Журналістка Ольга Чайко працює на телебаченні з 1994 року, зокрема з 2005-го — у програмі Факти ICTV. До повномасштабного вторгнення висвітлювала соціальні та політичні теми в Україні та за кордоном, зокрема відслідковувала роботу Президента та уряду, висвітлювала зустрічі Нормандської четвірки в президентському форматі, вела тему інтеграції України у НАТО, а зараз готує сюжети про воєнні злочини Росії. На запрошення Journalism Teachers’ Academy вона розповідає, як правильно записати стендап (поява журналіста у кадрі) для новинного телесюжету, враховуючи технічні вимоги та контекст.
Головна мета стендапу — показати людину, яка робить матеріал: сюжет тоді не буде безликим. Деякі редакції вимагають, аби стендап був у кожному сюжеті, інші підходять до цього більш гнучко.
Ситуації, у яких стендап доречний
Журналіст показує небайдужість до теми
Наприклад, потрібно підготувати матеріал про нестачу бомбосховищ у Києві. Журналіст бере інтерв’ю у людей, які не могли потрапити у сховище, опитує чиновників щодо цієї проблеми. Та кожен із них відстоює свою позицію, а журналіст має бути неупередженим. У цьому разі вдале рішення — самому перевірити, чи можна потрапити до укриття. Цей хід зробить матеріал більш динамічним, а сюжет викличе більше довіри в аудиторії.
Наприклад: Ось мапа бомбосховищ. У моєму районі — це укриття єдине. Сюди ми потрапили без проблем, та перебути тут кілька ночей поспіль не вийде. Місця малувато.
Журналіст має недостатньо відеоматеріалу або хоче підкреслити важливість події чи певного об’єкта
Буває, журналіст не має права показувати певні краєвиди (при висвітленні воєнних подій це звична річ), або ж йому потрібно розповісти про минуле. Наприклад, треба зробити сюжет про те, як українські військові захищали Миколаїв на початку вторгнення. Головними у цій історії будуть свідчення військових та експертів. Однак відео тих подій небагато. Аби проілюструвати матеріал, доведеться створювати карти. А от рух військ на них може показати сам автор сюжету.
Також стендапом журналіст може підсилити ефект присутності. Наприклад, у матеріалі про деокупацію територій журналіст може підійти до розбитого танка, спаленої автівки чи зруйнованого будинку й розказати історію про нього.
Наприклад: Ось залишки російського танка на подвір’ї Гостомеля. Нині ним важко когось налякати. Це суцільна іржа. Та рік тому, розповідають місцеві, їм було не до жартів.
Як і під час презентацій, непогана ідея — демонструвати щось у кадрі. Наприклад, розповідаючи про певний винахід, тримати його у руках, або у матеріалі про роботу партизанів на окупованих територіях показувати листівки, які вони поширювали. Тут усе залежить від фантазії автора.
Журналіст має «засвітитися» на місці події або підбити підсумки сказаного
Визначні світові події зазвичай висвітлюють міжнародні інформаційні агенції. Це відео, як правило, якісне, але стандартне. Воно дає зрозуміти, що відбувалося на певних зібраннях, у районах бойових дій чи, наприклад, на церемоніях нагородження.
Часто ці важливі події не є вирішальними для глядачів каналу, тому медіа оформлюють підписку на відео агенцій, щоб не відряджати власних кореспондентів й відповідно зекономити. Якщо ж захід може бути вирішальним, як-от саміт НАТО у Вільнюсі, телеканал залюбки відправить свого представника, аби той дістав ексклюзиви, цікаві саме для його аудиторії. Готуючи такі матеріали, журналіст має обов’язково подбати про стендап. Якщо кореспондент з’явиться у кінці сюжету, то імовірніше, він підсумує сказане.
Наприклад: Україна сподівається, що саміт НАТО у Вільнюсі стане для неї визначальним. Адже саме тут нам можуть повідомити умови та терміни вступу до Альянсу
Підготовка до стендапу
Доречний зовнішній вигляд
Яким би хорошим не був текст, телебачення — то насамперед картинка. Глядач більше зважає на те, що йому показують, аніж на те, що говорять. Велике значення мають одяг, зачіска та макіяж кореспондента. І тут усе залежить від контексту.
Наприклад, якщо журналіст їде у зону бойових дій, він повинен вдягати каску та бронежилет. Не має забувати про них і під час зйомки. Річ не лише у безпеці, а й у тому, що своїм виглядом медійник дає зрозуміти: йдеться про війну, і він поважає правила. Також у стендапі та на так званих перебивках чи просто у відео сюжету журналіст повинен мати однаковий вигляд. Якщо сюжет знімають кілька днів, варто вдягати на зйомки один і той самий одяг і робити однакову зачіску
Для офіційних заходів варто підбирати вбрання у класичному стилі. Якщо сюжет виходить у новинах, важливо не зловживати аж надто гламурними речами. Кореспондент не є учасником процесу (приміром, нагородження у Каннах), але він дотримується дрес-коду
Журналісту, який розповідає про сортування сміття або проблеми із вивезенням відходів, личитимуть джинси та охайна футболка або сорочка.
Макіяж кореспондента не має впадати в око. Утім, зайві цятки на обличчі мають бути замальовані, а зачіска — охайна. Тому лак і пудра — це майже постійні супутники журналістів будь-якої статі
Підбір релевантної інформації
Перед виїздом на зйомку краще прочитати додаткову літературу чи зібрати інформацію про тему та суть зйомки й придумати, можливо, якийсь інформаційний екскурс. Утім, ідея для стендапу може народитися спонтанно: з побаченої деталі, почутої історії чи цифри, яка з вуст чиновника може здатися нудною.
Наприклад: Ось такий збитий «Шахід» коштує Росії 50 тисяч доларів. Сьогодні агресорка випустила по Україні півсотні таких апаратів. І це у час, коли у багатьох російських селах досі немає електрики та грошей на її проведення.
Простий та зрозумілий текст
Говорити у кадрі журналіст має простими реченнями, аби не заплутати ані глядача, ані себе. Сказане має відгукуватися аудиторії, тож потрібно наводити прості приклади або щось демонструвати. Під час стендапу можна, наприклад, готувати (якщо сюжет про їжу) або вмикати газ, якщо йдеться про підвищення платежів
Наприклад:
Вже із завтрашнього дня ми починаємо економити. Уряд підняв ціну на газ удвічі. Один із аргументів: лише так країна може обійтись без російських енергоносіїв
Важливо: Текст, у якому згадується малознайома або вузькопрофесійна термінологія, варто проговорити із відповідними фахівцями завчасно. Аби потім не довелося викидати стендап через помилку.
Малодосвідченому журналісту складні стендапи краще узгодити із редактором та літредактором.
Дотримання хронометражу
Як і синхрон, стендап не може тривати понад 20 секунд. Водночас він має бути інформативним, енергійним та з дещицею інтриги.
Наприклад: Ось бомбосховище, яке місто називає безпечним. Ми вирішили це перевірити. Та побачене всередині нас шокувало
Інформативне тло
Навіть якщо глядач вимкнув звук у телевізорі, він має розуміти, про що розповідає журналіст у сюжеті. Тому варто подбати про тло для стендапу, і бажано, щоб воно було інформативним, а не просто красивим чи нейтральним. Це можуть бути прапори у штаб-квартирі НАТО, розбита ворожа техніка у сюжетах про деокупацію, звалище у сюжеті про сміття тощо.
Поведінка відповідно до ситуації
Ходити чи стояти — тут усе залежить від фантазії журналіста й оператора. Якщо стендап довгий (до 20 секунд), а навколо є що показати, краще, звісно, пройтися. Так стендап буде більш інформативним та динамічним. Якщо ж текст короткий і насичений, можливо, не варто розпилювати увагу глядача.
Безпека героїв та самого журналіста
Під час війни писати стендапи треба особливо обережно. Варто запитати у військових на позиціях, які об’єкти не мають потрапити у кадр. У зоні бойових дій слід уникати загальних планів, адже через Google-карти ворог може відслідкувати розташування позицій. Також є люди, які не повинні потрапляти у кадр. Якщо за задумом військові присутні на картинці (наприклад, за спиною), слід уточнити, чи можна розкривати їхні обличчя. Це ж стосується і загалом проведення зйомок
Не можна писати стендап під час обстрілів, якщо є вірогідність потрапляння у кадр стратегічно важливої для ворога інформації. Пам’ятаємо, як російські пропагандисти у травні 2022-го року засвітили гармату «Півонія» на Луганщині. Завдяки цьому відео українські військові змогли скоригувати вогонь.
Писати стендапи на тлі убитих чи поранених — погана ідея: журналіст передусім повинен поважати людей, навіть якщо йдеться про ворога. Показують убитих та поранених у світовій практиці зі значними обмеженнями. Наприклад, є нормою «замилити» (розмити) обличчя пацієнта, якщо він того вимагає. Також «замилюють» і рештки та тіла людей. У стендапі ця розмивчаста картинка відвертатиме увагу від тексту, та, головне, дасть публіці привід звинуватити журналіста у піарі на кістках.
Також не варто записувати стендап на фоні дітей, якщо немає письмового дозволу на зйомку від їхніх батьків.
Якщо усе ж є необхідність розповісти про дітей, можна попросити їх погратися або посидіти за партами й т.п. на задньому плані та розмити картинку чи попросити їх відвернутися від камери.
Де у сюжеті поставити стендап?
Стендап, як правило, ставлять на початку, у середині та в кінці.
Журналіст, який розпочинає свій сюжет зі стендапу, нібито вводить глядача у курс справи. Такий хід інтригує.
Наприклад: Ось так виглядає Дніпро під час повені. Колись тут була набережна. Нині вода дісталася до помешкань
Далі можна показати героя, у якого підтопило житло і розказати про проблематику.
У середині сюжету стендап стає зв’язкою між двома частинами тексту. Наприклад, у розповіді про ту ж повінь спершу з’являються гарно відзняті персонажі, які одразу зворушують глядача, наприклад, рибалка, який наловив риби та вийшов на залишки берега постояти із вудкою. Потім, через журналіста, оповідь переходить в інтерв’ю з фахівцями.
Наприклад: Раніше тут був широкий берег. Нині його ледь видно. Аби не замочити ноги, мені доводиться йти дуже крадькома
У кінці сюжету кореспондент своєю появою ніби підсумовує сказане.
Наприклад: Фахівці прогнозують, що вода спаде лише через кілька тижнів. Отоді вже можна буде садити городи.
Отже, стендап знайомить глядача із журналістом, переконує більше довіряти кореспондентові, а ще робить матеріал більш динамічним і цікавим. Головне — не боятися експериментувати та під час запису більше думати про свою аудиторію, її інтереси та запити.
Хороший матеріал — це той, який людина згадає наступного дня. А стендап — це саме та деталь, яку глядач запам’ятовує найкраще.
Фото з архіву Ольги Чайко