Майже всі опитані працівники бібліотек вважають медіаграмотність важливою, однак лише у 10% є потрібні ресурси для її підтримки.
Цьогоріч Австралія посіла десяте місце серед 47 країн у розширеній версії європейського Індексу медіаграмотності, який підготував Інститут відкритого суспільства – Софія. Вона опинилася в Кластері 1, куди увійшли країни з найвищим рівнем медіаграмотності та стійкості до дезінформації (більшість — з Північної Європи). Цей індекс враховує багатовимірну природу стійкості до дезінформації та неправдивої інформації й включає низку показників — від свободи медіа до електронної участі. Найбільше балів Австралія набрала за рівнем міжособистісної довіри в суспільстві, читацької грамотності (визначається в межах тестування PISA) та Коефіцієнтом охоплення громадян вищою освітою.
Парламент Австралії вже визначив медіаграмотність як пріоритетний засіб боротьби з дезінформацією, а уряд Австралії взяв на себе зобов’язання розробити першу в країні Національну стратегію медіаграмотності. Тим часом Австралійський альянс з медіаграмотності (AMLA) в межах своїх щорічних самітів та партнерських дослідницьких проєктів продовжує визначати, яких заходів ще потрібно вжити. І публічні бібліотеки відіграють ключову роль у цих загальнонаціональних зусиллях. Як саме вони це роблять — про це йдеться у звіті Австралійської бібліотечно-інформаційної асоціації та компанії PressReader. Звіт спирається на результати опитування 340 працівників бібліотек з різних куточків країни.
Як працівники бібліотек розуміють медіаграмотність
У респондентів запитали, що вони вкладають у поняття медіаграмотності. За їхніми відповідями виявили три теми, які в сукупності відображають, що саме означає медіаграмотність на практиці.
Найпоширенішою темою була критична оцінка: здатність аналізувати медіаконтент і оцінювати надійність джерел. З цим тісно була пов’язана друга тема — стурбованість щодо місінформації, дезінформації, шахрайства, фейкових новин та контенту, згенерованого штучним інтелектом. Це свідчить про те, що для багатьох бібліотечних працівників медіаграмотність є нагальним практичним поняттям, яке формується під впливом питань, які насправді ставлять відвідувачі.
Третя тема, яку постійно згадували респонденти, — доступ та навігація. Іншими словами, респонденти пов’язують медіаграмотність із розумінням того, як користуватися пристроями, платформами, додатками та бібліотечними системами, щоб, по-перше, знаходити інформацію та взаємодіяти з нею. Ця тема повязана з цифровою грамотністю, іншою важливою частиною роботи бібліотек.
На запитання, які члени громади найбільше піддаються ризику виникнення проблем із медіаграмотністю, респонденти назвали низку груп. Найчастіше згадували людей старшого віку, людей з низьким рівнем впевненості у використанні цифрових технологій або обмеженим доступом та людей з низьким рівнем грамотності. Ці результати відгукуються з даними звіту «Медіаграмотність дорослих у 2024 році». Згідно з ним, дезінформація стає дедалі більшою проблемою для дорослих австралійців, а низький рівень довіри особливо поширений серед людей з низьким рівнем доходу, з нижчим рівнем освіти та віком 60+.
Суперечність між переконаннями та можливостями
99% опитаних вважає медіаграмотність важливою частиною роботи, а 87% відзначили, що контент, створений за допомогою ШІ, та соціальні мережі значно посилили потребу в навчанні з медіаграмотності. 202 респондентів розглядають медіаграмотність як одну із зон відповідальності публічної бібліотеки. Однак лише 10% опитаних вважають, що їхні бібліотеки дуже добре оснащені для підтримки медіаграмотності відвідувачів.
Так само 99 % опитаних вважають, що якісні новини та різноманітні точки зору є важливою складовою формування навичок медіаграмотності, однак лише 22% можуть надати відвідувачам 30 або більше джерел новин. Лише 66% включають міжнародні новини до свого каталогу. На думку дослідників, кількох навіть найякісніших джерел може бути замало, щоб відвідувач міг сформувати думку про якусь проблему, а орієнтація лише на місцеві новини не дає йому зрозуміти світовий контекст.
Попри розрив між переконаннями та можливостями, багато публічних бібліотек уже включили заходи з медіаграмотності до своїх програм. Протягом останнього року це включало поєднання таких заходів:
- Індивідуальна допомога на сервісних стійках.
- Практичні семінари та групові заняття.
- Заходи з підвищення обізнаності щодо шахрайства та дезінформації.
- Допомога у користуванні пристроями та платформами.
- Рекомендовані добірки та цифрові ресурси, зокрема джерела новин, онлайн-бази даних та надійні веб-сайти, доступ до яких надається завдяки бібліотечним передплатам.
- Громадські програми, що реалізуються у партнерстві зі школами, місцевими організаціями та громадськими групами
Запитавши бібліотекарів, які ініціативи виявилися найуспішнішими, автори звіту виявили три чіткі тенденції. Разом вони складають практичний план дій для бібліотек, які прагнуть посилити свою роботу з медіаграмотності, незалежно від їхнього розміру чи бюджету.
Індивідуальна підтримка, яка враховує індивідуальні потреби кожного
Бібліотеки називають індивідуальну допомогу найефективнішим способом формування навичок медіаграмотності, особливо для людей старшого віку, відвідувачів із низьким рівнем впевненості у своїх цифрових навичках та тих, хто має обмежене володіння англійською мовою. Ця модель є ефективною, оскільки вона сприяє встановленню довіри, дозволяє регулювати темп навчання та адаптувати його до потреб конкретної особи, а також дає змогу вести приватні розмови на делікатні теми, такі як шахрайство, дезінформація та достовірність новин. Крім того, вона створює природні можливості для ознайомлення відвідувачів із надійними джерелами новин саме в той момент, коли у них виникає реальна потреба в інформації.
Декілька австралійських бібліотек втілили цю модель у життя, запровадивши структуровані зустрічі з профільними технічними фахівцями, на які можна записатися заздалегідь. Інші поєднують індивідуальну підтримку з регулярними груповими програмами, такими як щотижневі курси з використання технологій для людей похилого віку, доповнені можливістю отримати допомогу без попереднього запису, розуміючи, що різні відвідувачі потребують різних підходів.
Заняття в малих групах, орієнтовані на реальні ситуації
Семінари дають найкращі результати, коли вони зосереджуються на практичних, актуальних проблемах (наприклад, шахрайстві та контенті, згенерованому штучним інтелектом), а не на абстрактних поняттях. Респонденти описують найуспішніші сесії як такі, під час яких учасники можуть порівняти, як різні ЗМІ висвітлюють одну й ту саму подію, обговорити упередженість та фреймінг на реальних прикладах, а також навчатися разом у сприятливій соціальній атмосфері.
Зокрема, штучний інтелект виявляється потужним фактором привабливості: деякі бібліотеки повідомляють про високу відвідуваність лекцій та майстер-класів, присвячених цій темі. Деякі з них пішли ще далі, розробивши спеціальні програми, спрямовані на боротьбу з дезінформацією та фейковими новинами, а також проводячи навчання персоналу з метою виявлення навчальних моментів у рамках існуючих послуг, таких як сесії «Запиши зустріч із бібліотекарем».
Надійні джерела новин, які сприяють практичним дискусіям з питань медіаграмотності
У відповідях чітко простежується така тенденція: користувачі найактивніше залучаються до медіаграмотності, коли мають можливість безпосередньо працювати з надійними журналістськими матеріалами. Бібліотеки відзначають успіхи, коли їм вдається спрямовувати користувачів до професійних журналістських матеріалів, допомагати їм порівнювати джерела з різних регіонів та з різними точками зору, а також надавати доступ до цифрових новин, які вони інакше не шукали б.
Результати опитування показали, що навчання медіаграмотності часто носить реактивний та ситуативний характер. Воно визначається запитаннями відвідувачів, а не офіційними програмами. Це можна розглядати як перевагу (воно відповідає поточним потребам людей) і як обмеження (таке навчання може бути важко організувати на ситуативній основі за умов обмеженого бюджету та часу).
Що заважає бібліотекам вживати заходів на підтримку медіаграмотності
- Брак можливостей та часу. Підтримка медіаграмотності майже завжди надається на додаток до існуючих обов’язків. Співробітники зазначають, що у них обмежений час на підготовку, проведення занять, супровід або оцінку. Це ускладнює підтримку або розширення програм за межі реактивних взаємодій.
- Брак фінансування та ресурсів. Обмежені бюджети стримують можливості бібліотек, а медіаграмотність часто змушена конкурувати з іншими ключовими пріоритетами за обмежені ресурси. Часто не вистачає коштів на інвестиції в навчання, розробку програм, технології та доступ до високоякісного контенту.
- Брак підготовки. Багато бібліотек повідомляють, що їхні співробітники не мають формальної підготовки та відчувають себе недостатньо підготовленими для роботи з такими актуальними темами, як контент, створений штучним інтелектом, дезінформація та алгоритми платформ. Це призводить до вагань щодо проактивного впровадження програм з медіаграмотності.
- Охоплення лише ініціативних відвідувачів. Значна частина нинішньої моделі базується на тому, що відвідувачі самі усвідомлюють потребу та звертаються за допомогою. При цьому залишаються поза увагою ті люди, які, можливо, є найбільш вразливими до дезінформації, але не усвідомлюють, що мають прогалини в навичках, або не вважають бібліотеки осередками медіаграмотності.
Головне зображення: Clay Banks / Unsplash