Дослідник і викладач Дмитро Хуткий провів перше онлайн-заняття восени, але не 2020, а 2009-го року. Тоді у світі була пандемія свинячого грипу, а Дмитро Хуткий працював викладачем соціології Києво-Могилянської академії.
Перейшовши з Могилянки в громадський сектор у 2016-му, вирішив взяти участь у розробці онлайн-курсів з електронної демократії. У 2020-му році він займався дослідженнями з цієї ж теми в університеті Флоренції, де два місяці прожив в умовах жорсткого локдауну. В інтерв’ю сайту JTA Дмитро Хуткий розказує про дослідницьку роботу в цих умовах, пригадує, як виглядало онлайн-заняття в 2009-му році, а також ділиться досвідом організації відеокурсів.
«Найбільше відвідують перші лекції. В цьому відеоформат і офлайн схожі»
Як усе починалося? Що спонукало вас до розробки онлайн-курсу «Практикум активіста цифрової епохи. Посібник з інструментів е-демократії»?
Один із майбутніх авторів курсу Дмитро Лубкін виграв грант для просування електронної демократії. Грант передбачав розробку онлайн-курсу. Дмитро запросив мене і Каріну Літвінову. Усі ми були і є прихильниками та активістами електронної демократії. Я відповідав за розробку тестів, був лектором і запрошував інших фахівців проводити лекції в рамках курсу.
Як ви зрозуміли, хто має проводити лекції, скільки їх має бути, яка тривалість…?
На курсі «Практикум активіста цифрової епохи. Посібник з інструментів е-демократії» у нас було 11 тем і 14 занять. Я виходив із досвіду викладання в Києво-Могилянській академії. Там у рамках триместру є 12 або 14 тижнів. Також допоміг досвід навчання на Coursera.
Щодо структури курсу, то перша лекція загальна: що таке демократія. Після цього йдуть секторальні лекції: доступ до державних послуг; громадський бюджет, петиції; потім прикладні заняття: практичні поради з підготовки петицій та їх просування; як створити свій проект з е-демократії та отримати для нього фінансування. Це типова схема курсу: загальна теорія, секторальна інформація, потім прикладна частина.
Наскільки детально обговорювали з лекторами структуру кожної лекції? Які були правила?
Ми записували лекції у Могилянській школі журналістики. Лекція тривала 10 хвилин. Чому так відносно небагато? Справа в тому, що увага слухача/глядача тримається недовго. Попередня аналітика показала: люди вирішують, цікаво їм чи не цікаво протягом перших двох хвилин.
Наскільки складно записувати лекції на камеру? Які були відчуття?
Щодо запису лекції, є два варіанти. Читати текст із суфлера: тут плюс у тому, що можна чітко передавати факти, але відчувається, коли викладач читає, а не говорить від себе. Інший варіант: читати лекцію по пам’яті. Тоді вона звучить більш природно, але точність може губитися.
Пам’ятаю, що тоді під час запису ми експериментували. Робили кілька дублів: із суфлером і по пам’яті. На мій погляд, найкраще – це поєднувати. Наприклад, поняття або цифри читати з суфлера, а історію –розказувати своїми словами. Потім ще був монтаж презентації –і тут варто подумати, як не дублювати інформації зі слайдів і того, про що розказує лектор.
Як ви почувалися перед записом?
У мене було захоплення, драйв. Перед лекціями, семінарами у мене включається стан бадьорості, радості: зараз буде щось особливе! Я в нього входжу дуже швидко: це ж здорово ставити запитання аудиторії, взаємодіяти, експериментувати! Мене лекції надихають. І запис так само. З’являється енергія. І потім на записі видно, що говорить людина захоплена своєю темою, яка «горить» нею.
Як ви отримували фідбек?
Централізовано ми про це не просили, але на Фейсбуку були коментарі від аудиторії курсу. Хтось із активістів писав: «Так, це було корисно, здорово, що це зробили». Були позитивні спонтанні відгуки у соцмережах.
Ви брали участь у курсі на волонтерських засадах чи за оплату?
Я працював на волонтерських засадах, припускаю, що інші лектори також.
Другий ваш курс був про електронну демократію в громадах. Як він виник?
Координаторка курсу Олександра Нечипоренко виграла грант на його розробку від фонду Богдана Гаврилишина. Мені як співавтору було важливо допомогти все зробити методологічно та змістовно коректно. Оскільки троє з чотирьох лекторів були членами Центру розвитку інновацій, то курс розмістили на сайті центру. На нього записалися більше 300 студентів. Загалом курс їм сподобався і зібрав схвальні відгуки у соцмережах.
До речі, на перший курс “Практикум активіста цифрової епохи” записалося більше 1400 людей. А повністю пройшло близько 200. Тобто більше, ніж 1,5%. І це вище, ніж в середньому на МООС (Massive open online course – ред.). В одному з інтерв’ю засновників платформи Prometheus читав, що середній показник по світу 0,5-1%. Можливо, наші відносно високі цифри пов’язані з тим, що записуються активісти і вони вмотивовані отримувати ці знання.
Які лекції найцікавіші?
Є ефект перших лекцій – їх дивиться найбільше людей. Дуже важливо правильно підібрати саме першу лекцію. В обох наших курсах першими були лектори-візіонери: Дмитро Лубкін і Сергій Лобойко. Люди, які можуть зацікавити, «запалити» людей. Друга лекція – про системне бачення, структуру курсу. А потім, коли людині вже відкрилася панорама, можна дати лекції більш вузькі.
Отже, найвідвідуваніші, відтак найцікавіші для аудиторії, перші лекції, і тут є спільне з офлайн-навчанням.
«Кількість учасників онлайн-курсів стала більшою за тих, кого я навчив офлайн»
Для вас як для викладача онлайн-викладання повністю замінило офлайн? Чи це дві різні історії?
Вони різні. Рік тому стався критичний момент. Кількість учасників моїх онлайн-курсів перевищила тих, кого я навчав офлайн. За 7 років у НаУКМА я навчив близько 700 слухачів. А на кінець 2020 року більше, ніж 1700 студентів прослухали мої курси онлайн.
Але, по-перше, вони могли залишити курс у будь-який момент. По-друге, в онлайн-навчанні менше діалогу. В офлайні, крім лекцій, були семінари, інтерактивні заняття, був фідбек. Під час офлайн-лекцій я міг дати більше. До того ж це певна спільнота, спільний досвід, переживання.
В онлайн-лекціях теж можна наблизитися до цього, але все ж глибина співпереживання не та. Онлайн по-своєму цікавий. Він дає можливість залучити більше людей, дає більшу гнучкість, наприклад, провести заняття з іншої країни.
Як проходила Ваша робота над тестами для онлайн-курсів?
Я використовував могилянський досвід, де на кожне запитання тесту є 5 варіантів відповіді. Ймовірність вгадати: 20%. Щоб скласти тест, треба набрати 80% правильних відповідей. Під час мого викладання у Могилянці була така методика як тренувальні запитання (готували їх за допомогою онлайн-системи навчання Moodle). Студент міг їх пройти, і частина з них була на іспиті. Це для студентів додаткова мотивація. Потім вони говорили, що іспити на Moodle допомагали складати тести краще.
Для мене складати тест – це задоволення. Потрібно підібрати запитання з однозначною відповіддю, а не з двома-трьома варіантами. І треба, щоб ці варіанти заплутували. Для людини, яка не проходила тему, не слухала лекцію варіанти відповідей мають бути подібні. Тобто якщо людина буде вгадувати, мають бути оманливі варіанти. А для людини, яка все вчила, всі варіанти, крім одного, будуть виглядати нелогічно. Можна ще давати варіант «Жоден з варіантів не є правильним» або «Усі варіанти правильні».
Яким був ваш досвід користування Moodle у 2009-му?
Тоді Moodle був експериментальною платформою, його використовувало буквально кілька викладачів на нашій кафедрі. Тоді, під час епідемії свинячого грипу, викладачам дали вибір: можна було перевести навчання в онлайн або залишити офлайн. Я вирішив поекспериментувати.
Ми зробили семінар одночасно для кількох груп. Це був чат-форум. Працювало одночасно 4 групи, і форум «ліг». Потім швидко все відновили. Пара проходила так: я поставив запитання, і в кожній з чотирьох гілок форуму йшло обговорення. Як диригент, я мав модерувати дискусію, ставити уточнювальні запитання. Доводилося паралельно заходити в 4 гілки форуму одночасно! Було весело. Це те, що неможливо зробити офлайн, де говорить одна людина. А тут 71 людина говорить одночасно і це ОК.
При цьому можна було апелювати до чіткості формулювань, до конкретної фрази, бо все ж видно у листуванні. Це був плюс онлайн-обговорення.
Як довго ви тоді користувалися Moodle?
Ми зробили тільки один семінар у такому форматі. Тривалість була як у класичної пари. Але ось я прямо зараз відкриваю цей семінар і бачу, що дискусії йшли і після закінчення! Коментарі приходили і через дві години після завершення пари.
Як часто Moodle ставав вам у нагоді?
Я потім усі курси робив на Moodle. Там був тематичний план, методичні матеріали, література. Саме там проходили організаційні обговорення. Туди студенти завантажували домашні завдання. Мені не треба було їх шукати на пошті. Не було оцього від студентів: «Я відправив вчасно, а вам прийшло пізніше». Важливо, коли я отримав! Moodle був родзинкою курсів.
«Перші кілька тижнів я радів: стільки вільного часу!»
Як ви зустріли карантин в 2020-му році?
Я займався дослідницькою діяльністю в Університеті Флоренції. Там на той момент навчалися тільки магістри та аспіранти. Вони говорили, що на карантині навчатися стало важче, бо більше завдань. Плюс годинами сидіти перед монітором доволі нудно.
Мені як досліднику було по-різному. Найсуворіший карантин там тривав від початку березня до кінця травня. Найважчий етап, коли не можна було виходити без особливої потреби. А особлива потреба – це в лікарню, на роботу або в супермаркет. Потрібно було мати з собою спеціальний підписаний дозвіл на вихід і документи.
Що ви робили під час локдауну?
Перші кілька тижнів я радів: «Стільки вільного часу! Можна багато всього написати!» І я справді написав три наукові статті і подав їх до публікації. Це був дуже продуктивний час.
Але потім я став думати, чим би ще зайнятися. І так виник один цікавий проект. Ним займалося близько 40 дослідників е-демократії. З багатьох країн, в різних часових поясах: дослідники з США, України, Індонезії… Ми робили онлайн-сесії, обговорювали методології, обмінювалися файлами. Це був чистий фан!