Навіщо потрібні фіксери під час висвітлення війни? Чи достатньо знати іноземну мову, щоб працювати фіксером? Чим відрізняється робота українських та іноземних воєнних репортерів? Про це розповідає журналістка та фіксерка Олена Максименко.
Авторка та ведуча подкасту: Надія Зінченко
Технічна підтримка: Ярослав Бобик
«ЖурфакТИ на війні» — серія подкастів про роботу українських журналістів під час війни.
Про затребуваність професії фіксера після 24-го лютого
Олена Максименко почала працювати з міжнародними кореспондентами перед повномасштабним вторгненням, коли стало зрозуміло, що воно таки станеться. Було очевидним, що важливо показувати все, що відбувається на фронті, західній аудиторії. Олена працює з тими журналістами, які їздили в Україну на Схід з початку 2014 року.
Про те, чим займаються фіксери і як їм працюється із західними колегами
Є багато західних колег, які на початку «Великої війни» приїздили на «інформаційний привід», але не знали контексту. З такими журналістами працювати складно.
Про західних журналістів, професійні стандарти та етику
Складно судити про порядність. Але розуміння етики в іноземних журналістів дуже відрізняється від нашого. Наприклад, вони можуть запитати у військового, коли той вбив першого ворога або скільки ворогів він убив. Такі питання вважаються неетичними в колі українських репортерів і навіть серед студентів факультетів журналістики. Натомість колега з німецького телеканалу упевнена, що у журналістів немає етики, є тільки правда. Тож перед інтерв’ю з українськими військовими варто проговорити західним колегам делікатні моменти. Це нормально і правильно — ознайомити їх зі своїми стандартами і табу. Також, коли ми чуємо від потенційних героїв сюжету відповідь «ні», це означає ні. Натомість іноземні журналісти наполягають у надії отримати коментар.
Яка різниця між журналістом та фіксером і що має вміти фіксер на противагу журналістові
Фіксер – це по суті посередник між, наприклад, світом війни в Україні і західною аудиторією. Від фіксера залежить, як західна аудиторія побачить цю війну. Фіксер має володіти тими ж знаннями і навичками, що й журналіст. Колеги, які приїздять, як правило, підтримують і вболівають за Україну. Російську точку зору вони, здебільшого, не прагнуть показати.
Про освіту і контакти фіксера
Це не питання освіти, багато фіксерів вчаться на місці. Але зараз у фіксери рушило багато людей з чудовим знанням англійської мови, однак без належних знань ситуації. І це не надто правильно. Має бути наявна база контактів військових, бригад. Серед фіксерів існує так зване «сарафанне радіо». Телефонують журналісти, фотографи. Вони сконтактовують з іноземними групами.
Про наявність ризиків для фіксерів в умовах війни
Ризики існують ті самі, що і для решти людей на війні. Західні колеги працюють із фахівцями безпеки. Це – людина, яка аналізує маршрут знімальної групи, зважає на ризики і радить, як діяти в умовах небезпеки. Сек’юріті зважають на свій досвід у міжнародних конфліктах. Але дуже часто діяльність цих фахівців, скоріше, заважає працювати. Скажімо, якщо починається обстріл, поряд немає укриття – сек’юріті радять від’їхати на 200 м і чекати завершення атаки. Це ризиковано і схоже на самовбивство. Однак, фіксера група не слухатиме, вона виконуватиме вказівки сек’юріті. В цій війні українські журналісти довіряють українським військовим.
Про відсутність страхування і наявність мотивації
Українські журналісти не мають страховки, на жаль. Зарплатня від західних фрілансерів та західних великих компаній відрізняються. Але більшість фіксерів на війні працюють не заради грошей, а щоб донести правду про війну іноземній аудиторії.
Повністю розмову слухайте в Епізоді 4 подкасту «ЖурфакТИ на війні».
Подкаст створений ГО «Український інститут медіа та комунікації» у рамках проєкту Journalism Teachers’ Academy у партнерстві з Deutsche Welle Akademie за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).