Майже всі опитані працівники вважають медіаграмотність важливою частиною своєї роботи, однак лише у 10% бібліотек є потрібні ресурси для її підтримки.
Цьогоріч Австралія увійшла до десятки країн з найвищим рівнем медіаграмотності та стійкості до дезінформації (за версією розширеного європейського Індексу медіаграмотності, який підготував Інститут відкритого суспільства – Софія). При розробці індексу враховується низка індикаторів, пов’язаних з медіаграмотністю та феноменом постправди, — від свободи медіа в країні до електронної участі. Найбільше балів Австралія набрала за рівнем міжособистісної довіри в суспільстві, охоплення громадян вищою освітою і читацької грамотності (визначається в межах тестування PISA).
Однак на цьому в Австралії не планують не зупинятися. Тамтешній уряд зараз розробляє першу в країні Національну стратегію медіаграмотності. До речі, вона є частиною його інвестицій ($153.5 мільйона) в Програму підтримки медіа, яка націлена на розв’язання поточних проблем в новинному секторі. В уряді переконані, що журналістика суспільного інтересу та медіарізноманіття мають вирішальне значення для здорової демократії, соціальної згуртованості та поінформованості громадян.
Тимчасом Австралійський альянс з медіаграмотності (AMLA) в межах своїх щорічних самітів та партнерських дослідницьких проєктів продовжує визначати, яких заходів ще потрібно вжити для підвищення інформаційної стійкості громадян. Ключову роль у цих загальнонаціональних зусиллях відіграють публічні бібліотеки. Що саме вони роблять — про це йдеться у звіті Австралійської бібліотечно-інформаційної асоціації та компанії PressReader. Звіт спирається на результати опитування 340 працівників бібліотек з різних куточків країни.
Як працівники бібліотек розуміють медіаграмотність
У респондентів запитали, що саме вони вкладають у поняття медіаграмотності. На основі їхніх відповідей автори звіту виділили три найпоширеніші теми, які в сукупності відображають суть медіаграмотності на практиці:
- критичне оцінювання (здатність аналізувати медіаконтент, сумніватися у його достовірності й оцінювати надійність джерел).
- стурбованість щодо місінформації, дезінформації, шахрайства, фейкових новин та контенту, згенерованого штучним інтелектом (це свідчить про те, що багато бібліотечних працівників розглядають медіаграмотність крізь призму запитань відвідувачів);
- доступ та навігація (розуміння того, як користуватися пристроями, платформами, застосунками та бібліотечними системами, зокрема для пошуку та роботи з інформацією).
Коли респондентів запитали, які групи населення найбільше ризикують стикнутися з викликами щодо медіаграмотності, ті найчастіше згадували людей старшого віку та людей, які мають обмежений доступ до технологій або не дуже вміють ними користуватися.
Суперечність між переконаннями та можливостями
99% опитаних вважають медіаграмотність важливою частиною роботи бібліотек, а 87% відзначили, що контент, створений за допомогою ШІ, та соціальні мережі суттєво посилили потребу в навчанні з медіаграмотності. Однак лише 10% опитаних вважають, що їхні бібліотеки дуже добре підготовлені до задоволення потреб відвідувачів у сфері медіаграмотності.
Під час опитування виявилася ще одна суперечність. Так, на думку 99 % респондентів, якісні новини та плюралізм думок відіграють важливу роль у формуванні навичок медіаграмотності, однак лише 22% бібліотек надають відвідувачам 30 і більше джерел якісних новин. Міжнародні новини до свого каталогу наразі включають 66% бібліотек. Автори звіту зауважують, що навіть кількох найякісніших джерел може бути замало, щоб побачити повну картину якоїсь проблеми.
Попри це, багато публічних бібліотек уже включили заходи з медіаграмотності у свої програми. Ось що протягом останнього року робили бібліотечні працівники:
- надавали індивідуальну допомогу на стійках обслуговування;
- проводили воркшопи та групові заняття;
- влаштовували активності з підвищення обізнаності щодо шахрайства та дезінформації;
- допомогали відвідувачам розібратися з гаджетами та платформами;
- впорядковували колекції та цифрові ресурси, в тому числі джерела новин, онлайн-бази даних і перевірені вебсайти, доступні через передплату бібліотеки.
- реалізовували проєкти у партнерстві зі школами, місцевими організаціями та спільнотами.
Дізнавшись у респондентів, які ініціативи виявилися найуспішнішими, автори звіту виявили три чіткі тенденції.
Індивідуальна підтримка
Опитані вважають, що через індивідуальні консультації вдається найефективніше формувати навички медіаграмотності, особливо у людей старшого віку. В індивідуальному форматі легше будувати довіру та спілкуватися на делікатні теми, як-от шахрайство і дезінформація. Крім того, такий формат дозволяє ознайомлювати відвідувачів із надійними джерелами новин саме тоді, коли у них виникає потреба в інформації.
Декілька австралійських бібліотек пропонують відвідувачам індивідуальні консультації з профільним технічним фахівцем, на які можна записатися заздалегідь. Інші поєднують індивідуальну підтримку з регулярними груповими програмами, як-от щотижневі курси з цифрової грамотності для людей старшого віку, що доповнюються консультаціями без попереднього запису.
Заняття в малих групах, орієнтовані на реальні ситуації
Найкращі результати дають воркшопи, які зосереджуються на практичних, актуальних проблемах (наприклад, на шахрайстві та контенті, згенерованому ШІ), а не на абстрактних поняттях. З досвіду респондентів, найуспішнішими були ті заняття, де учасникам пропонували порівняти, як різні медіа висвітлюють одну й ту саму подію та обговорити упередженість джерел на реальних прикладах. Також важливу роль грала атмосфера підтримки під час навчання.
Деякі респонденти повідомили, що багато відвідувачів збирали лекції та майстер-класи, присвячені темі штучного інтелекту. Дехто пішов ще далі: розробив спеціальні програми з виявлення дезінформації та фейкових новин, а також навчив персонал використовувати щоденні запити відвідувачів як нагоду ненав’язливо привчити їх перевіряти інформацію.
Надійні джерела новин, які сприяють практичним дискусіям з питань медіаграмотності
У відповідях чітко простежується така тенденція: користувачі найкраще засвоюють медіаграмотність, коли мають можливість працювати з якісними журналістськими матеріалами. Бібліотеки допомагають відвідувачам порівнювати різні точки зору, виходити з «інформаційних бульбашок» і відкривати для себе надійні джерела, про які ті раніше не знали.
Найуспішніші бібліотеки надають безплатний доступ до авторитетних баз даних і платних новинних ресурсів та поєднують це з цільовою підтримкою (наприклад, навчанням людей старшого віку).
Результати опитування показали, що навчання медіаграмотності в бібліотеках Австралії часто носить реактивний та ситуативний характер. Воно визначається запитаннями відвідувачів, а не офіційними програмами. Це можна розглядати як перевагу (навчання відповідає поточним потребам людей) і як обмеження (спонтанні консультації важко системно планувати, підраховувати та фінансувати, особливо коли у працівників обмаль часу й ресурсів).
Що заважає бібліотекам системно підтримувати медіаграмотність відвідувачам
- Брак можливостей та часу. Підтримка медіаграмотності відвідувачів майже завжди додається до наявних обов’язків бібліотекарів. Через завантаженість працівники не встигають якісно підготуватися до занять, проаналізувати їхню ефективність чи підтримувати зв’язок зі слухачами після консультацій. Відповідно бібліотекам складно вийти за межі реактивних взаємодій.
- Брак фінансування та ресурсів. Через обмежені бюджети бібліотекам доводиться прискіпливо вибирати, куди спрямувати гроші, а окрім медіаграмотності нерідко є інші ключові пріоритети. Часто не вистачає коштів на інвестиції в навчання, розробку програм, технології та доступ до високоякісного контенту.
- Брак підготовки. Ситуація зі штучним інтелектом, фейками та алгоритмами соцмереж постійно змінюється, і бібліотечні працівники відчувають, що не встигають за оновленнями. Багато з них не проходили формальної підготовки з цих тем. Через страх виявитися некомпетентними або дати хибну пораду, працівники не поспішають ініціювати програми з медіаграмотності у своїх бібліотеках.
- Розрахунок на ініціативність аудиторії. Значною мірою нинішня модель покладається на те, що відвідувачі самі усвідомлюють свої потреби та звертаються за допомогою до працівників бібліотек. Водночас поза їхньою увагою лишаються ті люди, які, можливо, є найбільш вразливими до дезінформації, але не бачать прогалин у своїх знаннях або мають застаріле уявлення про роль бібліотек.
За словами респондентів, у їхній роботі з медіаграмотності їм би дуже допомогли ось ці чотири речі:
- Підвищення кваліфікації, релевантне професійній ролі. Бібліотеки прагнуть практикоорієнтованого навчання, результати якого можна застосувати у щоденному обслуговуванні відвідувачів. Наприклад, відповідати доступно на їхні запитання щодо дезінформації, надійності новин, інструментів штучного інтелекту та цифрових платформ.
- Адаптивні, готові навчальні матеріали та ресурси на тему медіаграмотності (наприклад, інструкції, приклади вправ, теми для обговорення, добірки контенту). Вони зменшили б час на підготовку та дозволили б більш послідовно та якісно подавати матеріал як під час індивідуальних консультацій, так і під час групових занять.
- Доступ до високоякісної журналістики та різноманіття точок зору. Бібліотеки прагнуть ознайомлювати аудиторію із достовірними новинами з Австралії та усього світу, аби кожен міг сам зіставити факти з кількох надійних джерел та зробити об’єктивні висновки.
- Партнерства та моделі спільного надання послуг. Бібліотеки повсякчас цінують партнерства із зовнішніми організаціями, громадськими об’єднаннями та надійними освітніми установами. Це дозволяє їм розширити свої можливості, наприклад, залучити до бібліотечних активностей фахівців з кібербезпеки, штучного інтелекту або державних цифрових послуг.
«Майстерня інформаційної стійкості» створена в межах проєкту з медіаграмотності для людей старшого віку (60+), який реалізує Український інститут медіа та комунікації в партнерстві з DW Akademie за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).
Головне зображення: Clay Banks / Unsplash