«Поважний», «старий», «похилий» чи «престарілий» — як називати вік 60+? Які терміни є коректними, а які можуть ображати? Про це в інтерв’ю з мовознавицею Ларисою Масенко.
Пані Лариса є професоркою, провідною науковою співробітницею Інституту української мови НАН України. Також вона авторка низки книг, зокрема, «Мова і суспільство: Постколоніальний вимір» (2004), «Мова радянського тоталітаризму» (2017), «Конфлікт мов та ідентичностей у пострадянській Україні» (2020) та інших.
Ми поговорили про ейджизм в мові, коректну і не дуже термінологію, вплив російської мови на поширення некоректних термінів.
За Вашими спостереженнями, чи існує упереджене ставлення до людей старшого віку в українському суспільстві?
Я живу у своїй бульбашці, у наукових колах. І, звичайно, ніколи не зустрічала упередженого ставлення до людей старшого віку ні в Інституті мовознавства, ні в Інституті української мови, ні в Могилянці. В університетах немає обмежень за віком. Коли людина досягає пенсійного віку, вона часто може продовжувати працювати, якщо хоче.
Можливо, обмеження є в інших сферах. Очевидно, найбільше обмежень при прийомі на роботу. Але зараз ситуація стрімко змінюється через війну та складну демографічну ситуацію. Багато виїхало за кордон — це переважно молодь та люди середнього віку.
В українському законодавстві досі є термін “люди похилого віку”, який вважається вже застарілим і не коректним. Які Ваші рекомендації щодо того, як ми можемо називати людей старшого віку, особливо в офіційному дискурсі?
“Люди похилого віку” — дуже невдалий термін. Він ображає людину. Я знаю, що мешканці одного із київських будинків для літніх людей публічно зверталися через медіа, щоб змінити вивіску, де було написано, що це будинок для людей похилого віку. Адже термін “люди похилого віку” має дуже небажану семантику.
Я заглянула в словник. Там є приклади з художньої літератури: “Зарослий, похилий, постарілий, сидів і чекав офіціантки…”, “Дідусь, похилий, зморщений, сивобородий…”, або “був чоловік прибитий ще на віку, плохий, похилий”. У синонімічних словниках похилий — це зігнутий, згорблений, хиткий. Отже, це слово має негативний відтінок у значенні.
Але ж є ніші форми, які можна вживати, наприклад, “люди літнього віку”, “літні люди” або “старші люди”.
Ми проводили фокус-групи з людьми старшого віку, і багато хто з них казав, що їм не подобається термін “літні люди”, бо вони його не розуміють: він у них асоціюється з літом, а не з віком.
Так, справді, дехто пов’язує саме це слово з літом. От якийсь чоловік в обговоренні цієї термінології під постом редакторки Ольги Васильєвої пише, що народився влітку, то він літній чоловік? Але слово “літні” не пов’язане з літом, а з літами людини. Я вважаю, сказати, що людина в літах — це цілком прийнятно.
Більшість учасників наших фокус-груп обстоювала термін “люди поважного віку”, хоча Довідник безбар’єрності говорить, що цей термін некоректний. Що ви думаєте про таку ідентифікацію людей старшого віку?
Я тут не погоджуся з висновками Довідника. Цей термін не має негативної семантики. Він нейтральний. І було б добре, якби він поширювався у нас. Адже його активно вживають в європейських країнах, в Японії, де проживає велика кількість людей старших за 65 років.
Дехто наводить такий аргумент, мовляв, чи всі інші тоді “неповажні”?
Мені здається, це надуманий аргумент. Звичайно ж, цей вік уже поважний, бо це люди з великим життєвим досвідом, з набутою мудрістю. Тому якраз до цього покоління варто вживати назву “поважні”.
Але загалом ще важливо, як люди самі себе називають. Скажімо, Юрій Шевельов (видатний український мовознавець німецького походження, професор Колумбійського університету — авт.) у передмові до своєї збірки “Третя сторожа” пише про себе, що він “Митець у старому віці”. Він взагалі любив іронізувати з приводу свого поважного віку, і це знімало бар’єр у спілкуванні з ним.
Ми робили невеликий скринінг інформаційного поля і виявили багато різних виразів, які репрезентують людей 60+. Наприклад, “люди срібного або золотого віку”, “люди оксамитового віку”, “божі люди”, “люди елегантного або поважного віку”. Що ви скажете про ці вирази?
Терміни “срібний вік”, “срібне покоління” поширився в Україні десь у двохтисячних роках. І він прийшов до нас із західних країн, англійською — silver generation. Це безперечно гарний термін, позитивний. Його почали активно вживати у зв’язку зі старінням суспільства. Походить він, можливо, від метафоричного позначення сивого (“срібного”) волосся.
“Оксамитний вік” — це теж допустима метафора, яка виникла за аналогією до пори року, що її називають оксамитовою. У нас є такий період в природі, коли вже не спекотно і ще не холодно. Це стосується другої половини серпня, вересня і половини жовтня.
Яку лексику варто вважати відверто ейджистською, дискримінаційною?
Ми вже говорили з вами про термін “люди похилого віку”. Проте я б хотіла згадати ще один неприпустимий термін — це “престарілий”. Він пішов з російської мови від “престарелый”. В українській мові такого слова немає. До речі, “похилий вік” — це теж, як мені здається, невдалий переклад з російської “преклонный возраст”.
Наприклад, коли ми говоримо про будинки для старших людей, то знову ж таки часто їх називають “домами чи будинками для престарілих людей”. Іноді ще й з помилками — “будинок для прИстарілих” чи “будинок для перестарілих”. Ще раз наголошу, що це абсолютно неприпустиме визначення. Правильно говорити “пансіон для літніх чи старших людей”.
Українські медіа часто використовують такі слова, як “дідусь”, “бабуся”. Але ці звертання не дуже подобаються старшим людям, про що вони нам говорили під час фокус-групових обговорень. І довідник безбар’єрності також вказує на те, що ці слова недоречно використовувати в публічному просторі. Як ви вважаєте, в яких випадках такі звертання доречні, а в яких ні?
Коли вас називають бабусею в публічному просторі, це, звісно, неприємно. Можу говорити зі свого досвіду. Колись в магазині мене назвали, до речі, російською — “старушкою”. І, скажу, це було досить образливо. Так само, коли в 40 років тебе називають “дєвушкой”.
Ці всі недолугі звертання виникли, тому що в радянський час вивели нормальні звертання “пан” та “пані”. І чомусь досі ми не можемо їх повернути в активний вжиток.
Щодо звертання “бабуся” та “дідусь”, то вони у нас дуже поширені в родинному колі. А такі слова як “дід”, “баба” чи “старий”, “стара” виходять з активного вжитку, хоча раніше вони були абсолютно нормальними в народній культурі. Ми ж пам’ятаємо казки з дитинства, які починалися: “Жили собі дід і баба”. Або жартівлива пісенька: “А в нашого Омелечка невеличка сімеєчка, тільки він та вона, та старий та стара…”.
У сучасній мові ці слова часто вживають з негативним значенням. Наприклад, монумент Матері Батьківщині багато киян не люблять і називають його “залізною бабою”. Або ж в політиці таке спостерігаємо. Тут найбільше не пощастило Юлії Тимошенко, яку називали і “бабою Юлею”, і “Бабою Ягою”, і “бабою з косою”. Але це абсолютно неприпустимі образливі утворення. Ну а те, що слово “дід” журналісти іноді вживають щодо Путіна з означеннями “бункерний чи божевільний дід”, то це, на мою думку, ще й занадто м’яка образа для цього масового вбивці.
Тобто “дід” і “баба” набули згрубілого значення. І лагідні семантичні утворення їх витіснили. Тепер ми вживаємо частіше “бабуся” та “дідусь”. Але чи варто так називати незнайому людину, не з родинного кола? Мабуть, ні.
У Німеччині йде дискусія щодо виключення з офіційного та медіа–дискурсу демінутивів (зменшувальної або пестливої форми іменника чи прикметника — авт.). В німецькій мові це такі вислови як, наприклад, „süße Omi“. У минулорічному звіті з питань політики щодо людей старшого віку, який німецький уряд готує щороку, вживання таких демінутивів віднесено до ейджистських практик, оскільки це може бути не лише виявом емпатії, а й знецінюванням людини, про яку говорять. Коли ми переглядали публікації в українських медіа, ми зустріли багато таких слів, як-от “дідусь”, “бабуся”, “бабця”, “бабуська”, “дідуля”, “бабуля”, “бабулечка”, “дідулечка”, “дідуньо”, “старенькі”, “божа кульбабка”. Як Ви вважаєте, чи повинні українські медіа переглянути практику вживання таких слів, коли вони говорять про людей старшого віку?
Вживання демінутивних утворень залежить від контексту, як і у випадку з “бабусею” та “дідусем”. У родинному колі вони природні. В українській мові, до речі, дуже багато пестливих утворень, наприклад, “рідненький” і “ріднесенький”, “молоденький і “молодесенький”, дорогенький” і “дорогесенький” тощо. Але в позародинному публічному просторі краще від них відмовитися, бо справді вони якоюсь мірою знецінюють людину.
Проте окремі слова в нейтральному контексті ми таки можемо вживати і в публічному просторі. Наприклад, якщо треба сказати про і родинні зв’язки: “дідусем письменниці К. був такий-то…” або “бабусею митця була така-то”.
Ще кілька слів про візуальні образи. Часто на фото до матеріалів про людей старшого віку навіть нема їхніх облич, натомість є старечі руки або людина на кріслі колісному здалеку без обличчя. Наскільки таке візуальне представлення доречне?
Це недобра тенденція. На жаль, старші люди часто стають непомітними, на них не звертають уваги. У британському серіалі “Суто англійські вбивства” одна із серій присвячена старшим людям. І один із персонажів там каже, що коли він постарів, він став невидимим, людиною-невидимкою. Цю тенденцію треба змінити.
Як змінювалася лексика щодо людей старшого віку протягом різних історичних періодів в Україні? Чи можна сказати, що ми зараз в мові намагаємося бути більш толерантними, ніж раніше?
Так, безперечно, Ви маєте рацію. Я вже говорила, що раніше такі слова, як “дід”, “баба” або “старий”, вживалися як норма. Зараз, можливо, під впливом зв’язків з європейськими країнами ми стали значно толерантнішими в лексиці. Також варто зауважити, що чимало словників укладалися багато років тому. Тому доречно зараз їх оновлювати.
Головне завдання — це вивести з ужитку позначення “люди похилого віку”. Це завдання і для мовознавців, і для медіа, і на офіційному рівні також, наприклад, для документів Пенсійного фонду.
Інтерв’ю підготовлене ГО «Український інститут медіа та комунікації» в межах проєкту «Запобігання дискримінації людей старшого віку в Україні» у межах конкурсу малих грантів «Спроможні впливати», що реалізує Київський хаб прав людини у співпраці з Центром громадянських свобод, Норвезьким Гельсінським комітетом за підтримки уряду Норвегії».