Хаб цифрової освіти при бібліотеці може допомогти людям 60+ не лише опанувати нові навички, а й знайти свою спільноту.
Ольга Берднікова вже рік як координаторка Хабу цифрової освіти Новоселицької публічної бібліотеки, що на Буковині. Рік, як їй вдалося повернутися на улюблену роботу, якій колись присвятила дев’ять років і де пройшла шлях від бібліотекарки відділу обслуговування до завідувачки методичного відділу. За час вимушеної перерви пані Ольга спробувала себе в інших професіях: працювала архівісткою в Новоселицькому державному архіві, копірайтеркою та секретаркою місцевої музичної школи.
Основна аудиторія Хабу — члени Клубу активного довголіття від Товариства Червоного Хреста України, що теж функціонує на базі бібліотеки. Найстаршій його членкині — 92 роки. Досвід роботи з людьми іншого покоління пані Ольга називає цікавим та щемливим. Він підштовхнув її переосмислити власний життєвий досвід та більше звернути увагу на те, як живуть і почуваються старші члени громади. Через свою роботу пані Ольга прагне допомогти їм подолати самотність і створити гідне середовище для кожного.
На навчання у нашій Майстерні інформаційної стійкості пані Ольга прийшла, щоб оновити навчальні програми Хабу та зробити тренінги для людей старшого віку більш практичними й результативними. Ми розпитали у неї, у яких форматах вона працює з аудиторією 60+, що намагається донести до неї та яких результатів вже вдалося досягти.
Минуло 15 років, перш ніж Ви повернулися на роботу у бібліотеку в місті Новоселиця. Як за цей час вона змінилася?
У 2000-х роках діяла Новоселицька централізована бібліотечна система, до якої входили Новоселицька центральна районна бібліотека, дитяча бібліотека та приблизно 40 філій. З часом, на жаль, деякі філії закривалися. Унаслідок адміністративно-територіальної реформи Новоселицький район розформували (його територія відійшла новоствореним Чернівецькому та Дністровському районам, а місто Новоселиця стало центром Новоселицької міської громади — ред.), відповідно декілька наших філій були розподілені в інші громади. У результаті у нас залишилося 12 філій (11 сільських бібліотек і один пункт) та міська бібліотека. Дитячу бібліотеку було розформовано.
Скоротилася і кількість працівників. Зараз у нашій бібліотеці працює всього шестеро людей. Ми не лише робимо для громади ту саму роботу, що й раніше, а й реагуємо на виклики нового часу, адже значення бібліотеки у суспільстві трансформується і ми дедалі більше фокусуємося на роботі з різними категоріями наших читачів.
З 2021-го на базі нашої бібліотеки діє Хаб цифрової освіти. Тут люди старшого віку з нашою допомогою можуть розібратися зі своїми гаджетами, адже не всі живуть поруч з дітьми та внуками. До того ж молодше покоління, яке, так би мовити, народилося зі смартфоном в руках, не завжди готове довго щось пояснювати й підлаштовуватися під темп навчання своїх бабусь і дідусів. Та найголовніша мета наших активностей — це соціалізація відвідувачів старшого віку, оскільки для багатьох із них великий виклик — це самотність.
Хотілося б мати більше сучасної техніки, аби проводити повноцінні практикуми для наших людей. У читальному залі є декілька стаціонарних комп’ютерів, але їм понад десять років. Колись ми отримали їх за грантовою програмою. Власне, і зараз все нове, шо зараз використовуємо в роботі, маємо завдяки участі колег у грантових програмах та конкурсах. Наприклад, шикарний проєктор, на якому ми дивилися освітній серіал від «Дії», та крісла-мішки, у яких так полюбляють читати діти. Це такий біль бібліотекаря: ти бачиш, як можеш бути корисним громаді, ти хочеш це зробити, але от не вистачає ресурсів на реалізацію якихось проєктів.
Але навіть попри брак техніки та ресурсів, нам все одно важливо, щоб бібліотекар міг виступати таким собі коучем для відвідувачів. Тому за підтримки нашої директорки всі наші бібліотекарі проходять різні навчання, зокрема із цифрової освіти.
І хоча наша бібліотека дуже змінилася за 15 років, дух залишився той самий. Тут один з найкращих колективів, у якому я коли-небудь працювала.
Розкажіть, будь ласка, у яких форматах Ви працюєте з людьми старшого віку.
У роботі з людьми старшого віку орієнтуємося більше на індивідуальний формат. Групові заняття проводимо, але радше задля спілкування відвідувачів або коли потрібно дати важливу теорію, наприклад, розповісти про кібершахрайство або мінну безпеку. Наші заходи відвідують члени Клубу активного довголіття — орієнтовно 30 людей. У багатьох із них гаджети зі своїми особливостями (щось висне або батарея не тримає заряд). До того ж в учасників різні фізіологічні можливості: один недобачає, другий недочуває, третій вже має проблеми з дрібною моторикою й може ненароком натиснути не на ту клавішу. Тому до практичних занять наших учасників треба готувати завчасно.
Якщо говорити про індивідуальні консультації, то найчастіше звертаються щодо оформлення виплат, наприклад, єПідтримки. Приходять, коли щось не туди натиснули. Коли повертаєш все, як було, дивляться на тебе, як на божество, і це, з одного боку, трохи смішить, а з іншого — трохи засмучує, адже треба доводити людині, що вона може так само. Буває, виникають проблеми з оновленням даних та електронними підписами. Допомагаємо нашим відвідувачам створювати сторінки в соцмережах та Google-акаунти, користуватися аптечними й медичними сервісами. Згадаю один із нещодавніх моментів нашої гордості: членкиня Клубу активного довголіття і користувачка Хабу при мені самостійно записалася в чергу до лікаря. Вона так цим пишалася!
Хотілося б ще, щоб у нас запитували, як зробити красиве фото або як в Pinterest знайти хорошу вишивку. Розумію важливість реєстрації в «Дії», оформлення заявок і онлайн-банкінгу — як-не-як це частина нашого життя — але все ж таки хочу, щоб наша аудиторія розглядала телефон — принаймні працюю над цим — як можливість розширити власні кордони, навчитися створювати контент та навіть урізноманітнити його споживання. Наприклад, якщо ти не маєш змоги поїхати до Парижу, то можеш помандрувати його вулицями за допомогою гаджету. Чому б ні? Це і розвага, і можливість порушити звичні патерни, а натомість — сформувати нові. У нашому місті для людей старшого віку розвага — піти на базар. Хтось ще дивиться фільми й серіали на YouTube. Але ж окрім нього є купа цікавих сервісів.
Ще для мене важливо допомогти нашим відвідувачам подолати страх перед гаджетами. Чую одну й ту ж відмовку: «Мені то вже не треба, скільки мені ще там лишилося…». А коли починаєш їх втягувати у це, то виходить, що дуже навіть може бути.
За Вашими спостереженнями, чому люди старшого віку так бояться користуватися гаджетами?
Таке відчуття, що вони бояться всього. Намагаюся шар за шаром прибирати їхні побоювання, і найперший — «а раптом я не туди натисну — і гаплик». Я їх заспокоюю: щоб нашкодити собі десь в телефоні, треба дуже постаратися. Просто не потрібно спішити, хаотично щось натискати, якщо щось не виходить. Натомість — вдихнути-видихнути й уважно читати те, що на екрані. Більшість компаній розробляє інтуїтивно зрозумілий інтерфейс, а функції програм, які мають одне й те саме призначення, подібні між собою. У цьому я переконалася на власному досвіді, коли тестувала різні інструменти, наприклад, для створення презентацій або монтажу відео. І намагаюся донести до наших відвідувачів: якщо взятися вивчити щось одне, то і в іншому розберетеся. Як це працює — показувала їм на прикладі месенджерів. Який би з них не обрали — важливо усвідомлено читати повідомлення і відповідати на них, а також не хвилюватися, коли потрібно підтвердити вхід.
Та все ж є певний прогрес: вони звертаються насамперед до нас, якщо їм щось не зрозуміло або потрібно. Недавно до мене прийшла одна знервована пані. Вона заплатила за інтернет через мобільний застосунок, банк гроші списав, а вони не прийшли. Оскільки я раніше не стикалася з такою ситуацією, ми попросили ШІ-чатбота покроково розписати, як розв’язати цю проблему. І от ця пані подивилася, як це працює. Вона зрозуміла, що можна звернутися за допомогою до ШІ, й ділитиметься цим досвідом з іншими. Я своєю чергою тепер знаю, як розбиратися з подібними запитами та заохотити інших відвідувачів Хабу користуватися ШІ-інструментами.
Ми постійно наголошуємо, що в будь-який момент їм на допомогу готовий прийти будь-хто з працівників бібліотеки. Це вже наші люди. І я бачу, як вони нам вдячні. Вони приходять з задоволенням на будь-який наш захід. Вони дуже прагнуть активності, і ми зараз закриваємо цю їхню потребу: даємо їм можливість почуватися в спільноті, в громаді. Вони вже всі між собою за цей час передружилися. Навіть поза нашими заходами вже спільно проводять час. Згуртувалася вже певна спільнота. Це дуже надихає.
Якими джерелами інформації користуються відвідувачі вашого Хабу?
Зазвичай споживають інформацію у фейсбуці. За моїми спостереженнями, найактивніші із них коментують дописи, які приносить стрічка, щиро реагують на коментарі інших, а часом втягуються у тривалі дискусії. Обов’язково проведу з нашими відвідувачами окреме заняття про екологічність спілкування в соцмережах: поясню, що там є купа ботів, які проштовхують певні наративи, а отже, не варто кидатися в бій і доводити щось комусь. Можливо, варто й поговорити про те, як налаштувати стрічку у фейсбуці, щоб бачити щось приємне і помірковану інформацію, а не заганяти себе ще в більший стрес через емоційно заряджений контент. Адже якщо люди більш активного віку швидше нарощують панцир, то старші схильні зациклюватися на негативі.
А під час ваших групових занять або індивідуальних консультацій відвідувачі розповідають про побачені фейки у соцмережах?
Це в нас взагалі відбувається під час будь-якої розмови. За моїми спостереженнями, люди часто підхоплюють упередження, які десь хтось брякнув. З нещодавнього: людина каже, що час закінчувати війну. І говорить це з апломбом, що стає зрозуміло: десь вичитала. Тут згадується мем «мені кума сказала», який, напевно, вже писаний кров’ю. Я, в принципі, ніколи не була схильна сперечатися, але останнім часом розумію, що це потрібно робити. І зазвичай, коли починаєш людині щось протиставляти, то натикаєшся на активний спротив: вона намагається криком відстояти свою точку зору. А коли їй на це спокійно відповідаєш, причому іноді навіть не потрібно чогось доводити, просто ставиш навідні запитання, наприклад: «А що треба зробити, щоб закінчити війну?», людина починає вголос розмірковувати, і стає зрозуміло, що у цього гасла, з яким вона до тебе прийшла, немає підґрунтя.
З людиною треба спокійно розмовляти, і вона поступово зрозуміє, що те, що вона сказала, — це не про критичне мислення. Та й взагалі не про мислення. Це просто десь щось підібрав, що тобі відгукнулося і кидаєш в іншого. Тому з людьми старшого віку треба постійно спілкуватися. Власне, саме на спілкування насамперед націлений наш Хаб.
Перед нашим інтерв’ю Ви згадували, що для Вас найскладнішими темами в контексті медіаграмотності є психологічна стійкість і мова ворожнечі. Чи доводилося Вам стикатися з онлайн-атаками?
Мене атакували хіба що у твіттері на початку вторгнення. Тоді я ще вірила, що мені вдасться переконати жителів країни-агресорки поставити себе на наше місце і схаменутися. А потім в якийсь момент зрозуміла, що воно того не вартує, особливо після того, що мені відповідали. Не скажу, що це була якась мова ворожнечі — радше нерозуміння. А от у коментарях під іншими дописами для мене наче відчинилися ворота до пекла. Коли спадає перше враження, ти розумієш, що люди в мережі трошки інакше поводяться, ніж в реальному житті, тому що мережа не вимагає від тебе розкрити своє обличчя, дивитися в очі. Ти можеш написати все, що завгодно, і тебе щонайбільше забанять. Зустрічала дуже багато неемпатичних людей, у яких просто немає жодних берегів.
Напевно, це нерелевантне порівняння, але мені здалося, що західна аудиторія не дозволяє собі спілкуватися онлайн так, як ми собі дозволяємо. Але розумію, звідки це йде. Наші люди постійно в стресі через війну. До того ж загроза, з якою ми стикнулися, екзистенційна. Тому я десь схильна гладити по голівці тих, хто від нас говорить. Принаймні до кінця війни я схильна їм співпереживати й виправдовувати.
Зважаючи на час, в якому ми живемо, гадаю, для тих, хто працює з людьми різних категорій, в тому числі для координаторів Хабів цифрової освіти, було б добре пройти якесь навчання із психології. Річ у тому, що ми в Хабі працюємо не лише як тренери, а й як психологи та кризові менеджери. І часом просто бракує інструментів, які б дали змогу знімати тривожність у користувачів. Та й самим нам треба розуміти, як запобігти вигоранню та не зірватися на когось, адже доводиться працювати з дуже різними людьми. Ми колись мали заняття із психологами, але, як на мене, потрібне поглиблене навчання.
Ви вже пройшли навчання у Майстерні інформаційної стійкості. Які у Вас враження від курсу?
Донедавна найголовнішим здобутком мого навчання у Майстерні я вважала готові матриці занять для людей 60+. Адже не потрібно шукати теми, думати, як їх структурувати та як подавати їх частинами для аудиторії. Проте вже сьогодні розумію: значно важливіше, що я отримала знання та інструменти для самостійного створення цих матриць.
Мені завжди досить важко давалися інтерактивні елементи в роботі з аудиторією. А в Майстерні я просто побачила механізм, як їх придумувати та додавати в заняття. Я вже встигла на практиці випробувати такі елементи як check-in та check-out, коли за мотивами свого повтору (на початку кожного заняття двоє учасників Майстерні проводять разом короткий інтерактив на основі навчального матеріалу з попереднього тренінгу, аби допомогти колегам зафіксувати найважливіше, а собі — відточити тренерські навички — ред.) проводила для наших відвідувачів тренінг з кібербезпеки. Шахраї в усі часи намагалися зачепити емоції потенційних жертв, а у випадку зі старшою аудиторією вони часто видають себе за представників офіційних структур, оскільки вона звикла їм довіряти. Тому я насамперед намагалася донести до наших відвідувачів, що якщо телефонує умовний «працівник банку» або «з СБУ», то зовсім не обов’язково нервувати та виконувати їхні вказівки. Аудиторія активно включилася: двоє з присутніх поділилися своїми історіями з шахраями, що неабияк схвилювало решту групи. Навіть коли заняття завершилося, учасники в коридорі продовжували обговорювати ці історії. Ще планую провести захід про дипфейки. Якраз на одному з останніх тренінгів у Майстерні ми розбирали цю тему в політичному контексті. І я знаю вже для себе, що я додаватиму інтерактивні елементи у кожне заняття, не тільки у Хабі цифрової освіти, а й у Клубі активного довголіття, де теж здебільшого я виступаю й готую заходи.
Я люблю навчатися та тестувати нові інструменти, але на роботі не завжди вистачає часу щось шукати. Заняття в Майстерні відкрили для мене нові інструменти, зокрема ШІ-агенти. Деякі із них вже встигла протестувати й зрозуміла, що це саме те, чого мені бракувало. Розумію, що далеко не всі інструменти можу напряму застосувати у заняттях з людьми старшого віку. Але принаймні маю масу можливостей застосувати ці програми для підготовки таких занять.
Мабуть, якби ще раз проходила цей курс, то б вже більш конкретні запитання ставила по матеріалах на теми, які мене цікавлять. Але я розумію, що зібралися люди з різним досвідом та рівнем навичок. Врахувати рівень усіх важкувато, тому треба давати сталу базу. Про ШІ хотілося б послухати більше. Але я винесла для себе достатньо. Хоча деякі теми для мене не були в новинку, тут я подивилася на них під іншим кутом. Вважаю, що не витратила дарма час.
Я транслюю для аудиторії 60+, що навчатися все життя — це нормально і правильно. Немає конкретної межі, де вже треба зупинитися. Ні, це потрібно і, напевно, для самооцінки, і для оцінки себе як спеціаліста (коли ти усвідомлюєш, що в чомусь розбираєшся, що можеш ще більше знати, розуміти й запроваджувати). Бібліотека для мене — це теж можливість реалізувати свої творчі задуми. І мені подобається тут працювати. Я з радістю використовую ті інструменти, які мені надають безплатно. Вдячна, що зі мною діляться досвідом і дають можливість зробити щось хороше для своєї громади. І мені навіть дещо шкода, що моє навчання у Майстерні дійшло до фінішу. Я залюбки б проходила ще курси та тренінги, якщо вони надаватимуть мені можливість зростати.
Мені 50 років. Дивлюся на наших відвідувачів старшого віку і розумію: ще 20 років — і я вже членкиня Клубу активного довголіття. Хотілося б бути і в Хабі, але все у ролі коуча, бо сподіваюся, що не втрачу запал і підтримуватиму свої знання на такому ж рівні.
«Майстерня інформаційної стійкості» створена в межах проєкту з медіаграмотності для людей старшого віку (60+), який реалізує Український інститут медіа та комунікації в партнерстві з DW Akademie за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ). Навчання відбувається у партнерстві з Українською бібліотечною асоціацією.
Фото надані героїнею