Штучний інтелект — це поки що лише інструмент. Боротися треба не з ним, а з людським уявленням про нього та вірою в його авторитет, вважають учасники конференції «Journalism Next: освіта, ШІ та нові виклики».
30 вересня Український інститут медіа та комунікації у партнерстві з Могилянською школою журналістики (НаУКМА) провів Всеукраїнську конференцію «Journalism Next: освіта, ШІ та нові виклики», яка об’єднала викладачів журналістики, в тому числі випускників тренінгової програми «Академія викладачів журналістики», та практиків. Учасники третьої сесії обговорювали, як у їхніх вишах намагаються врегулювати використання ШІ, що вважають важливим донести до студентів та яких компетентностей потрібно зараз набувати майбутнім журналістам.
Сесію модерувала Олена Чуранова, старша викладачка Могилянської школи журналістики, фактчекерка і редакторка StopFake, тренерка «Академія викладачів журналістики».
Конференція організована в межах проєкту «Академія викладачів журналістики» громадською організацією «Український інститут медіа та комунікації» у співпраці з DW Akademie, за підтримки Програми розвитку ООН в Україні та фінансування уряду Японії, фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ), а також у партнерстві з Могилянською школою журналістики.
Публікуємо нотатки з панелі, а переглянути повністю відео з конференції можна на YouTube-каналі УІМК
Як ШІ використовують у редакціях (на прикладі локального медіа)
Владислава Кудєльник, головна редакторка сумського медіа «Цукр», каже, що ШІ дозволяє журналістам автоматизувати деякі рутинні завдання, як-от розшифровка інтерв’ю або підготовка інформаційного запиту, а отже, звільнити час для кращого розкриття тем. «У нашій редакції навіть є правило: якщо журналіст виконує однакові завдання три-чотири рази протягом тижня, це можна автоматизувати. Тоді ми шукаємо відповідні інструменти, адже, найімовірніше, це вже придумали», — розповідає Владислава.
За її словами, у редакції намагаються за допомогою ШІ оптимізувати все, що можна. Однак коли дійшла черга до роботи з текстами, це викликало певний супротив у досвідчених журналістів і редакторів медіа, каже Владислава: «Ми застосовували їхні знання й бачення хорошого тексту для навчання моделі, яка потім мала надавати зворотний зв’язок авторам. Тобто перш ніж надіслати текст редактору, журналіст може показати його моделі. Та відпише, чи відповідає tone of voice у тексті нашому медіа, чи структурована інформація, чи повна вона, чи є дисбаланс по тематичних блоках, чи відповідає заголовок змісту і чи зачепить він читача. Відштовхуючись від цього, журналіст міг уже щось дороблювати та переписувати в тексті, відправити його ще раз моделі, запитавши, чи стало краще, і, зрештою, віддати редактору більш готову роботу. Це скоротило редакторські зусилля десь відсотків на 40».
У «Цукрі» створили окремі моделі для великих текстів, новин, перепакування матеріалів для соцмереж, підготовки грантових заявок. «Ми масштабуємо, якщо це щось корисне. Якщо воно працює абияк, то відкидаємо», — каже Владислава.
У редакційній політиці «Цукру» прописано пункт про використання ШІ. Так, медіа зобов’язується попереджати читачів, якщо контент створений за допомогою ШІ, та залишає за собою право використовувати ШІ:
- для створення заголовків або підводок у соцмережах, однак пропозиції затверджує та за потреби редагує редактор;
- розшифровки інтерв’ю й коментарів, але остаточну відповідальність за точність розшифровування несе автор тексту.
На думку Владислави, ШІ не зможе краще за журналістів оцінити, чи правильно подана та чи інша тема: вони знають контексти та розуміють, як їхня аудиторія може сприйняти інформацію. Також медійниця звертає увагу на ще один аспект — цінності. «Медіа ніколи не цінуватимуть лише за надання інформації. Медіа цінуватимуть, якщо там будуть люди, яким читачі довіряють, якщо там буде певне обличчя, ідея, візія. ШІ не має візії і не може запропонувати якихось цінностей своїм читачам. Відповідно, це мають генерувати журналісти, що у них і виходить найкраще», — каже Владислава.
Як на кафедрах журналістики вчать студентів (не) взаємодіяти з ШІ
Павло Мірошниченко, доцент кафедри журналістики Запорізького національного університету, каже, що у його виші на факультетському рівні доволі повільно формулюють чіткі правила взаємодії із ШІ, зокрема під час написання наукових робіт. Водночас у межах своїх курсів викладачі кафедри звертають увагу студентів на ті чи інші інструменти на основі ШІ. Також Павло обговорює зі студентами виклики, які несе некритичне використання ШІ, та наголошує, що насамперед людина відповідає за кінцевий результат.
Окремої дисципліни із ШІ на журфаці ЗНУ поки немає.
У Школі журналістики та комунікацій Українського католицького університету студенти, якщо вони використовували ШІ для підготовки магістерської роботи, мають це вказувати, каже Надія Баловсяк, доцентка школи та IT-дослідниця. Це прописано у методичці до написання магістерських робіт. Загалом Надія переконана, що не можна допускати, аби студенти писали наукові тексти за допомогою чатботів. По-перше, це важко перевірити: наявні ШІ-детектори показують часто хибні результати. По-друге, студенти можуть розучитися самостійно писати наукові тексти.
Роман Пазюк, доцент кафедри журналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, каже, що у його виші працюють над тим, щоб формалізувати й врегулювати академічну діяльність як викладачів, так і студентів. «Знаю, що нещодавно студентам розіслали на підпис спеціальні документи, згідно з якими кожен зобов’язується писати наукову роботу без використання ШІ, дотримуватися авторського права», — розповідає Роман.
Сам він вважає, що у виші намагаються заборонити те, що заборонити неможливо: «ШІ вже увійшов у науку, його не заженеш назад, і боремося ми не з тим. Відомо, наприклад, що чатбот може надавати недостовірну інформацію, а отже, можуть виникнути проблеми, якщо людина використає його як джерело. То, можливо, нам треба боротися не з ШІ як з явищем, а зі схильністю людини некритично мислити, нехтувати фактчекінгом або не проводити, наприклад, науковий експеримент відповідно до заявленої методології? Аби статтю опублікували в журналі, який індексується в Scopus, вона має відповідати низці вимог. Рівень рецензування у цих виданнях такий, що академічний текст низької якості не потрапить до публікації. А вийшов він таким чи в результаті промпту на кшталт “напиши мені реферат”, чи через опрацювання поганої літератури в бібліотеці — різниці немає».
Той же підхід і до використання ШІ в освіті, каже Роман. На його думку, хороший та спостережливий викладач може, наприклад, помітити, що студент написав курсову чи магістерську роботу за допомогою чатботу в останню ніч перед захистом.
«ШІ треба не забороняти, а вчити свідомо та відповідально використовувати. Це технологія, вона не визначає кінцевий продукт. Тому треба приділяти увагу тому, як студенти мають шукати відповідний софт, генерувати промпт, думати над економікою свого проєкту», — каже Роман.
Які домашні завдання давати в епоху ШІ
На думку деяких учасників сесії, студенти не зможуть використати інструменти ШІ в тих завданнях, які передбачають роботу з живими джерелами та занурення в локальний або гіперлокальний контекст. Однак, на думку Надії Баловсяк, можна пропонувати завдання, де студент може продемонструвати свою взаємодію із ШІ: «Уточнення запитів, можливо, діалог із чатботом, розмірковування — це ж потрібна навичка у використанні ШІ й дуже корисна опція для журналіста майбутнього. Але важливо при цьому вчити студентів правильно використовувати ШІ».
Павло Мірошниченко вважає, що навіть якщо студенти використовували ШІ для виконання домашнього завдання, то варто обговорити й з’ясувати, в яких саме моментах та з якою метою це робили. А глибокими запитаннями дискусійного характеру можна спонукати студентів обміркувати і суть завдання, і той результат, до якого вони дійшли. Але, як зізнається Павло, він не приймає подкасти від студентів, де звучить не їхній голос, а згенерований ШІ. «Мені здається, важливо не тільки розписати правильно промпт, аби ШІ згенерував гарний голос, а й щоб людина сама могла навчитися [записати подкаст]», — каже Павло.
Залежність від ШІ
Складно сказати, де закінчується автоматизація рутинних завдань, яка покликана звільнити енергію людини для чогось складнішого та цікавішого, та починається залежність від ШІ: як від пошуковика, як від співрозмовника, який схвалює всі ідеї користувача. Зрештою, чи не зростатиме спокуса доручати ШІ дедалі більше і більше? І чи зможе у перспективі людина, яка відвикла від виконання простих завдань, братися за складні без фрустрації? Люди, які знають, як це — не мати доступу до потрібної інформації, витратити багато часу та зусиль на її пошуки в різних місцях, які мають експертизу у певній сфері, ймовірно, впораються з цим. А як бути нинішнім студентам, представникам покоління Z, у яких ні подібного досвіду, ні навичок ще немає, а ШІ вже міцно закріпився у їхньому житті?
На думку Олександри Ярошенко, аспірантки та викладачки Могилянської школи журналістики, зменшити залежність студентів від ШІ могло б повернення до офлайн-навчання: «Дискутуючи в аудиторіях, студенти зможуть підготуватися до роботи в реальній команді. Адже в редакціях їм так чи інакше доведеться долучатися до живих обговорень, говорити свою думку тут і зараз».
Якщо немає змоги проводити заняття офлайн, наприклад, через повітряні тривоги, то Олександра, яка викладає онлайн, радить техніку, якою користується сама: «Я прошу студента поширити екран і, наприклад, відкрити Word, де ми разом пишемо текст. У такому разі він не може звертатись до ChatGPT, оскільки видно всі його дії».
Надія Баловсяк вбачає проблему в тому, що люди гуманізують чатботів: «Мені здається, дуже важливо розуміти, що це машина, до того ж не дуже розумна, та розібратися, як вона працює. Треба сприймати її не як суб’єкт, який здатен щось генерувати та цікаве запропонувати, а як машину, яка існує для спрощення нашої роботи. Наприклад, щоб я йому написала п’ять ідей, а він мені вибрав найцікавішу або найактуальнішу».
«Мене непокоїть, що в професійній літературі, зокрема коли йдеться про використання ШІ в журналістиці, дедалі частіше звучить, що, наприклад, новини ліпше делегувати писати ШІ, аби мати змогу зосередитися на створенні великих журналістських матеріалів. І мені відгукується думка, що дозволити писати новини ШІ може тільки та людина, яка вже собаку на них з’їла, — каже Павло Мірошниченко. — Новини деяких запорізьких онлайн-медіа вже неможливо читати: у них завжди є висновок, який починається зі слова «отже» або «таким чином», а текст написано сухим канцеляритом, який вбиває в новинах людське. І мені хотілося б, принаймні я закликаю до цього студентів, аби вони все ж таки, доки є змога, виробляли стиль, вчилися доносити інформацію відповідно до професійних журналістських стандартів і етики, писали самостійно.
У чому цінність журналістської освіти в час розвитку великих мовних моделей?
«Як би ми не “загодовували” ШІ контекстами, в яких ми, журналісти, працюємо, в яких живе наша аудиторія, все одно це машина, яка нічого не відчуває. ШІ поки може робити тільки так, як ми скажемо. Тут все залежить від нас: ми і вхідна точка для ШІ і його роботи, і висхідна, адже аналізуємо згенероване ним, а потім вирішуємо, що з цим робити», — каже Владислава Кудєльник.
«Просто з [розвитком ШІ] змінюється те, що ми вважаємо цінним. Тепер важливіше не те, чи студенти запам’ятають якусь інформацію, а те, чи зможуть вони разом розробити, наприклад, якийсь кодекс поведінки на випадок тих чи інших ситуацій, приміром, при втраті фрагмента запису з інтерв’ю через шум», — вважає Олександра Ярошенко.
Надія Баловсяк каже, що ШІ не може придумати те, чого ще не було: «Після 24 лютого 2022 року у нас помінялося все: формати, акценти, наративи. Який ШІ здатен сприйняти це все та перепакувати? Це стосується і роботи в групах, ідей магістерських робіт та наукових досліджень: побачити, де студентові цікаво, підштовхнути його, на даному етапі може лише людина, як мені здається. Жоден ШІ на це не здатен».
«Для себе я виробив принцип “свій до свого по своє”, тобто про людей по-людськи для людей. Це має робити людина, особливо якщо ми говоримо про професії журналіста, людей, які працюють в масових комунікаціях. ШІ справді ще не здатен зчитувати акценти та нюанси. Візьмімо до прикладу текстові розшифровки інтерв’ю. Ти бачиш розшифрований запис, але там немає інформації, як людина реагує, як дивиться, сміється. А це дуже допомагає передати атмосферу і розкрити людину для аудиторії. Нерухоме і неживе дуже рідко цікавить людей», — переконаний Павло Мірошниченко.
Роман Пазюк погоджується з усіма спікерами. І додає: «Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими — банально, але правда. Поки ШІ не став роботом і не почав нападати на нас, то він апріорі робить нас сильнішими. Тому наразі проблеми немає, от буде вона у майбутньому — тоді вирішуватимемо».
Фото: Євген Педін