Що не так з випускниками журфаків і як шефредактор двох медіа намагається змінити ситуацію на краще.
Віталій Улибін керує онлайн-виданнями «Полтавська хвиля» та «Сіль медіа». З осені 2024-го поєднує роботу з викладанням на факультеті журналістики Київського столичного університету імені Бориса Грінченка. Студентам бакалаврату Віталій читає дисципліни «Маніпуляційні технології в ЗМІ», «Специфіка роботи журналіста в фуд-журналістиці / в тревел-журналістиці», «Основи військової журналістики». Для магістрантів — не лише для журналістів, а й для рекламістів та піарників — викладає вибіркову дисципліну «Медіастратегії висвітлення криз», де, за словами Віталія, став у пригоді його досвід роботи в пресслужбах Верховної Ради та Полтавської міськради. Віднедавна він ще й випускник тренінгової програми «Академії викладачів журналістики» (проєкту Українського інституту медіа та комунікації, що реалізується у співпраці з DW Akademie). В інтерв’ю JTA Віталій розповідає, чим було корисне навчання в Академії, що мають знати редакції на випадок прильоту в офіс та чого журналісти-міленіали можуть повчитися у зумерів.
Як велика війна вплинула на роботу редакцій медіа «Полтавська хвиля» та «Сіль», зокрема на їхнє фінансування та кадрову політику?
Ще у 2023-му з розмов з донорами ми зрозуміли, що треба диверсифікувати джерела фінансування. І зайнялися цим. Відмовилися від деяких інституційних грантів, зробивши ставку на більшу кількість маленьких проєктних. Хоч це і складніше, ми знали, що так зможемо виживати. Не хотіли б, щоб редакція повністю залежала від допомоги USAID або NED, наприклад.
Але більшість субдонорів, які нас підтримували, працювала від USAID, тому після згортання його діяльності у нас відразу закрилося багато проєктів, наприклад, співпраця з мережею «Вікно Відновлення», програми від Internews та Інституту масової інформації.
Найважливіше було зберегти людей: ми нікого не скорочували й нікому не знижували оплату. Та довелося суттєво зменшити потужності на «Сіль Медіа», яке від початку було для нас вторинним продуктом (у 2022-му ми думали ребрендити «Полтавську хвилю» й виходити на національний масштаб, оскільки у нас суттєво зросла аудиторія далеко за межами області. Провівши опитування, почули від своїх: ми вас, мовляв, читаємо чотири роки, а ви хочете нас покинути! Тоді з’явилося «Сіль Медіа». Ми потихеньку перевели туди читачів не з Полтавщини).
«Сіль Медіа» від початку було slow media, а тепер воно slow-slow. Ми висвітлюємо там щось або дуже важливе, або дуже цікаве, але не завжди цікаве аудиторії «Полтавської хвилі». Це дозволило зосередитись на розвитку останньої як локального медіа. За останній рік ми побили всі свої рекорди: у червні ми досягли 90 % показників, запланованих на грудень. І ми тепер просто постійно підвищуємо планку.
Йдеться про показники відвідуваності, кількості матеріалів або доходів?
Усього. Наприклад, у грудні [2024-го], проводячи стратегічне планування, ми ще тільки розглядали спільноту як одну зі статей диверсифікації. А в лютому, після заяв Трампа та згортання USAID, ми вже запустили спільноту. Подумали: «Коли, як не зараз?». У нас там лояльна аудиторія: люди оформили щомісячну підписку, нічого не чекаючи взамін. Вона так і називається «Підтримую, бо люблю». Дотепер вели спільноту за залишковим принципом, а зараз починаємо працювати над цим напрямком стратегічно.
Довелося прискоритися і з рекламою: планували, що запустимо рекламний відділ у другому півріччі, а заробляти почнемо під кінець року, зараз же 15–20 % зарплатного фонду покриваємо з реклами.
Те саме з аудиторією: у нас 500 % приросту порівняно з груднем 2024 року. Наші ключові соцмережі — це Facebook і Instagram, де ми постійно бачимо хороше зростання. Створили SMM-відділ. Для нас криза стала точкою зростання.
Зараз, звісно, є проблема, бо закінчується великий грант і нових великих поки немає. Але ми переживали і не такі кризи. У перші місяці повномасштабного вторгнення було безгрошів’я. Всі сказали: «Ми нікуди не підемо». Цей момент об’єднав команду. Десь до червня 2022-го ми працювали фактично на волонтерських засадах, поки не отримали перший грант, потім другий, третій. Вистояли.
«Полтавська хвиля» проводила інтенсиви «Журналістика воєнного часу» (осінь, 2024) та «ДезінФЕЙКція» (весна, 2025), розраховані, зокрема, на студентів-журналістів. Розкажіть, будь ласка, про ці проєкти.
Було складно, нам допомогла Єврокомісія через програму Voices of Ukraine, профінансували роботу більшості тренерів, топових викладачів. Ми не мали змоги оплачувати трансфери, житло. Надавали виключно освітню послугу і базу. Але до нас приїжджали студенти і викладачі журфаків, теоретики, яким важливі практичні навички, із Сум, Харківщини, Луганського університету.
Після інтенсиву «Журналістика воєнного часу» ми взяли на роботу одразу двох учасниць. І зараз дуже ними задоволені. Потім провели наступний інтенсив — «ДезінФЕЙКція», де зосередилися на протидії дезінформації. Охочих долучитися до навчання було дуже багато, однак ми не могли взяти усіх. Інтенсив пройшли 18 слухачів, чотирьох плануємо запросити на випробувальний термін і в результаті відібрати з них двох.
На Вашу думку, яка роль медіа в боротьбі з фейками, дезінформацією, російськими наративами?
Лячно піти в демагогію, але ми всі, мабуть, розуміємо роль реальних незалежних медіа в цій боротьбі. Для нас ця тема була фокусною ще до повномасштабного вторгнення. Бо наші медіа — це передусім про довгі тексти. Вже на першій стратсесії ми розуміли, що не орієнтуємося на ринок і думки медіаекспертів, радше навпаки. Є теза начебто люди не читають довгі тексти, мають виключно кліпове мислення, не гортають більше одного екрану, потребують лише розважального формату. Ми хотіли заперечити це. Повернення [національної] ідентичності стало важливою частиною роботи. Велика частка нашого контенту — це спростування історичних міфів, створених імперською Росією, Радянським Союзом, наративів часів незалежності. Це цікаво і для журналістів, і для аудиторії. У нас є подкаст «Деканалізація», покликаний змити колоніальне минуле.
У Полтаві довго не могли знести пам’ятник радянському воєначальнику Зигіну через впевненість людей у тому, що він звільнив місто від фашистських загарбників: мовляв, це наша історія, маємо йому вклонятися. Ми почали копати, випустили матеріал про роль Зигіна у житті Полтави. Простежили весь шлях: як він приїхав в Кременчук, а на другий день вирушив до командного пункту у селі Борки, підірвався по дорозі на міні та помер. Все, більше нічого корисного для Полтави Зигін не зробив. Цей матеріал шалено завірусився. Коли на сесії міськради розглядали питання про зняття пам’ятника, то спротиву майже не було (а у серпні 2023-го пам’ятник Зигіну було демонтовано — ред.).
Такі матеріали ми любимо, але мусимо боротися й з поточними фейками. Причому їх дедалі більше, часом навіть досвідченому журналісту складно розібратися. У нас теж бували факапи, звісно, але ми пояснюємо аудиторії, чому ми повелись, розказуємо, як перевіряли, спростовуємо, перепрошуємо й кажемо іншим, як не потрапляти на такі гачки.
Як справлялися, коли внаслідок російської дронової атаки постраждало приміщення редакції «Полтавської хвилі»? Що, зважаючи на цей досвід, можете порадити колегам?
Цьому неможливо запобігти, бо ти ніколи не знаєш, прилетить чи ні та куди саме. У нас повністю зруйнувалася стеля, а з нею освітлення та електрика. У ньюзрумі та івентрумі були пошкоджені опори. Я тоді перебував у Києві. Переглядаючи фото та відео пошкоджень, розумів, що офіс непридатний для роботи. Закликав усіх працювати з дому. А вони всі зібралися в моєму кабінеті (єдине приміщення, яке не постраждало), знесли туди зарядні станції й сіли працювати.
У таких ситуаціях головне — не мовчати. Ми неодноразово потрапляли в цю пастку, коли здавалося, що наша проблема мізерна порівняно з проблемами інших. Але завжди знайдеться хтось, кому небайдуже. Нам дуже допомогла медіаспільнота. Одразу відгукнулися колеги з сумського «Цукру», які буквально за тиждень перед нами мали прильот з вибитими вікнами та пошкодженнями. Офіс сум’ян розташований в історичній будівлі, тож навіть щоб пересклити вікна, треба пройти купу бюрократичних кіл! Відгукнулися «Гречка» з Кропивницького, ГО «Львівський медіафорум», колеги з різних регіональних медіа. Потім зв’язалася одна міжнародна організація.
Що пораджу: коли відновлюватимете приміщення, робіть все офіційно, шукайте підрядників-ФОПів, які випишуть чек і квитанції, дбайте про підтверджувальну документацію. Як показує досвід, все одно є фонди й організації, які готові включатися і допомагати Але допомога часто забюрократизована, бо це гра в довгу. Вийшло так, що ми майже все пофіксили завдяки донатам та резервному фонду. Зробили все дуже швидко, якісно, але компенсувати вже ніяк не зможемо, бо не маємо відповідних документів.
Ви майже рік викладаєте на журфаці Київського столичного університету імені Бориса Грінченка. Які у Вас були очікування від викладання? Чи справдилися вони?
Очікування здебільшого справдилися. Я йшов на кафедру, яку добре знав: у 2019-му закінчив там другу магістратуру (гадаю, здобувати освіту в усвідомленому віці — найвдаліший вибір для людини, бо вона це робить не за вказівкою мами чи задля папірця, а заради підвищення кваліфікації). Тож я розумів, хто будуть мої колеги, який в них бекграунд, досвід, методика викладання. Попередив, що працюватиму з точки зору роботодавця, аби студенти виходили такими, якими я взяв би до себе на роботу. Ми у Полтаві беремо студентів з другого, іноді з першого курсу, випускників — майже ні. Вони разом з дипломом отримують переконання, що все знають та вміють, але насправді дуже часто не можуть написати навіть новини. Перевчити їх дуже складно. Мені хотілося це виправляти.
Які вимоги до практикантів у вашій редакції?
Я завжди попереджаю наших практикантів: легко не буде. Кажу їм: «Ви придумуєте теми, потім ми їх розробляємо, До кожного матеріалу робимо синопсис, по ньому працюємо, потім проходимо три етапи правок. Створюємо матеріал, який не соромно додати в портфоліо. І під яким мені не соромно вказати себе редактором».
Приймаємо практикантів не лише з Полтави. До нас чомусь багато запитів на практику з Львівського національного університету імені Івана Франка: може, спрацювало сарафанне радіо… У мене був кейс зі студенткою цього вишу, яка навчається дистанційно з-за кордону. Вона надіслала сирий текст, більш схожий на реферат. Я в Google Docs проаналізував в режимі правок, потім долучив головредку «Сіль Медіа», вона зробила другу ітерацію правок, ми запропонували спікерів. Потім практикантка написала: «Знаєте, я в шоці. У мене ніколи не було такої практики. Зазвичай я відправляла текст редактору, він казав, що це жах, і підписував щоденник практики. На цьому все закінчувалося. А що саме жах і як це можна виправити, ніхто не пояснював».
Ми як база практики не укладаємо з університетами комерційних договорів. Працюємо безплатно, неважливо, півтора тижні чи півтора-два місяці, але людина має чогось навчитися. Так, це ресурсозатратно, складно, забирає багато часу у менеджменту редакції. Зараз плануємо перейти до системи, коли менше включатимуться головний редактор чи шефредактор: прикріплюватимемо практикантів до менторів-журналістів.
В університеті заняття зі студентами будь-якого курсу починаю з питання, чому вони пішли в професію, з якими очікуваннями. На першому курсі відсотків 70 кажуть, що планують працювати в професії. І є певна кількість людей, які не розуміють, чому сюди вступили. До четвертого курсу кількість студентів, які не працюватимуть в професії, зростає суттєво. Вони зізнаються, що на початку надто романтизували журналістику.
У нашій медіашколі таке було: шестеро людей в опитувальнику написали, що хотіли б працювати журналістами-розслідувачами. Після навчання четверо з них передумали йти в розслідувачі. Бо це непросто — треба купу знань і навичок розвивати. Тож моя трішки наївна й амбітна мета — зацікавити й спонукати залишатися в професії. Не лише тому, що мама й тато витратили гроші, а ти — п’ять років життя. А тому, що ти можеш робити корисне й впливати на те, що відбувається.
Ви бачите різницю між журналістами-міленіалами й журналістами-зумерами?
Ми якось жартували, що треба брати журналістів 30+, бо вони не вигорають і завжди в ресурсі. Різниця є. Молоді краще вдається берегти кордони. Ми у неї цього навчаємося. Вони краще знають ціну work-life balance. Колись вважалося, що журналістика й графіки роботи — речі несумісні. Зараз, коли запрошуємо на роботу, ми чітко вказуємо графік. Понаднормову працю оплачуємо.
Раз на тиждень є піжамний день, коли працюємо з дому. Кожен може взяти day-off, коли він не в ресурсі, і просто відпочити. І це непогані мотиватори для зумерів. Навіть не гроші, а просто розуміння. Хоча вони цим майже не користуються, навіть у піжамний день купа людей сходиться в офіс.
Якось на загальноредакційній нараді я запропонував змінити підхід: говорити life-work balance, тобто ставити life на перше місце. Зумери нас цього вчать: «Віталію Анатолійовичу, не пишіть після 17-ї. Не працюйте після 17-ї. Маєте поганий вигляд. Вам треба виспатися».
За Вашими спостереженнями, для чого студенти найчастіше використовують інструменти ШІ? І чи дозволяєте студентам користуватися інструментами ШІ для виконання завдань?
Були спроби надати відповіді, повністю згенеровані ШІ. Я це одразу зупиняю, натомість показую, як з ШІ можна працювати: аналізувати дані, шукати літературу. Всі чомусь зосереджені на ChatGPT, а я показую, наприклад, Gemini, творіння Google, яке має доступ до Google Book. Тож якщо треба знайти та перевірити якусь цитату, краще піти сюди.
Вчимося, особливо на «Маніпуляційних технологіях», створювати через ШІ тексти, які було б складно відрізнити від написаних людиною. Так студенти зрозуміють, як це працює, й зможуть розпізнавати такі тексти. Працюємо із фотогенераторами, розбираємося, як їх можна використовувати.
Спонукаю студентів створювати ненудні презентації за допомогою ШІ. Показую, як можна зробити їх інтерактивними, який інструмент допоможе зі слайдами, а який — з графіком та анімацією. Також дозволяю студентам використовувати ШІ для систематизації даних, генерації структури, формування плану роботи. Коли даєш цим користуватися і встановлюєш рамки, зникає спокуса застосовувати ШІ бездумно.
Нещодавно Ви завершили тримісячне навчання в «Академії викладачів журналістики» (JTA). На відміну від попередніх наборів, коли учасники були з однієї кафедри / факультету, цього разу в JTA створили групу з викладачів журналістики з різних вишів. Що підштовхнуло Вас подати заявку на цю програму? Які були враження від навчання та колег-учасників?
Навчання в Академії — це можливість пофіксити себе, в концентраті отримати необхідне. Запит на тренінг для тренерів я мав щонайменше років три, але то групи були сформовані, то в мене не складалося. Та віднедавна я в новій ролі — не тільки тренер, а й викладач, тож без роздумів відпросився на навчання в JTA у завідувачки кафедри (на час програми мені не ставили занять на п’ятницю в університеті).
Мотивація була великою. Під час установчої зустрічі, коли організатори розповідали про програму, вже зрозумів, що це буде корисно. Я зберіг відеозаписи всіх занять в окрему папку. Гадаю, там відсотків 70 матеріалів, до яких повертатимусь. У серпні-вересні перед початком нового навчального року точно перегляну, освіжу в пам’яті все корисне.
У програмі брали участь викладачі з різних вишів та регіонів, у кожного свій досвід. Наші студенти з різним світоглядом, різними потребами, в різних інформаційних бульбашках. Для мене був дуже цінним нетворкінг: формат групової роботи давав нам можливість дискутувати, погоджуватися, знаходити точки дотику. Майже всі є у друзях в соцмережах, виринають в стрічках, бачу, що ми поділяємо схожі цінності й об’єднані спільним баченням процесу та мети викладання.
Розумію, що людина без мети не подалася б на таку навчальну програму, бо вона тривала, складна, потребує занурення й ресурсу. Просто так погратися сюди ніхто не піде. Додатковий плюс — налагодження горизонтальних зв’язків: бачиш, з ким можеш поспівпрацювати, кого покликати на гостьову лекцію. Іноді це рятує.
Мені імпонувало, що багато з того, про що розповідали, я вже знав і застосовував. Також розумів, звідки взяті деякі речі, бо й сам їх звідти брав. Наприклад, бачив, що у мене система критеріїв оцінювання вже побудована так, як тренери розказували.
Знання, які нам дали на тренінгу з цифрових, інтерактивних інструментів, я сповна використовував на нашому інтенсиві під час медіашколи. Упродовж восьми годин слухачам доволі складно сприймати матеріал, тож ми і фізкульт-хвилинки робили, і розминалися, і змушували виходити студентів в поля працювати, якісь фоторепортажі робити.
Якщо говорити про нові інструменти, то для мене Mentimeter (онлайн-сервіс для створення та проведення миттєвих опитувань в аудиторії та під час вебінарів — ред.) став відкриттям. Раніше використовував Jamboard, Padlet зі схожим функціоналом. Але у Mentimeter є зручний інструмент, який може полегшити життя.
Програма мене надихнула, віддаю належне харизмі тренерів, які так натхненно все робили. Я побачив слухачів, які горять своєю роботою, і тренерів, зацікавлених відповісти на запити, з якими люди прийшли. І це був крутий метч. Якщо це читатимуть інші викладачі, то я дуже раджу подаватися на такі програми.
Ми відстежуємо ключові тенденції у світі медіа, публікуємо результати останніх медіадосліджень, розповідаємо, як за кордоном медійники, освітяни та науковці взаємодіють з ШІ, реагують на зміни в політичному середовищі й вивчають суспільства. Інтерв’юємо цікавих і незвичних спікерів — від колишнього головного редактора телебачення Сараєва до медіадослідниці з Австралії, проти якої Кремль висунув персональні санкції. Шукаємо незвичні погляди на освіту, медіа, протидію дезінформації та технології. Даємо голос українським викладачам журналістики й поступово формуємо базу журфаків України. Розвиваємо платформу електронного навчання Е-навчання.
ПІДТРИМАЙТЕ JTA — щоб ми могли й надалі створювати контент, який розширює горизонти.
Це можна зробити, переказавши посильну для Вас суму за такими реквізитами:
РЕКВІЗИТИ:
Одержувач платежу: ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ МЕДІА ТА КОМУНІКАЦІЇ»
Код ЄДРПОУ: 42146919
Рахунок: IBAN: UA253003350000000260052372600 (валюта: UAH) в “Райффайзен Банк” (МФО: 300335)
Призначення платежу: Благодійний внесок на статутну діяльність від… (П.І.Б – для фіз.особи, найменування – для юр.особи)