Як Україна під час повномасштабної війни комунікує зі світом, що може протиставити російській дезінформації та над чим ще потрібно попрацювати — про це говорили на тематичній дискусії, яку організували ABA ROLI Ukraine та Український інститут медіа та комунікації. Обговорення відбулося у межах симпозіуму на тему захисту прав людини в інтернеті 7 грудня.
Модераторка дискусії — виконавча директорка УІМК Діана Дуцик — відзначила, що боротьба з російською пропагандою — це не лише розвінчання фейків про умовного «розіп’ятого хлопчика». «Російська пропаганда націлена на людей, які ухвалюють рішення в різних країнах на різних континентах. Протидія російській пропаганді та дезінформації на такому рівні передбачає комплекс заходів і поєднання зусиль багатьох стейкхолдерів: держави, громадського сектору, медіа. Як з цим у нас справи — наша організація досліджувала цьогоріч, а кілька місяців тому оприлюднила аналітичний звіт. Під час дослідження ми виявили, що у стейкхолдерів немає єдиного стратегічного бачення системи протидії дезінформації та пропаганді. Згідно з результатами опитування громадської думки, проведеного в межах дослідження, 49,2 % респондентів вважають, що держава протидіє пропаганді частково ефективно. Тому маємо думати, як розробляти нові меседжі для іноземної аудиторії, як змінювати тактику й стратегію у сфері протидії російській дезінформації. Тим паче зараз, коли ми стикнулися з комунікаційною кризою, що виникла після статей в Time та The Economist», — сказала Діана.
На думку Валерія Чалого, голови правління Українського кризового медіацентру, колишнього посла України в США (2015–2019), бракує координації між українськими структурами, які займаються протидією російській дезінформації. Також він переконаний, що потрібно переосмислити перерозподіл ресурсів, спрямованих на створення та поширення контенту для іноземної аудиторії. «Як на мене, російськомовний канал Freedom треба або закрити, або серйозно трансформувати», — додав Валерій.
Аліна Бондарчук, керівниця збору та моніторингу інформації Центру протидії дезінформації, відзначила, що в глобальному інформаційному просторі стало важче комунікувати про Україну, відколи ХАМАС напав на Ізраїль. Однак і до цього у Центрі фіксували поширення гранд-наративу в медіа про «втому Європи, США від війни», додала спікерка. Проте, на її думку, все ж треба критичніше ставитися до контенту в зарубіжних медіа, особливо до тих матеріалів, які посилаються на анонімні авторитети: «Ми маємо пояснювати нашим людям, що на Заході не бачать картину повністю, а також розповідати, що стоїть насправді за тим чи іншим рішенням високопосадовців ключових для нас країн».
За словами Валерія Чалого, зараз настає такий етап, що треба думати не лише про поширення в глобальному просторі «правдивої інформації, а й про нашу інтерпретацію, зокрема на американському інформаційному ринку». «Ми маємо продумати технологічні плани просування наших наративів, чудово, якби нам вдалося таргетувати наші повідомлення у США. Там понад 130 мільйонів домогосподарств. В одного американського журналу для старших людей (50+) тираж складає понад 22 мільйони (дані за другу половину 2022 року — прим. ред.), а ми чомусь звертаємо увагу на ті видання, які в США читають не так активно (наприклад, середній тираж газети The Washington Post по буднях — 139,2 тисячі)».
Як Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки працює з іноземною аудиторією, розповіла аналітикиня Центру Ірина Субота: «Центр веде сторінку англійською в X, для якої ми адаптовуємо наші окремі інформаційні матеріали. Наприклад, аналітику подаємо у відеоформаті. В Україні є низка англомовних проєктів, частина із яких сфокусована на побудові бренду України за кордоном. Це проактивне реагування — доносити до іноземців потрібні нам меседжі».
Реактивні методи протидії дезінформації та пропаганді Ірина теж вважає ефективними: «Ми намагаємося використовувати не лише медійні канали, а й безпосередньо комунікувати з іноземною аудиторією. Наприклад, наш центр створює вуличні виставки про ідеологію рашизму за кордоном. Міста для виставок обираємо, спираючись на результати нашого моніторингу щодо рівня поширення російської пропаганди і впливу на тамтешні аудиторії».
«За останні півтора року нам [стейкхолдерам у системі протидії російській дезінформації] вдалося найголовніше — змінити радикально громадську думку у ключових для нас країнах, — сказав Андрій Шевченко, голова Місії Світового Конґресу Українців в Україні. — Ми десятиліттями думали, як впливати на президентів, прем’єр-міністрів, політичних лідерів інших держав, і не розуміли, чому у найважливіший момент вони ухвалювали рішення не у наших інтересах. А потім ми дивувалися, що після зміни уряду нам потрібно починати все спочатку. Цього разу ми вчинили (можливо, несвідомо) інакше: почали працювати з масовою іноземною аудиторією через поширення фото-, відеоконтенту у соцмережах. Іноземні політики стали звертати увагу на Україну, оскільки розуміли, що цього від них очікують їхні виборці».
Однак дійшло до того, що війна в Україні стала фактором виборчої гонки в США, Польщі, Словаччині, Нідерландах та інших країнах, зауважив Андрій Шевченко, тож, схоже, потрібно змінити підхід. Зокрема, спікер переконаний, що потрібно:
- Переходити від емоційних до раціональних речей, шукати наративи, які заходитимуть глибше. Наприклад, розповідати, як постачання зброї США Україні стимулює роботу військово-промислового комплексу Штатів.
- Знайти спікерів з глобальною ерудицією, які зможуть вписати українську проблематику у світову. «Якщо нам немає що сказати щодо питань глобальної еміграції, продовольчої безпеки, то нас буде все важче чути», — зауважив Андрій.
- Використовувати по максимуму всі наявні можливості, але з розумом. «За моїми спостереженнями, у нас є сильні громадські організації, які працюють на африканському контенті. Чому б державі не співпрацювати з ними? Це легше, ніж вводити нових людей у контекст», — додав Андрій.
Фото: Дмитро Головченко
Також читайте:
Як взаємодіяти державі та медіа, аби протидія дезінформації була ефективною