Як розповідати історії про ветеранів, не вдаючись до стереотипів? Які терміни краще використовувати у матеріалі, аби коректно описати героя? Про що не потрібно запитувати у ветеранок? Відповіді на ці та інші запитання є у рекомендаціях «Як писати про ветеранів», які створила команда Українського ветеранського фонду спільно з ветеранами.
Фахівці фонду презентували настанови у форматі тренінгу для журналістів, гостьових редакторів, репортерів. На подію завітали ветерани, які брали участь у розробці рекомендацій: Максим Колесніков, Юлія Кіріллова та Андрій Боднарчук. Вони відповіли на запитання журналістів та поділилися власним і дуже різним досвідом комунікації із медіа. Світлана Максимець переказує для читачів JTA розмову та наводить відповідні уривки з цих рекомендацій.
Шукати хороші історії
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає, що ветерани війни — це особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Дмитро Козацький «Орест» (екскерівник пресслужби полку «Азов», автор відомих світлин з «Азовсталі»), один з тих, хто працював над рекомендаціями, вважає: «Ветерани — це громадяни, які заплатили більше, ніж податки».
Відповідно до Закону, до ветеранів належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та учасники війни (військовослужбовці, які в період війни проходили військову службу у Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу). Підтвердженням статусу є посвідчення з відповідним написом, на основі якого надаються відповідні пільги та компенсації.
За даними Міністерства у справах ветеранів України, станом на 1 липня 2022 року в країні нараховувалося понад 438 тисяч ветеранів російсько-української війни. В Українському ветеранському фонді прогнозують, що нове ветеранське суспільство складатиме приблизно п’ять мільйонів українців.
Максим Колесніков — військовослужбовець ЗСУ, який провів 10 місяців у російському полоні, співробітник Офісу з підтримки змін Міноборони. Він пояснює, чому вирішив взяти участь у розробці рекомендацій для медіа: «У військових, з якими я спілкуюсь, є поширений страх — наскільки ти адаптуєшся, коли повернешся. Бо всі пам’ятають, що відбувалося після АТО і як це подавалося суспільству. Один АТОвець щось начудив, другий погрожував підірвати когось гранатою, третій пив та бив дружину. Певен, що позитивні історії в медіа теж були. Але так працює людська свідомість: щось негативне запам’ятовується краще.
Насправді переважна більшість нормально адаптувалася, знайшла себе в цивільних професіях. А ті, хто зустрів покликання в армії, рухаються кар’єрними сходинками, отримують нові звання. Такої інформації в медіа дуже не вистачає.
Через стан здоров’я я поки служу в Києві. Щодня йду на службу в формі та з палицею. Мені дякують, поступаються місцем, до мене ставляться з повагою. А військові, які зараз штурмують посадки, й далі переживають цей страх. Я хочу, щоб вони усвідомлювали, що не так все погано, як нам намагаються в усяких ІПСО подати. Ті, хто повертаються через проблеми зі здоров’ям і поранення, відновлюються, досягають успіху. Я знаю десятки таких історій. Тож медіа мають подавати інформацію про ветеранів так, щоб чинні військові розуміли: коли вони повернуться, то зможуть розраховувати на доброзичливе ставлення та реалізуватися».
З рекомендацій Фонду:
- Розповідайте історії конкретних ветеранів. Дізнайтеся про їхні досвіди війни, службу та життя після повернення додому.
- Висвітлюйте досягнення та подвиги ветеранів, які вони здійснили на фронті та після війни.
- Покажіть, який внесок ветерани роблять у розвиток суспільства, можливо, через волонтерство, громадську роботу або професійну діяльність.
- Підкреслюйте досягнення ветеранів у науковій, культурній сферах, бізнесі й тому, що не стосується військових досягнень.
- Розгляньте проблеми, з якими зіштовхуються ветерани, такі як ментальне та фізичне здоров’я, проблеми з працевлаштуванням. Акцентуйте на зусиллях, спрямованих на їхнє розв’язання. Показуйте шляхи вирішення.
- Поширюйте інформацію про ресурси та організації, які надають підтримку ветеранам і їхнім сім’ям.
- Враховуйте різноманітність ветеранської спільноти, включаючи різний вік, стать, етнічне походження та військовий досвід.
- Висвітлюйте важливість соціальної підтримки ветеранів для реінтеграції у суспільство.
Максим Колесніков радить журналістам розказувати хороші історії: «Я бачив нещодавно, як демобілізовані військові відкрили кав’ярню. Не треба акцентувати, що хтось із них з протезом. Просто покажіть, наскільки круто і смачно те, що вони зробили! Таких історій, коли ветерани знайшли себе, вже багато. Розповідаймо їх регулярно».
Він зізнається: нескінченно відповідати на однакові запитання медіа про полон йому було важко. Не тому, що якісь теми дратували, а тому, що втомлювався від однакових запитань. І, навпаки, був безмірно вдячний, коли його запросили на подкаст про книги. Тож він нагадав, що військові хочуть і готові говорити не лише про війну, а й на інші теми.
У Фонді також рекомендують журналістам створювати матеріали не лише про медійних ветеранів: «Висвітлюймо в медіа когорту ветеранів, які раніше не фігурували, але які користуються повагою побратимів і мають історії успіху, хоч і можуть бути непоказними. Високі рейтинги інтерв’ю / сюжету / програми не завжди залежать від кількості підписників ветерана».
Мислити ширше
Ветеранка та співзасновниця Жіночого ветеранського руху Юлія Кіріллова каже, що дуже часто спілкування з журналістами починається з запитань про її зовнішність. Натомість вона нагадує медійникам, що, згідно з Конституцією, захист держави й територіальної цілісності країни — це обов’язок всіх громадян України (мова про статтю 65 — прим. ред.).
Юлія отримувала такі питання у 2014 році, коли починався її шлях в Збройних Силах. Але і зараз чує: «Ви така молода, така гарна, як Ви прийняли рішення піти в армію? А Вам не було страшно?».
В Жіночому ветеранському русі ветеранки займаються забезпеченням, ведуть адвокаційні кампанії, працюють із дітьми ветеранів і полеглих, родинами захисників. Людині, яка займається цим, образливо чути запитання про зовнішність, каже Юлія. І додає: «До нас часто звертаються журналісти з проханням знайти дівчинку-військовослужбовицю. Обов’язково молоденьку. Був запит від медіа: “щоб вагітна і маленька”. Я жартую, що ми скоро перетворимось на кастинг-агенцію. Те саме з висвітленням чоловіків-військових: обов’язково має бути мужній, високий, з татуюваннями, широкими плечима.
Часто зустрічаю у війську чоловіків старшого віку. Наприклад, десь на сході на якихось “уралах” тягнуть підбиту стару техніку. Бачу людину з сивиною в бороді та усміхненими світлими очима. Цей чоловік, може, все життя працював, сплачував податки, виховав дітей і вже бавив онуків. А зараз боронить Україну. І про нього не розповідають, тому що він не формат для медіа. Це дуже боляче.
Також мені прикро за жінок старшого віку, які день і ніч працюють у шпиталі. Вони не бігають із автоматом на позиціях, не виносять поранених. Але щодня лікують і рятують, зберігають найцінніше. А в телевізорі хочуть розповідати лише про снайперку, гранатометницю і вагітну танкістку.
А найболісніше — коли в дівчат та жінок запитують про родину, дітей. Це дуже особисте. Багато кому з них довелося чути, що вони погані мами, покинули дітей і пішли в армію знайти чоловіка. Запитаннями “як же ви покинули дитину?” медіа формують у суспільства такий образ. Але ці жінки пішли захищати своїх дітей. Їхні діти не залишилися без опіки, вони підтримують зв’язок. Моя посестра у війську щовечора за допомогою телефона вчила уроки зі своєю дитиною. Ось про що слід говорити, а не розказувати про “поганих мам”!».
З рекомендацій Фонду:
- Дайте можливість жінкам-ветеранкам розповісти свої історії та досвід служби. Спрямовуйте увагу на їхні досягнення та внесок.
- Розумійте, що жінки-ветеранки можуть мати різний військовий досвід та службові спеціальності. Висвітлюйте різноманітність їхніх ролей та внеску.
- Виділяйте сильні сторони й досягнення жінок-ветеранок, а не на статі ветеранки чи військової.
- Аналізуйте питання гендерної рівності в армії та ветеранській спільноті. Висвітлюйте зусилля на користь рівних можливостей для жінок на військовій службі.
- Дізнайтеся про інтереси та активності жінок-ветеранок поза службою, такі як волонтерство, освіта або участь у громадському житті, підприємництво.
- Уникайте стереотипних поглядів на жінок-ветеранок. Не зображайте їх як слабку частину армії або їхнє успішне одруження, мовляв, це лише одна мета вступу жінки до армії.
Також у Фонді не радять запитувати ветеранок про бойові подвиги, чи вбивали, скільки танків підбили: «По-перше, такі запитання можуть тригернути та нагадати про травми та пережитий стрес. По-друге, вони можуть підживлювати стереотипи, що військовослужбовиці менш компетентні, ніж чоловіки, якщо знищують менше цілей».
Не потрібно запитувати про душ, чи був жіночий туалет, як мили голову. Ці запитання є доволі інтимними та травмуючими, оскільки це про особисте, зазначається у рекомендаціях Фонду.
Про ПТСР і не тільки
Ветеран, командир добровольчого формування, директор Trauma Medical Solutions Андрій Боднарчук у 2014 році добровольцем вирушив на фронт. Через чотири роки його списали за станом здоров’я.
Повертатися до цивільного життя було дуже важко, каже Андрій і згадує розповсюджений «діагноз» військових — «загострене почуття справедливості»: «Я переживав за своїх побратимів, які воювали далі. Мені постійно хотілось повернутись туди. Ще рік після звільнення я їздив в АТО, брав участь в операціях, не міг це залишити. Але приблизно за рік адаптувався і повернувся до цивільного життя. Продовжив свій бізнес, старався підтягувати товаришів-ветеранів. А 24 лютого ми не задумуючись знову пішли воювати».
Андрій Боднарчук брав участь в кількох операціях, а потім його знову звільнили за станом здоров’я.
«Ніхто не говорить про втрату здоров’я ветеранів. Тільки про ПТСР. Але ті, хто вже довго на фронті, мають виразки, проблеми зі спинами, інші захворювання. А всі чомусь акцентуються на ПТСР і дивляться на ветерана, як на мавпу з гранатою, яка бігає по місту і хоче когось прибити. Варто розглядати ветерана як людину, яка досконало виконала свій громадянський обов’язок.
Війна надовго. І більшість з нас воюватиме. Тому зараз ми формуємо той образ ветерана, який рано чи пізно стосуватиметься нас самих, оскільки більшість з нас стане ветеранами. Коли солдат йде на військову службу, то бере відповідальність за цивільних і за країну. А зараз суспільство має брати відповідальність за майбутню роль ветерана у цьому суспільстві», — каже Андрій.
У Фонді зазначають, що на сьогодні немає офіційної статистики щодо рівня ПТСР у військових. ПТСР можливо діагностувати через 3–6 місяців чи й пізніше, але після того, як комбатанти повернуться в мирне життя.
Якщо ж журналіст вирішує готувати матеріал про ПТСР, то він має розуміти, що ветеран — це не лише про ПТСР, як і ПТСР — не лише про ветеранів.
З рекомендацій Фонду:
Матеріали про ПТСР не варто підкріплювати візуалом, на якому ветеран у розпачі, хапається за голову, б’є посуд, адже це формує образ ветерана, який потребує, щоб або його жаліли, або остерігались, бо психіка травмована, і що ПТСР — це лише про агресію і такий прояв.
Формулювання заголовка новини про ветеранів із ПТСР потребує особливої обережності й відповідальності, оскільки ця тема чутлива і може містити потенційно образливу інформацію. Ось деякі приклади того, як не варто формулювати заголовки:
- Уникайте узагальнень, як-от «Всі ветерани з ПТСР страждають від…» або «ПТСР — найбільша проблема серед ветеранів». Це може сприяти стигматизації ветеранів з ПТСР.
- Не вдавайтесь до псевдосенсацій, аби вразити читачів. Наприклад, не використовуйте заголовки, які містять слова «ПТСР ветерана загрожує…» або «Ветерани з ПТСР частіше проявляють агресію».
- Не використовуйте конкретні приклади ветеранів з ПТСР для ілюстрації загального стану. Це може викликати негативне ставлення до інших ветеранів. Наприклад, «із ПТСР = хулігани».
- Не акцентуйте на негативних аспектах ПТСР та його впливу на ветеранів. Замість цього спрямовуйте увагу на допомогу, підтримку та можливості для реабілітації ветеранів. Давайте в сюжетах посилання на контакти, приміром, гарячих ліній психологічної допомоги для ветеранів.
Завантажити рекомендації «Як писати про ветеранів» можна тут.