Батьки регулярно діляться фотографіями своїх дітей у соцмережах, наприклад, щоб зафіксувати якийсь кумедний випадок «для історії» або щоб отримати суспільне схвалення. У цього явища навіть є окрема назва — шерентинг, складена з англійських слів parenting (виховування) і to share (ділитися). З юридичної точки зору батьки мають на це право. Також вони як законні представники малолітньої або неповнолітньої дитини можуть дозволяти іншим, наприклад, родичам, школам або гурткам, публікувати її фото в інтернеті (до речі, згідно з українським законодавством, потрібна згода обох батьків; якщо одна сторона дала дозвіл, а інша — ні, остання на свій розсуд може подати позов про відшкодування моральної шкоди за розміщення фотографій її дитини в інтернеті — ред.).
Хоча рішення про публікацію фото залишається за батьками, дослідники дедалі частіше розглядають шерентинг не лише з позиції обміну батьківським досвідом, а і як психологічно та етично важливий процес, за допомогою якого конструюється, обговорюється та розкривається цифрова ідентичність дітей.
Чи подобається самим дітям, як це відбувається?
За результатами опитування Управління Комісара з питань інформації Австралії, 86 % учнів початкової школи стикалися з тим, що хтось із їхнього близького кола поширював їхні фотографії, які вони не хотіли показувати. 80 % із цих респондентів повідомляли, що почувалися кепсько після таких випадків. Серед опитаних підлітків цей показник ще вищий — 83,6 %.
Поступово політики теж починають зважати на позицію дитини щодо поширення її фото в інтернеті. Наприклад, з 2024 року у Франції діє закон «Право дітей на зображення», який зобов’язує батьків залучати дитину до ухвалення рішень щодо публікації її фото чи відео. Ключовим елементом цього закону є право дитини на видалення фото та відео з нею з інтернету: вона може вимагати цього сама або діяти через батьків.
Восени 2025-го Міністерство у справах молоді та дітей Іспанії почало розробку закону, який регулюватиме шерентинг. Тамтешніх законодавців непокоїть, що контент з дітьми, який публікують батьки в соцмережах, може потім поширюватися в педофільських мережах або використовуватися для кібербулінгу. Також експерти, які готували звіти для Міністерства, звертають увагу на поширеність батьків, які стають «інфлюенсерами» або творцями контенту, заробляючи на фото та відео своїх дітей.
Останнім часом додалася ще одна загроза — зловживання можливостями штучного інтелекту. За допомогою спеціальних інструментів зараз можна «роздягнути» будь-кого на фото й поширити на різних сайтах чи в групових чатах, аби зашкодити чиїйсь репутації. Або ж зловмисник може шантажувати людину можливим поширенням цих файлів. Дорослий, напевно, встоїть проти такого тиску і звернеться до поліції, а от дитина може злякатися і погодитися на умови шантажиста.
Результати нещодавнього опитування Аделаїдського університету серед 1894 людей віком 16–18 років свідчать: у кожному четвертому випадку поширення сексуалізованих зображень підлітків, на яке вони не давали згоди, використовувався ШІ. Однак громадськість досі мало обізнана в цій проблемі. Наприклад, за даними eSafety, незалежної агенції при австралійському уряді, лише 11 % батьків розмовляли зі своїми дітьми про те, як можна використовувати або зловживати генеративним ШІ.
Це не означає, що батькам постійно треба боятися нових технологій і взагалі нічого не публікувати у соцмережах про себе і дітей. Та все ж варто дотримуватися простих правил безпеки, наприклад:
- не поширювати фото чи відео, які містять особисті дані, наприклад, повне ім’я дитини, номери телефонів, а також орієнтири біля місця проживання чи інші деталі, за якими можна вирахувати, де перебуває дитина;
- не писати назву вулиці, номер будинку чи назву школи під фото або відео;
- переконатися, що в мережу не потрапляє розклад шкільних і позашкільних активностей дитини;
- завжди радитися з іншими батьками, перш ніж публікувати фото чи відео, на яких зображені діти, та тегати їх.
Лаурі Парр (Lauri Parr), дослідниця в Університеті Кертина (Австралія), яка вивчає вплив фотографій на відчуття людини та ставлення до себе й інших, радить батькам поставити собі чотири запитання перед тим, як публікувати контент з дітьми.
Чому я ділюся цією інформацією? На кого вона насправді розрахована?
Батьки можуть публікувати дописи імпульсивно. Або ж довго розмірковувати над тим, як та чи інша фотографія репрезентує їх як батьків.
«Можливо, ваша дитина підібрала образ для вечірки, і ви пишаєтеся її зачіскою або ж вас до сліз смішить її чудернацький вигляд. Перш ніж публікувати фото, запитайте себе: “На кого розрахований цей контент?”, “Що я сподіваюся донести цим дописом, і це стосується більше мене чи моєї дитини?”. Але що потіха для друзів — то не завжди в інтересах дитини. Але якщо вона хоче, щоб усі побачили її зачіску, публікація може підкріпити її гордість. На всяк випадок ви можете не показувати обличчя дитини», — каже Парр.
Що цей допис говорить про дитину?
Фотографія дітей на пляжі, які роблять гримаси, може здатися цілком звичайним знімком. Але сторонні люди можуть інтерпретувати його зовсім по-різному залежно від того, що зараз відбувається в житті дитини.
Якщо в школі були проблеми — смішне фото, можливо, сприймуть як брак серйозності. Якщо дитині нещодавно поставили діагноз РДУГ — знімок може підкріпити стереотипи про порушника дисципліни. Якщо дитина переживала булінг — це ж фото може бути цінним нагадуванням того, що вона має друзів.
«Ми не можемо контролювати, що думають люди. Але ми можемо поцікавитися у дитини, що відбувається в її світі, щоб оцінити можливий вплив публікації, і пояснити у підписі до фото, що ми маємо на увазі», — каже Парр.
Що станеться, якщо я втрачу контроль над поширенням зображення дитини?
На це запитання важко відповісти, оскільки неможливо напевно передбачити чи зупинити те, що станеться з фотографією після її потрапляння в інтернет: технології постійно розвиваються, а чужі дії важко контролювати.
Парр радить запитати себе:
- Хто має доступ зараз до цього контенту? Чи може хтось зберегти, заскрінити, скопіювати, відредагувати або використати це фото з іншою метою?
- Якщо дитина подорослішає, змінить свою думку і попросить прибрати фото — чи дозволять налаштування платформи видалити його назавжди?
Чи потрібно публікувати це фото на загал? Чи можна поділитися ним іншим способом?
Можливо, достатньо буде надіслати фото дитини у приватний сімейний чат або групу друзів. Або ж можна роздрукувати фото, щоб дитина могла поділитися ним зі своїми друзями чи зберегти собі на згадку.
«Майстерня інформаційної стійкості» створена в межах проєкту з медіаграмотності для людей старшого віку (60+), який реалізує Український інститут медіа та комунікації в партнерстві з DW Akademie за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).
Головне зображення: Kayla Farmer / Unsplash