Герой останнього епізоду «ЖурфакТИ на війні» — продюсер українського бюро «Настоящего времени» Владислав Майструк. Він розповідає, які обов’язки передбачає його посада, чому за поведінкою продюсера оцінюють медіа загалом та з якими викликами стикнувся після 24 лютого.
Авторка та ведуча подкасту: Надія Зінченко
Технічна підтримка: Ярослав Бобик
«ЖурфакТИ на війні» — серія подкастів про роботу українських журналістів під час війни.
Про роботу та обов’язки продюсера, зокрема під час війни
Завдання Владислава Майструка — комунікувати з головним офісом «Настоящего времени» (телеканал, створений незалежною некомерційною медіакорпорацією Радіо Свобода за участю «Голосу Америки» — прим. ред.) та журналістами «у полях», а також налагоджувати зв’язки з військовими адміністраціями та частково з пресофіцерами на місцях.
Продюсер дбає, щоб журналісти, які вирушають у зону бойових дій, не мали проблем з військовою бюрократією. Саме він бере на себе запити, акредитації, домовленості про зйомки, аби воєнкори зосереджувалися на своїх завданнях, а не думали, наприклад, як дістатися до певної локації.
Продюсер, каже Владислав, не просто розповідає чиновникам, про що буде сюжет, а й задає тон розмові. Він має усвідомлювати: за його поведінкою та манерою спілкування складають загальне враження про медіа, яке він представляє. Варто поводитися тактовно та гідно, проте й не терпіти відверте хамство.
Яку освіту та уміння повинен мати продюсер?
Освіта для роботи продюсером є важливою, але не ключовою, вважає Владислав Майструк. Сам він так і не завершив програму Media and Journalism в італійському університеті, оскільки тоді, у 2007 році, Владиславу запропонували стати редактором політичного токшоу в Україні. Відмовитися від роботи за фахом він не міг.
Продюсерство — це не робота, а спосіб життя, переконаний Владислав. Треба бути готовим до робочих дзвінків у будь-який час доби.
Про умови роботи після вторгнення
У перші три тижні повномасштабної війни доводилося працювати щонайменше 16 годин на добу. Звісно, робочий графік у продюсерів був насиченим і до вторгнення. Та одна річ — займатися черговим політичним скандалом, а зовсім інша — телефонувати мамі загиблого цивільного й переконувати її поділитися своєю історією. У цьому разі продюсер має спершу зрозуміти для себе, чому він це робить, чому ця історія важлива не лише для нього, а й для суспільства, і аж тоді звертатися до героя.
Після 24 лютого стало психологічно важче працювати. Повномасштабна війна, зрештою, кинула виклик професіоналізму Владислава та його колег. В укриття відтоді він спускався лише двічі: там не ловив інтернет, а працювати все ж було потрібно. Він усвідомлював ризики, але інакше чинити не міг.
Про захист і безпеку
«Усі наші журналісти проходять курс з тактичної медицини. Мають каску та аптечку, а також бронежилет “четвірку” / “четвірку+”. який добре затримує невеличкі осколки», — розповідає Владислав. Сам він як продюсер не зобов’язаний навчатися тактичної медицини, адже не виїжджає до зони бойових дій, а працює з дому. Проте не виключає, що згодом все ж пройде навчання.
Повністю розмову слухайте в Епізоді 10 подкасту «ЖурфакТИ на війні».
Подкаст створений ГО «Український інститут медіа та комунікації» в межах проєкту Journalism Teachers’ Academy у партнерстві з Deutsche Welle Akademie за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).
Також читайте:
Як медіа ефективно взаємодіяти з військовими. Конспект з вебінару Іллі Євлаша