Від початку повномасштабного вторгнення студенти та викладачі кафедри журналістики Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича волонтерили, навчалися в укриттях під час блекаутів та переосмислювали професію журналіста.
Про вплив війни на навчання, адаптацію й очікування від нової вступної кампанії — розповіла докторка наук з соціальних комунікацій, завідувачка кафедри журналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Любов Василик.
Як 24 лютого 2022 року зустріли ваші колеги та студенти?
Як і вся країна. Доїхати до роботи стало тим ще викликом. Місто було в паніці: на автозаправках вишикувалися величезні черги за пальним, банки так і не відкрились, але перед ними у марному очікуванні стояли черги у сотню людей. Занять так і не було, однак викладачі на кафедрі зібрались, і ректорат провели того ж дня, аби вирішити, як діяти далі.
А тим часом до міста почало прибувати дуже багато переселенців, які потребували допомоги. У перші дні наші студенти-волонтери тільки й займались тим, що допомагали їм з поселенням, адже п’ятий і шостий гуртожитки нашого університету були віддані для ВПО. Ми й досі їх підтримуємо, зокрема розвозимо гуманітарну допомогу, яку надають наші міжнародні партнери.
Через два тижні після вторгнення ми відновили навчання, щоправда, у дистанційному форматі. Проте нам не звикати. А вже з вересня цього навчального року перейшли на змішану форму навчання. Тобто перші-треті курси ходять на заняття в університет, а старшокурсники (у багатьох із них вже є робота) оформили індивідуальний графік і навчаються віддалено. Сесії у нас теж проходили дистанційно, але наступну плануємо вже провести очно. Дистанційно її складуть лише ті студенти, які зараз перебувають за кордоном. Те саме стосується захистів дипломних робіт. Тож потрохи повертаємося до звичного формату роботи.
А як відбувається сесія в дистанційному форматі? Як запобігаєте списуванню?
Іспити складають обов’язково з увімкненою камерою, щоб ми бачили, як студент готує відповіді на свій білет. На підготовку – 10-15 хвилин. Білети містять практичне завдання, списати яке неможливо. Наприклад, написати новину, або придумати лід та заголовок до тексту, підібрати джерела до певної теми абощо. У такому разі студент має спонтанно, швидко, оперативно реагувати.
Коронавірус і війна змусили перейти на дистанційний формат, на онлайн-навчання. Як думаєте, у якого формату більше переваг – дистанційного чи очного? За яким форматом майбутнє?
У кожного формату є свої переваги. Коли ми навчаємося в аудиторіях, ми підтримуємо якісніший контакт зі студентами: більше з ними спілкуємося та краще їх розуміємо. Можемо вийти в «поле»: взяти фотоапарати, камери, познімати на вулиці, тож у кожного студента є змога попрактикуватися з технікою. Якісно зробити це можна лише в офлайн-форматі.
Дистанційка більш гнучка. Наприклад, якщо ми зі студентами приєднуємося до якогось профільного тренінгу чи семінару в першій половині дня, то пару можемо провести у другій. В онлайн-форматі зручно користуватись цифровими інструментами. Під час навчання, яке ми пройшли від Академії викладачів журналістики, ми опанували немало таких інструментів. Хочеться застосовувати їх і в очному навчанні, але для цього треба збільшити кількість мультимедійних аудиторій на факультеті.
Наше місто, як і вся Україна, переживало блекаути через обстріли української енергетики. Утім, ми швидко навчилися орієнтуватися на графік, який оприлюднювало Чернівецьке обленерго. І на години, коли світло не вимикали, ми якраз намагалися перенести пари, аби всі могли долучитись. Тим, кому все ж не вдавалося приєднатися, інформацію потім передавали. Всі намагались підтримати одне одного і морально, й інформаційно.
Під час повітряних тривог ми вели лекції та обговорення у сховищі університету – в підвальних приміщеннях. Якщо мали бути офлайн-заняття, але транспорт зупинився через повітряну тривогу – поверталися додому і проводили заняття трішки пізніше і дистанційно. У нас було бажання і мотивація, аби навчання тривало, і ми шукали шляхи, а не виправдання.
Які формати та онлайн-інструменти, здобуті під час навчання в Академії викладачів журналістики, ви зараз застосовуєте у своїй роботі? Що «прижилось»?
Залюбки використовуємо «дошку для конференцій» в Meet. На ній студенти можуть зібрати свої думки, ідеї накидати. Таким чином ми часто обговорюємо теми, збираємо фідбек від аудиторії перед парою. Можемо так заняття закінчити й відобразити, як змінилась думка студентів після обговорення теми і її вивчення. Цікавим виявився формат «світове кафе».
Застосовуємо також Kahoot, бо дає змогу швидко, в ігровому форматі оцінити знання. Зручно користатись Google-презентаціями: значно більше опцій для візуалізації, ніж в презентацій Power Point. Ми навчилися завдяки розробленим критеріям чіткіше оцінювати матеріали студентів та аргументувати їхні бали. Взагалі при викладанні намагаємося дотримуватися Таксономії Блума, навчати не лише теорії, а й практичного її застосування.
До слова, для нас і для наших студентів були дуже цікавими експлейнери для журналістів від «Детектора медіа». Наприклад, як працювати з журналістськими розслідуваннями, як приховану камеру використовувати, як шукати джерела для розслідувань тощо.
Чи помінялися акценти й пріоритети у викладачів і студентів через війну?
Студенти дуже зацікавилися темою війни. Приклади, на яких навчаємось, переважно пов’язані з актуальним інформаційним потоком: обстріли, переселенці, життя на окупованих територіях, розмінування… Війна збільшила інтерес і повагу до професії журналіста. До слова, ми передавали на передову близько 250 бронежилетів та касок для журналістів з написом PRESS, дві такі пари маємо на кафедрі. Так-от, на курсі з медіабезпеки студенти вчилися їх одягати, і я помічала, який захват у них це викликало. А ще — велику гордість за професію.
Після повномасштабного вторгнення ми актуалізували ілюстративний матеріал про російські наративи та фейки в курсах про фактчекінг і верифікацію даних, а також у курсі про інформаційну політику і безпеку.
Окрім цього, на кафедрі ввели новий курс «Журналістика в період війни», який я викладаю для студентів магістратури. Він вибірковий, але майже весь потік написав заяви, аби його прослухати. На курсі розповідаємо про усе гостро актуальне. До прикладу, хто може вважатись військовим журналістом, як організувати акредитацію для роботи в зоні бойових дій, як вдягати та носити бронежилет, що брати з собою у відрядження, як працювати з чутливими темами. Тут була не лише теорія: наша випускниця, журналістка видання «Молодий буковинець» Анна Семьонова зустрілась зі студентами та розповіла з власного досвіду, як працювати з вимушеними переселенцями, людьми, які втратили рідних чи постраждали від війни, як журналісту дбати про власне ментальне здоров’я і триматися на плаву. Випало і мені працювати з таким контентом як журналістці видання MIL Ukraine.
Зрештою, студенти пишуть свої матеріали на такі теми, а в декого вони переростають у дипломні роботи.
Так, війна суттєво вплинула на суть навчання. А чи сильно позначилась вона на житті ваших колег та студентів?
Авжеж. У нас тепер навчаються на першому і п’ятому курсі студенти-переселенці з Маріуполя, Марганця, Енергодара, Сєверодонецька, Миколаєва. Є дівчина з Київщини, яка втратила дім і не має куди повернутись, тому навчається у нашому виші.
Деякі студенти через війну виїхали за кордон. Але з нашої спеціальності таких небагато – людей 5-6. Вони здають сесії та навчаються дистанційно.
У лавах ЗСУ зараз немало наших випускників, зокрема заступник головреда «Молодого буковинця» Микола Кобилюк, головний редактор телеканалу «Чернівці» Петро Гайдащук, журналіст столичного спортивного каналу Олег Ящук. Артилеристом став і наш колега з кафедри — кандидат філологічних наук, доцент Андрій Гречанюк.
А ще наш колега Тарас Гринівський активно волонтерить, возить з-за кордону гуманітарну допомогу, яку передають переселенцям та на передову наші міжнародні партнери та небайдужі європейці. Завдяки його активності маємо змогу підтримувати військових журналістів, забезпечувати запити військових, допомагати вимушеним переселенцям, які мешкають в нашому місті.
Наостанок поговоримо про перспективи. Чи маєте якісь прогнози й очікування щодо майбутньої навчальної кампанії? Чи багато людей захочуть навчатись на журналіста?
Прогнозувати щось дуже складно. Багато абітурієнтів виїжджають за кордон, де гостинно приймають європейські виші, які підтримують українців і таким чином. Відчутна фінансова криза, яка вплине на можливість батьків дати дітям освіту. Бо ж зростає вартість і освітніх послуг, і проживання. Ми вступили у важкий кризовий період для освіти та для економіки в цілому. Тож багато залежатиме від кількості державних місць для нашої спеціальності. Але активний інтерес до спеціальності є: вже телефонували абітурієнти, приходили на кафедру, казали, що хочуть навчатися тут. Ми провели день відкритих дверей факультету, сподіваємось, що гості цього дня відчули бажання стати нашими майбутніми студентами.