Та як російська пропаганда може обертати добросовісність шведських медіа проти них — пояснює український медіадослідник Роман Горбик, який має великий досвід дослідницької та викладацької роботи у шведських установах, в тому числі в Уппсальському та Седертернському університетах.
У Швеції на відміну від США, де завжди були величезні проблеми з медіаграмотністю, популістам прийти до влади дуже важко. І навіть популістська партія «Шведські демократи» (Sverigedemokraterna), яка має корені в праворадикальних рухах, не є проросійською або антиукраїнською. У Швеції взагалі немає політичної сили, яка б виступала з проросійських позицій. І у цьому заслуга, в тому числі тамтешньої системи політичної та медійної грамотності, спрямованої на те, щоб громадяни були компетентними учасниками демократичного процесу. До нього шведів підключають змалку. Наприклад, у дитсадку діти голосують, як називатиметься їхня група або на який майданчик підуть сьогодні, а отже, маленькі громадяни починають розуміти, що їхній голос може на щось впливати.
У школі цей процес продовжується через викладання «критики джерел» (källkritik) — такий собі прихований криптосинонім терміну «медіаграмотність» у шведській системі освіти — оскільки значною мірою підвалини медіаграмотності у Швеції тримаються на ідентифікуванні джерел, яким варто довіряти. Головне завдання шведських вчителів — це прищепити дітям довіру до традиційних медіа. Адже сама система медіаграмотності працює завдяки тому, що ті відповідально ставляться до своєї роботи й дають громадянам інформацію відносно високої якості. Кажу «відносно», бо не завжди це було якісно, наприклад, якщо говорити про висвітлення війни в Україні до 2022-го; ще 2015-го з легкої руки Оси Ліндерборґ, проросійської редакторки відділу культури Aftonbladet, в провідній газеті писалося про антисемітизм і «зарізяк» на Майдані, «мацаки фашизму» з якого сягають і Швеції, а «мале» російське вторгнення на Донбасі подавали як повноцінну «громадянську війну». 2018 року у Svenska Dagbladet шведів жахали літніми таборами в Карпатах, де з українських дітей буцімто кували «кровожерних націоналістів», а постмайданну політику пам’яті називалося «прославлянням убивць євреїв під час Другої Світової». Але в цілому шведські ЗМІ спромоглися скласти залік на розрізнення агресора і потерпілого. Така їхня професійність — розкіш як на наші часи — дозволяє відсівати масив маніпулятивних інтервенцій у шведське інформаційне поле.
У Швеції медіаграмотною вважається людина, яка компетентна у всіх аспектах використання медіа (в Україні, як на мене, поки акцентують на споживанні). Це відповідає умовам сучасної медіаекології, партисипативної медіакультури, де ми всі не лише споживаємо, а й активно створюємо контент. До речі, студентів як користувачів медіа можна навчити відповідально застосовувати інструменти штучного інтелекту. Ми, наприклад, бачили, як люди за допомогою ШІ генерували різні меми у форматі відео на основі скандальної зустрічі Зеленського з Трампом та Венсом. І такий контент в іронічному форматі підсвітив певні аспекти того, що відбулося в Овальному кабінеті. Тому якщо ми виховуватимемо користувачів ШІ, які будуть здатні продукувати такий контент, не претендуючи на репрезентацію реальності (межа між сатирою і фейками завжди була тонка), це буде добре, як на мене.
Але, за моїми спостереженнями, у Швеції дещо некритично ставляться до Росії. Нещодавно ми з колегами, серед яких були професійні комунікаційники, дослідники як я та діячі культури, проводили воркшоп для редакторів відділів культури провідних шведських газет і керівників відділів культури державних адміністрацій. Ми здогадувалися, що шведи недооцінюють шкоду від захоплення російською культурою, некритичного ставлення до російських внутрішньополітичних процесів, пошуку «хороших росіян», закоханості в російську опозицію, але все ж були вражені, коли стикнулися з цим особисто. Наприкінці воркшопу учасники нам дякували, що ми їм «розкрили очі на те, що Росія може використовувати культуру як зброю». Нас, українців і, думаю, балтійців така реакція дивує, бо ми постійно маємо справу з різними проявами російської пропаганди. Ми вже обізнані щодо цього, а шведи, хоч і не є проросійськими, все одно мають ці шпаринки, через які, можливо, не зараз, але в майбутньому, коли, приміром, припиняться бойові дії й буде певна нормалізація ситуації, Росія зможе просочитися.
Шведські журналісти звикли передавати офіційну інформацію та подавати збалансовано різні погляди / перспективи. Тож часто вони не розуміють, що російські заяви від офіційних осіб абсолютно недостовірні, що це чи не один із основних каналів російської дезінформації й що саме урівнювання офіційних позицій України та Росії вже є елементом нормалізації російської пропаганди. Через це нерозуміння шведські медіа повірили у спектакль росіян із запуском нібито нових міжконтинентальних ракет «Орєшнік» (після того, як Росія завдала удару по Дніпру 21 листопада 2024-го, розвідка Британії повідомила, що «Орєшнік», найімовірніше, варіація балістичної ракети середньої дальності РС-26 «Рубіж», а розбір уламків підтвердив ці підозри). Здалася і переконливою шведським медіа сценка за участі представниці МЗС РФ Марії Захарової, якій під час брифінгу зателефонував невідомий (як пізніше встановили, це був кремлівський куратор росЗМІ Олексій Громов) та закликав не коментувати повідомлення про застосування проти України міжконтинентальної балістичної ракети (і цю розмову почули всі, бо Захарова нібито забула вимкнути мікрофон). А шведські журналісти сприйняли це так: раз забороняють, значить, є якийсь секрет. І всі роздували тему, чи прилетить «Орєшнік» на Стокгольм.
Тому, з одного боку, нам корисно повчитися у шведів формувати відповідальних і медіаграмотних громадян, а з іншого — ми можемо підвищити обізнаність скандинавів щодо того, як працює російська пропаганда.
Текст підготовлено на основі виступу Романа Горбика на міжнародній конференції «Медіаграмотність у журналістській освіті: українська та світова практика». Захід провів Український інститут медіа та комунікації. Конспекти з події можна прочитати тут і тут.
Автор фотопортрета: Бйорн Маттіссон (Björn Mattisson)
Ми відстежуємо ключові тенденції у світі медіа, публікуємо результати останніх медіадосліджень, розповідаємо, як за кордоном медійники, освітяни та науковці взаємодіють з ШІ, реагують на зміни в політичному середовищі й вивчають суспільства. Інтерв’юємо цікавих і незвичних спікерів — від колишнього головного редактора телебачення Сараєва до медіадослідниці з Австралії, проти якої Кремль висунув персональні санкції. Шукаємо незвичні погляди на освіту, медіа, протидію дезінформації та технології. Даємо голос українським викладачам журналістики й поступово формуємо базу журфаків України. Розвиваємо платформу електронного навчання Е-навчання.
ПІДТРИМАЙТЕ JTA — щоб ми могли й надалі створювати контент, який розширює горизонти.
Це можна зробити, переказавши посильну для Вас суму за такими реквізитами:
РЕКВІЗИТИ:
Одержувач платежу: ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ МЕДІА ТА КОМУНІКАЦІЇ»
Код ЄДРПОУ: 42146919
Рахунок: IBAN: UA253003350000000260052372600 (валюта: UAH) в “Райффайзен Банк” (МФО: 300335)
Призначення платежу: Благодійний внесок на статутну діяльність від… (П.І.Б – для фіз.особи, найменування – для юр.особи)