Інститут відкритого суспільства – Софія опублікував європейський Індекс медіаграмотності 2026. За результатами цього дослідження Україна отримала 38 балів зі 100 і опинилася в Кластері 4. Тоді як в Індексі за 2023 рік (коли він проводився востаннє) Україна була в Кластері 3.
Українські критики медіаграмотності (як один з інструментів протидії дезінформації) отримали черговий привід позловтішатися. І ще раз дорікнути всім, хто працює у сфері медіаграмотності, мовляв, дарма витрачаєте ресурси та зусилля. Але, як кажуть, не все так однозначно.
Де Україна в Індексі 2026?
Ми посунулися на одну позицію й опинилися в Кластері 4 (для інформації: до Кластера 1 входять країни з найвищим рівнем медіаграмотності та стійкості до дезінформації; до Кластера 5 — із найгіршим). Тобто Україна десь посередині, проте дрейфує у бік зниження показників.
Але треба зважати на те, що жодна інша країна Європи не перебуває під таким агресивним тиском російської пропаганди та дезінформації, як Україна. І жодна країна Європи поки що не зазнала воєнного вторгнення та окупації територій, як Україна. Тому, зважаючи на ці обставини, досягненням уже є те, що ми не перейшли в Кластер 5. Очевидно, цьому сприяють зусилля всіх стейкхолдерів, які працюють у цьому секторі. Очевидно, цих зусиль недостатньо. Очевидно, що є й помилки. Тепер завдання — їх проаналізувати та врахувати в подальшій роботі.
Традиційно найкращі позиції в Індексі займають країни Північно-Західної Європи: Данія, Фінляндія, Ірландія та Нідерланди (входять до Кластера 1). Вони ділять перші чотири місця в рейтингу з 71 балом кожна. Фінляндія, яка є давнім лідером з 2017 року, перемістилася на 2-ге місце; на першому зараз Данія. До Кластера 1 також увійшли Норвегія, Естонія, Швеція та Швейцарія.
Торік Український інститут медіа та комунікації вивчав підходи у сфері медіаграмотності, які застосовують країни Кластера 1. З цими публікаціями можна познайомитися на нашому сайті:
- про досвід Естонії тут;
- про досвід Швеції тут;
- про досвід Швейцарії тут;
- про досвід Нідерландів тут.
Найгірші показники мають країни Південно-Східної Європи, зокрема Західних Балкан. Найвищу вразливість до дезінформації демонструють Косово, Північна Македонія та Албанія. Вони формують Кластер 5. До цього кластера входять також Грузія та Боснія і Герцеговина.
Автори звіту звертають увагу на стійкий розрив між країнами Західної та Східної Європи, який збільшується.
Методологія: як рахуються бали для Індексу
Індекс від Інституту відкритого суспільства – Софія за методологією суттєво відрізняється від тих досліджень, які проводять в Україні, наприклад, «Детектор медіа». Це не добре і не погано. Це інший підхід. Він враховує багатовимірну природу стійкості до дезінформації та неправдивої інформації й включає такі показники як рівень освіти, свободу медіа, міжособистісну довіру та електронну участь.
Освіта залишається найважливішим фактором, на який припадає 45% загального бала, отриманого за результатами PISA.
Бали за свободу ЗМІ (40%) отримують на основі рейтингів «Репортерів без кордонів» та Freedom House.
Останні 15% розподілені між міжособистісною довірою (10%; на основі результатів Світового опитування цінностей) та електронною участю (5%, на основі Індексу електронної участі (EPI), який розроблено як додатковий індекс до опитування ООН з електронного урядування).
Показники освіти та свободи ЗМІ мають найбільшу вагу, а читацька грамотність як субіндикатор має найбільше значення у показнику освіти — 30% (див. візуалізацію).
Тому, як зазначено в описі методології цього дослідження, Індекс не стільки вимірює рівень медіаграмотності суспільств, скільки предиктори медіаграмотності (predictors of media literacy). Предиктор — це прогнозуючий параметр, тобто це лише інструмент прогнозування.
Індекс ранжує потенціал суспільств до стійкості перед обличчям феномену постправди, дезінформації та неправдивої інформації (наприклад, «фейкових новин»).
Відповідно дуже важливо, як ми потім інтерпретуємо цей Індекс в контексті інших досліджень.
Як війна та геополітика вливає на рівень стійкості суспільств до дезінформації
Автори звіту показують, як працює така інтерпретація результатів та кореляція з іншими дослідженнями у двох кейсах.
Кейс 1. Вони зіставили дані Індексу 2026 із результатами Eurobarometer, щоб дослідити зв’язок між рівнем медіаграмотності країн (за Індексом) та рівнем їхньої стурбованості щодо вторгнення росії в Україну як загрози національній безпеці. Так була виявлена закономірність: чим вразливіша країна до дезінформації, тим менше вона стурбована росією як загрозою безпеці; натомість чим вищий індекс медіаграмотності, тим більше країна стурбована загрозами з боку росії.
Навіщо нам це знати, спитаєте ви? Ну, хоча б для того, щоб розуміти, в яких країнах Україна має активніше працювати в інформаційній та політичній сферах, щоб запобігти тотальній нелояльності в майбутньому.
Так, Сербія, Чорногорія та Кіпр утворюють окрему групу з низькими оцінками Індексу та низькою стурбованістю щодо вторгнення росії в Україну. Інші вразливі до дезінформації країни, такі як Північна Македонія, Боснія і Герцеговина та Болгарія, знаходяться посередині з помірним рівнем стурбованості з цього питання.
Кейс 2. У другому кейсі автори порівнюють результати Індексу з даними результатів опитування Reuters Institute (Digital News Report 2025), зокрема із тими, які демонструють частку людей, які кажуть, що уникають новин. Тут простежується така закономірність: чим нижчий бал медіаграмотності в Індексі, тим вищим є уникнення новин, і навпаки — чим кращі показники в Індексі, тим нижчим є показник уникнення новин.
Чемпіоном світу з уникнення новин є Болгарія (63% респондентів уникають новин), за нею йдуть її сусіди Туреччина, Греція та Хорватія, всі чотири з низькими та середніми балами в Індексі. Румунія та Сербія також мають порівняно високу кількість людей, які уникають новини, і водночас усі ці країни мають низькі рейтинги в Індексі медіаграмотності.
Автори звіту зауважують, що уникнення новин може бути наслідком погіршення ситуації в медіасередовищі, погіршення якості ЗМІ, зростання та, зрештою, порушення довіри між медіа та громадянами. Натомість країни з найвищим рейтингом в індексі, тобто ті, що найбільш стійкі до дезінформації та неправдивої інформації, мають набагато нижчий рівень уникнення новин. Найнижчий показник людей, які уникають новин, має Японія — близько 11%.
Які висновки з цього варто зробити Україні, де рівень довіри до медіа суттєво впав за останні роки, а різні внутрішньоукраїнські опитування показують падіння рівня споживання новинного контенту? У нас часто ті, хто тільки починає свій шлях у сфері медіаграмотності, вважають, що головна ціль — це тотально критичне ставлення до всіх медіа та новин. Але це хибний підхід. Бо насправді медіаграмотність має підвищувати довіру до якісних медіа/новин та спонукати до споживання якісного контенту. Тому сьогодні варто направити зусилля усіх гравців цього «ринку» на підвищення довіри до якісних медіа, а відтак і споживання новин. Адже в українському контексті уникнення новин призводить до заповнення цих лакун різного роду інформаційним трешем, у тому числі й проросійського характеру. А оскільки політична складова в інформаційному полі відновлюється, то фактор споживання/уникнення якісних новин матиме суттєвий вплив на внутрішню стабільність в країні.
Чому важливий цей європейський Індекс медіаграмотності
Попри критику, яку я чула від деяких українських експертів на адресу цього Індексу, хочу кілька слів сказати, чому такий підхід не менш важливий, ніж безпосереднє тестування рівня знань та навичок (медійних, інформаційних, цифрових) конкретних громадян.
Цей підхід демонструє, що медіаграмотність дає результат лише в загальному контексті. Простими словами, якщо в країні погані показники читання або є якісь проблеми у сфері медіа, то складно досягти загального зростання рівня медіаграмотності.
Отже, якщо ми не досягаємо жодного результату або досягаємо небагато у сфері медіа та інформаційної грамотності, це означає, що ігнорується комплексний підхід і не працюють інші важливі складові на належному рівні. Саме тому так часто на порядку денному стоїть координація всіх ключових акторів, які мають вплив на сектор медіа та інформаційної грамотності (тут мова не тільки й навіть не стільки про громадський сектор, скільки про державний), а також виявлення слабких ланок та робота над помилками.
Весь звіт із результатами Індексу можна переглянути тут.
Діана Дуцик, засновниця та виконавча директорка Українського інституту медіа та комунікації, експертка у сфері медіа та медіаграмотності