Як зараз взаємодіють влада та медіа в США та як на це впливають традиції тамтешньої журналістики.
У перші місяці після приходу до влади Дональд Трамп розгорнув, як зазначають «Репортери без кордонів», «війну проти преси» — від скорочення незалежного Агентства США з глобальних медіа (USAGM), яке фінансувало, зокрема, «Голос Америки» і «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода» до судових позовів проти різних медіа та обмежень їхньої роботи. Остап Яриш, журналіст, який з 2019 року працює у Вашингтоні, у березні 2025-го був змушений полишити роботу в «Голосі Америки». Зараз Остап — медіарадник адвокаційної команди Razom for Ukraine: він активно співпрацює з американськими ЗМІ задля якісного висвітлення української тематики.
6 серпня на запрошення Українського інституту медіа та комунікації Остап провів вебінар, під час якого поділився своїми спостереженнями за американським медіапростором та відповів на запитання слухачів. Захід відбувся в межах програми Академії викладачів журналістики за підтримки DW Academy.
Публікуємо нотатки з вебінару.
Особливості американської журналістики
Медіа в США в цілому поділяються за ідеологічною ознакою: консервативні медіа, як-от Fox News, Newsmax, New York Post, зазвичай підтримують Республіканську партію, а ліберальним на кшталт CNN, NBC, MSNBC, New York Times здебільшого ближче погляди демократів. Новини часто залишаються більш-менш збалансованими, але ток-шоу й авторські програми мають більш виражену політичну позицію, зауважує Остап. Наприклад, ведучі можуть прямо висловлювати свою думку щодо дій адміністрації, а добір гостей часто відображає ідеологічну упередженість.
Незалежна журналістика в США існує дуже давно, тож в медіа простежується певна тяглість традицій. Деякі проєкти тривають десятиріччями, наприклад, на NBC інформаційна програма Meet the Press («Зустріч з пресою») виходить щонеділі з 1947 року. Звісно, її сучасні випуски мало нагадують перші, та все ж наразі це найстаріша програма американського телебачення (до речі, на JTA вийшло інтерв’ю з одним із її колишніх ведучих Марвіном Калбом — ред.).
У самій журналістській професії теж є певна усталеність, каже Остап: «Більшості ключових ведучих американських каналів 50–70 років. З винятків можу згадати головну кореспондентку CNN у Білому домі Кейтлін Коллінз (Kaitlan Collins), яка у 33 роки стала обличчям каналу. Зазвичай тут журналісти у 20–30 років починають з локальних каналів і поступово просуваються до національних. В Україні журналісти у такому віці вже можуть працювати в кадрі загальнонаціональних телеканалів або очолювати медіа».
За даними Інституту із вивчення журналістики Reuters, 20 % американців платять за новини онлайн. У багатьох медіа безплатний доступ обмежений кількома статтями на місяць. Остап каже, що оформив підписки на New York Times, Washington Post, Wall Street Journal, кожна з них коштує приблизно $2–4 на місяць. Підписникам медіа пропонують додаткові сервіси: рецепти, кросворди, локальні новини. Після першого року ціна може зрости до $20–25, але якщо користувач намагається скасувати підписку, система пропонує знижку, повертаючи так початкову вартість.
«Це частина загальної культури оплати за контент: стрімінгові сервіси, подкасти, новини. Завантаження фільмів через торренти — не лише неетично, а й незаконно. Інтернет-провайдери відстежують порушення авторських прав, і це може призвести до штрафів», — каже Остап.
Контент, який споживає аудиторія, формує її політичні погляди, додає Остап: «Американці з нижчим доходом часто не можуть дозволити собі передплати онлайн-медіа, тому споживають інформацію з соцмереж. Це створює інформаційні бульбашки, де поширюються конспірологічні теорії, маніпуляції, ідеологічно забарвлені меседжі».
Взаємодія медіа з адміністрацією Трампа
Попри конфлікти з пресою, Трамп залишається одним із найвідкритіших президентів у спілкуванні з журналістами, каже Остап: «Якщо Джо Байден давав, скажімо, три-чотири пресконференції на рік, то Дональд Трамп — кілька маленьких на день. Щоправда, інколи цього буває навіть забагато, тому що складно встигати за таким потоком інформації та заявами».
За словами Остапа, у кожного журналіста є змога поставити запитання президенту, навіть не дуже зручне. Та все ж відкритість має межі, якщо журналіст чи видання не відповідають очікуванням президента. Наприклад, інформаційну агенцію Associated Press, яка відмовилася у своїх матеріалах називати Мексиканську затоку «Американською», позбавили доступу до Овального кабінету та борту літака Трампа Air Force One. Речниця Білого дому Керолайн Левітт (Karoline Leavitt) заявила, що AP «викривлює факти», і це стало підставою для обмеження.
Зі схожою ситуацією стикнулися журналісти Wall Street Journal. Видання виключили з президентського пулу під час поїздки до Шотландії після публікації про Джеффрі Епштейна. У матеріалі, зокрема, йшлося про непристойний лист Трампа до Епштейна. Це обурило президента, і він подав позов про дифамацію.
Ще однією зміною стало суттєве скорочення доступу журналістів до Пентагону, зазначає Остап. Ліберальні медіа втратили свої робочі місця в прескоридорі, їх натомість передали консервативним медіа: New York Post, One America News, Newsmax. Брифінги, які раніше відбувалися двічі на тиждень, стали рідкістю — лише три від початку роботи нової адміністрації.
«Журналістам заборонили вільно пересуватися будівлею Пентагону. Вони можуть бути лише в прессекції, а доступ до поверхів, де працює керівництво Міноборони, закритий. Раніше журналісти могли записувати включення з брифінг-руму, але тепер це дозволено лише під час офіційних брифінгів. Єдиний варіант — знімати зовні Пентагону, але для цього потрібно подавати щоразу запит до служби безпеки», — розповідає Остап.
Трамп не цурається публічної критики журналістів, навіть із лояльних медіа. Наприклад, він, переглянувши програму за участі Джекі Хайнріх (Jacqui Heinrich), старшої кореспондентки Fox News у Білому домі, назвав ту «абсолютно жахливою» і сказав, що «та має працювати на CNN, а не на Fox» (ще під час першої каденції Трамп виявляв особливу нелюбов до CNN, звинувачуючи канал у поширенні фейків). З критикою стикнулася і Дженніфер Гріффін (Jennifer Griffin), головна кореспондентка з питань національної безпеки у Fox News. Щоправда, не від Трампа, а від міністра оборони та колишнього колеги з Fox Піта Гегсета. Той сказав, що Дженніфер — «та, хто найчастіше навмисно спотворює факти».
Часто у президента критикують не самі видання, а журналістів, які їх представляють. Це свідчить про персоналізований підхід до медіа, де лояльність оцінюється не за брендом, а за конкретними людьми, каже Остап.
Також у березні 2025 року президентським указом фактично припинено мовлення «Голосу Америки». Хоча організація формально існує, її сайти не оновлюються, окрім перської служби, яка частково відновлена після загострення в регіоні. Працівників звільнено, а судові позови щодо поновлення роботи тривають.
До речі, саме через суди американські журналісти здебільшого висловлюють незгоду з діями влади щодо медіа, каже Остап. Наприклад, Associated Press, NPR, PBS — всі подали позови проти адміністрації. Ще медіа висловлюють свою позицію через заяви професійних спілок. Це частина усталеної культури, де медіа діють як інституції, наголошує Остап.
Вплив української теми на американську політику
Команда Razom for Ukraine активно працює з американськими медіа, щоб Україна залишалася в інформаційному полі. Один із нещодавніх прикладів — стаття в New York Post про загибель однорічного Дмитрика в Херсоні. Вона вийшла на всю шпальту з заголовком «Варварство: жахи Путіна у всіх на виду». «До мене за день до публікації звернулася авторка матеріалу. Їй потрібно було знайти більше інформації про сім’ю і самого хлопчика. Журналістка хотіла зробити цю історію більш людською, не лише надати цифри й факти. І ми допомогли їй, з українських джерел дізнались, про те, як звали хлопчика. Пояснили, що це не поодинокий випадок, бо Росія тактику полювання дронами на цивільних застосовує давно. І особливо це яскраво помітно у Херсоні та на Харківщині. Це явище в Україні називають “сафарі за людьми”. Так, назва кепська, але вона відображає всі жахи й воєнні злочини Росії в Україні, — розповідає Остап. — Журналістка використала ту інформацію, яку ми надали. Ми допомогли сформувати статтю, яку зрештою прочитав Дональд Трамп. Враження, яке вона на нього справила, трансформувалося в дії: президент подзвонив німецькому канцлеру Фрідріху Мерцу і запропонував продати Україні більше установок Patriot. Звісно, свою думку президент змінив не лише на основі цієї статті — колосальну роботу для цього зробили українські та європейські дипломати — але матеріал в New York Post став тією останньою краплею, яка переповнила чашу».
Висновок
Американська журналістика — це складна, багатошарова система, де свобода слова існує поруч із вибірковим доступом до інформації, політичною поляризацією та економічними викликами. Водночас це система з глибокими традиціями, високими стандартами й потужним впливом на глобальні процеси.
Для українських журналістів важливо розуміти ці нюанси — не лише як приклад, а як частину інформаційного простору, який безпосередньо впливає на нашу реальність. І саме тому такі розмови, як ця з Остапом Яришем, є надзвичайно цінними. Додатково про американські медіа ви можете прочитати в онлайн-посібнику УІМК «Що варто знайти про найбільші світові медіа».
Фото: фейсбук-сторінка Остапа Яриша