей, які згодом надсилаються репортерам або для подальшого розслідування, або як частина ширших історій. До речі, Reuters і Bloomberg вже мають подібні системи для аналітики фінансових даних. Зрештою, журналісти повинні поєднати найкраще, що можуть робити машини, з найкращим, що можуть робити люди. То, чому б нам спільно не змінити форму історії?
Інтернет-культура маніпулює журналістами
Доцентка кафедри цифрових медіатехеологій Університету Алабами Джессіка Меддокс (Jessica Maddox) звертає увагу, що у вересні 2022 року в американських новинах повідомлялося про нібито нову тенденцію TikTok: люди готують курку в ліках від застуди та грипу NyQuil. Управління з контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів США оприлюднило заяву, в якій попереджало громадян не робити цього. Преса висвітлила цей випадок, проте жодних переконливих доказів того, що ця тенденція дійсно мала місце насправді не було. Ця історія нагадує ситуацію з Tide Pod у 2018 році. Інтернет-проблема з’їдання прального порошку Tide Pod поширювалася як лісова пожежа. Хоча, згідно з результатами Consumer Reports, більшість дзвінків до токсикологічних центрів стосувалися дітей віком до п’яти років і людей похилого віку з деменцією. Ми маємо справу з моральною панікою, коли реакція на щось непропорційна фактичній загрозі.
Ці історії демонструють, що технологічні платформи не лише знайшли спосіб маніпулювати пресою на теми інтернет-культури, але й преса продовжує дозволяти собою маніпулювати. Така закономірність завдає більше шкоди, ніж передбачувані проблеми. На думку Джессіки Меддокс, увага в інтернеті є найважливішим подарунком. Контент живе і вмирає залежно від кількості людей, котрі ним займаються. Тому преса повинна припинити роздавати увагу безкоштовно.
Джессіка Меддокс прогнозує, що наступного року платформи соціальних медіа із просторів взаємного споживання контенту перетворяться на майданчики справжньої битви за владу, незалежно від того, чи це платформа, яка намагається відтіснити своїх конкурентів (наприклад, Meta), чи ізольовані особи, які використовують тактику шоку для посилення власного впливу. Якщо редакції ЗМІ не залучать експертів з чистоти онлайн-контенту, соціальні мережі продовжуватимуть завдавати шкоду журналістській галузі.
Журналістська освіта не втратить актуальності
Доцент кафедри журналістики в Університеті Юти Джейкоб Нельсон (Jacob Nelson) впевнений, що охочі бути журналістами все одно залишаться. В одній із груп, де викладав, він запитав студентів, чи відмовляв їх хтось професії журналіста. Відповідь часто була ствердною. Як аргументи їм наводили низьку оплату праці, високу недовіру населення до медіа через фейкові новини, відсутність стабільності. Проте незважаючи на постійні виклики, спостерігається тенденція збільшення кількості охочих засвоїти навчальні програми з журналістики. Так, за останнє десятиліття кількість студентів у Школі журналістики та медіа Хассмана Університету Північної Кароліни зросла приблизно на 70%. Така ж ситуація в Емерсон-коледжі, Сіракузському університеті, Університеті штату Арізона та Університеті Меріленда.
Для підтримки цієї закономірності викладачам варто замислитися над побудовою моделі журналістської освіти, яка дозволить утриматися в професії, навіть за непередбачуваних обставин. Наприклад, доцентка Техаського університету в Остіні Аніта Варма опублікувала ресурси, щоб допомогти студентам зрозуміти принципи створення об’єктивної новини, а університети Юти, Колорадо та Вісконсіна наймають науковців, зосереджених на питаннях різноманітності та представництва різних соціальних груп у редакціях.
Журналістські школи також повинні навчати студентів більш обдумано будувати стосунки зі своєю аудиторією, з розумінням її складу і преференцій. Наприклад, школа журналістики Університету Орегона викладає курси із залученості громади і журналістики рішень. В Університеті Темпл професори залучили студентів до створення гіперлокальних, орієнтованих на громаду журналістських проєктів, через співпрацю з членами спільноти. Школа журналістики CUNY пропонує ступінь магістра з журналістики залучення, який навчає будувати більш довірливі стосунки з користувачами медіа продуктів. Школа журналістики штату Арізона запустила курс «Звітування про залучення громади», де студентів навчають проводити «сеанси прослуховування» для кращого розуміння місцевих громад. Нарешті, школам журналістики потрібно надавати студентам не лише навичок створення новини, але й знання, які їм знадобляться за невизначених умов. Мова йде про розуміння ролі профспілок, виклики соціальних медіа, загрозу зловживань онлайн-контентом, а також захист від психологічного та емоційного виснаження, притаманного професії журналіста.