Інтеграція медіаграмотності в журналістську практику є важливою для відновлення довіри до ЗМІ в еру «інформаційного безладу».
5 березня Український інститут медіа та комунікації провів міжнародну конференцію «Медіаграмотність у журналістській освіті: українська та світова практика». Подія відбулася у межах проєкту «Інтеграція медіаграмотності в освітні програми з журналістики», що реалізується ГО «Український інститут медіа та комунікації» за підтримки Програми розвитку ООН та за фінансування уряду Японії.
На одній із панелей представники європейських університетів розповіли, яке ставлення у їхніх країнах до медіаграмотності та як реагують на виклики, пов’язані зі штучним інтелектом.
Публікуємо нотатки з цього обговорення.
Спостереження зі Швеції
У Швеції основи медіаграмотності опановують з дитячого садка і впродовж шкільних років, каже медіадослідник Роман Горбик, який має досвід викладання у шведських вишах, зокрема в Університетах Еребру та Седертерна та Уппсальському університеті.
За словами Романа, ще з дитсадка дітям прищеплюють основи демократії голосуваннями: за те, як називатиметься їхня група — «пінгвіни» чи «ведмеді» — чи на який дитячий майданчик вони підуть. «На такому, здавалось би, несерйозному рівні маленькому громадянину показують, що він чи вона впливає на щось, що його/її голос має значення. І далі у школі цей підхід реалізовують через викладання критики джерел — це такий прихований криптосинонім терміну “медіаграмотність” у шведській системі освіти», — каже Роман Горбик.
За його словами, значною мірою підвалини медіаграмотності у Швеції тримаються саме на тому, щоб ідентифікувати джерела, варті довіри. Традиційні мейнстрімні медіа, наприклад, Dagens Nyheter, Svenska Dagbladet, Aftonbladet, Expressen мають досі великий авторитет. Тому головне завдання шведських вчителів, як це бачить Роман Горбик, — це прищепити дітям довіру до традиційних медіа, оскільки ті відповідально ставляться до своєї роботи.
У межах системи К-12 (системи середньої освіти) медіаграмотність інтегрується в низку таких предметів як суспільне орієнтування, громадсько-політична освіта. «Це те, чого немає в українських школах. І, можливо, це теж одна з причин, чому ми в Україні формуємо безвідповідальних громадян, які не здатні критично оцінити власний вибір, не здатні нести відповідальність. Тому, скажімо так, в Скандинавії прийти популістам до влади досить важко», — зазначає Роман.
Спостереження з Естонії
В Естонії медіаграмотність включена у формальну систему освіти — від дитячого садочка до 12 класу. Це можуть бути і окремі предмети, і елементи, інтегровані у різні предмети, розповідає Марія Мурумаа-Менгель, викладачка Тартуського університету та багаторічна дослідниця теми медіаграмотності.
«Якщо говорити про безпосередньо викладання для журналістів та фахівців з комунікацій — а це ті, з ким я працюю здебільшого — то медіаграмотність у нас просто скрізь, починаючи з першого курсу. Деякі дисципліни з медіаграмотності є обов’язковими, деякі — вибірковими. Також ми готуємо студентів до того, що вони ділитимуться отриманими знаннями з населенням», — каже Марія Мурумаа-Менгель.
Вона додає, що у Тартуському університеті розповідають про медіаграмотність, конспірологічні теорії та мережі пропаганди і студентам психології, і біології, і інформаційних технологій.
Марія ділиться з нашою аудиторією корисними матеріалами та різними інструментами, які зроблять викладання медіаграмотності легшим. Можна звернути увагу на цікаві ігри з медіаграмотності для дітей 5–8 років або на інструмент, який дозволяє визначити контент, створений за допомогою штучного інтелекту.
Спостереження з Латвії
У Латвії ситуація дещо інша. Напрямком медіаграмотності опікується не Міністерство освіти, а Міністерство культури. Через це формулювання «медіаграмотність» відсутнє в освітніх стандартах, каже Агнес Девідсон, дослідниця з питань комунікації, ректорка Відземського університету прикладних наук. У цьому виші є магістерська програма з медіаграмотності, розроблена у співпраці з ЮНЕСКО.
«Наш університет має певні напрацювання [з викладання медіаграмотності], якими ми ділимося з колегами. У нас також є кілька організацій, які працюють над матеріалами з медіаграмотності для різних вікових груп. Починаючи з садочка, діти вже вчаться медіаграмотності, а потім з батьками обговорюють це вдома», — розповідає Агнес.
За її словами, у Латвії все ще потрібно просувати медіаграмотність як необхідну навичку для виживання суспільства. «Часто ми цінуємо інші навички, а медіаграмотність залишається менш популярним предметом. Хоча насправді це та тема, яка має дуже велике значення для суспільства, особливо в нашому регіоні», — каже медіадослідниця.
Сегментом населення, який важко охопити, лишається російськомовне населення Латвії. За словами Агнес, в експертному середовищі ще не знайшли способів, як достукатися до цієї аудиторії.
У Латвії понад 40 організацій працюють у напрямку медіаграмотності, каже Агнес. Наприклад, Латвійська національна бібліотека проводить навчання з медіаграмотності через мережу бібліотек.
Спостереження з Великої Британії
Інтеграція медіаграмотності в журналістську практику є важливою для відновлення довіри до ЗМІ в еру «інформаційного безладу», зазначає професор, керівник докторантської програми з креативної та медійної освіти у Борнмутському університеті Джуліан Макдугалл, спираючись на дані ЮНЕСКО (2019). Це означає, що підняття рівня медіаграмотності населення повинно поєднуватися з втручаннями в медіасистеми «медіа». Коли це поєднується з критичним залученням до журналістики медіаграмотних аудиторій, медіа громадського інтересу та надійна журналістика можуть відігравати важливу роль у створенні здоровіших інформаційних середовищ, які є фрагментованими, поляризованими та перевантаженими.
«Дещо парадоксально, оскільки журналісти є постачальниками медіа і, отже, можуть бути припущення, що вони мають найвищі рівні медіаграмотності. Але насправді журналісти можуть не мати певних аспектів медіаграмотності в умовах мінливого технологічного та соціального середовища. Тому з’являється нова можливість зробити медіаграмотність частиною підготовки журналістів. Частково для того, щоб зрозуміти, чому все більше людей у Великій Британії навмисно уникають новин і як люди заселяють альтернативні інформаційні середовища», — зазначає Джуліан Макдугалл.
Тому майбутні журналісти повинні зрозуміти, так, як вони цього не робили раніше, як скептицизм до мейнстримних медіа збігається з обґрунтованим скептицизмом щодо новинної упередженості та порядку денного збереження доступу. А також як демографія журналістики у Великій Британії підтримує неприпустиму відсутність різноманітності, що підтримує антиструктурні теорії змови. Оскільки ті, хто уникає новин, як правило, або не знають, або відкидають роль професійної журналістики в демократії. А також не мають критичної грамотності для розрізнення режимів інформації, пошуку різноманітних джерел інформації та розуміння контексту медіа та інформації. Для освіти журналістів надзвичайно важливо розв’язати ці проблеми та бути рефлексивними щодо співучасті журналістики в цій кризі, підсумовує Джуліан Макдугалл.
Спостереження з Іспанії
Викладачка Сарагоського університету Кармен Марта Лазо працює з колегами над інтеграцією медіаграмотності в журналістську освіту. «У нас є спеціальна цифрова платформа під назвою Entremedios для викладання необхідних компетенцій саме для журналістів. Особлива увага приділяється етиці та добору новин. Зважаючи на те, що ми живемо в еру дезінформації, коли алгоритми генерують неправдиву інформацію, а також є гонитва за сенсацією та особливий інтерес до конфліктів, ми повинні пам’ятати, що журналістика має бути якісною», — каже Кармен Марта Лазо.
Політичний контекст впливає на поширення дезінформації, особливо в період виборів та під час війни, як сталося в випадку України. Це також змінює підхід до медіаграмотності. «Під час війни дуже важливо мати змогу розрізнити, що є правдою, а що є неправдивими даними. І такі навички мають бути як у журналістів, так і у громадян. Тому багато країн зараз подвоїли свої зусилля щодо викладання на факультетах журналістики, приділяючи увагу достовірності джерел інформації, перевірці інформації та впливу дезінформації на громадську думку. Загалом у політичному контексті ми бачимо, що, враховуючи поширення дезінформації, медіаграмотність стає ще більш актуальною і стає невіддільною частиною загальної компетенції», — каже Кармен Марта Лазо.
Спостереження з Франції
Викладачка Університету Жана Мулена Ліон 3 Валентина Димитрова відзначає, що у Франції навчальні програми традиційно спрямовані на надання широких загальних знань, широкої загальної культури і хорошого розуміння засобів масової інформації. «Від студентів очікується, що вони відточуватимуть свої критичні здібності, вміння пов’язувати, порівнювати ЗМІ і розуміти при цьому стратегічні питання, а також вміння сприйняти редакційну лінію того чи іншого медіа. Також від студентів очікується, що вони зможуть розглядати ці події в перспективі, тобто в часі, в просторі. І такі порівняльні підходи до висвітлення у ЗМІ подій використовуються дуже часто у Франції для кращого розуміння, як готується інформація», — розповідає викладачка.
Завдяки вправам з огляду преси студенти опановують аналітичні навички, рефлексію щодо ієрархії інформації, конструювання. Традиційно у Франції багато уваги приділяється критичному аналізу інформації з соціополітичної точки зору, наприклад, через призму гендерної класової нерівності та аналізу з точки зору семіології у рамках структуралістської традиції і дискурс-аналізу паризької школи. «Сьогодні медіаграмотність невіддільна від цифрової грамотності, тому в кожній освітній програмі журналістики є уроки цифрової грамотності, де є робота над розумінням логіки алгоритмів, динаміки онлайн-спільнот, цифрових соціальних мереж, економіка платформ, яка теж вивчається через питання економіки уваги, через питання збору даних, обробки даних. Є багато рольових ігор, творчих групових проєктів», — додала експертка.
Штучний інтелект і виклики, пов’язані з ним
На думку Марії Мурумаа-Менгель, добре, коли інструментарії спрощують життя людей, допомагають їм працювати ефективніше. З іншого боку, якщо інструментами на основі ШІ занадто рано поділитися з людьми, то ті все делегуватимуть машинам. «Навіщо сидіти, розв’язувати якісь математичні рівняння або читати якісь серйозні праці на першому курсі університету, якщо машина може розжувати все так, як 10-річній дитині. Відбувається інфантилізація мислення, і цього я боюся. Та й ідеї стають більш посередніми», — каже Марія. І цитує професорку Тартуського університету, колишню членкиню Європейського парламенту Мар’ю Лаурістін, яка говорила своїм студентам: «Якщо схоже на те, що ваш текст писала машина, це в найкращому разі трійка. Ви мусите вміти писати краще, аби отримати п’ятірку».
Агнес Давідсон поділяє побоювання колеги та вважає, що зараз людство на етапі страху, безпорадного захоплення ШІ та швидкістю розвитку його інструментів. За її словами, у Латвії жваво обговорюють, як освітні заклади можуть приборкати цього «звіра». «Ми маємо показати, що ми можемо працювати з цими інструментами та інтегрувати їх у викладання. Як саме це зробити — це те, над чим ми зараз працюємо. Ми намагаємося підходити до цього раціонально», — каже експертка.
Її непокоїть, що останні технологічні досягнення в галузі штучного інтелекту розроблені задля збагачення і стосуються розваг. «Вони не входять до інтересів суспільства, вони не пов’язані з етичними питаннями. Я бачу, що насправді йдеться про жадібність і про професійну гордість різних груп, які розробляють ці технології», — зазначає Агнес Давідсон.
Роман Горбик відзначає, що інструменти генеративного ШІ стали величезною проблемою для перевірки студентських робіт, взагалі для виконання підсумкових завдань. За даними журналістських розслідувань є істотні причини вважати, що в найбільших провідних університетах Швеції, таких як, наприклад, Уппсальський університет або Лундський університет, можливо, від 30 до 50 % робіт, які були здані за останні кілька семестрів, були виконані за допомогою ChatGPT.
Роман Горбик експліцитно забороняє це на своїх курсах. Він використовує інструменти ШІ, аби виявити штучний інтелект. «На останньому курсі 20 % студентських робіт я просто відправив на перездачу через те, що там було від 80 % до 100 % згенеровано ШІ. Це величезна проблема, бо я вважаю, що це плагіат. Це те саме, якби інша людина за тебе написала роботу», — впевнений викладач.
Він закликає не здавати позиції у захисті академічних стандартів і стандартів людської доброчесності. І нагадує, що завдання медіаграмотності — виховувати компетентних користувачів медіа в умовах сучасної медіаекології, партисипативної медіакультури, де ми всі не тільки споживаємо, а й активно створюємо контент.
Вчити людей, як користуватись ШІ, потрібно ще зі шкіл, в університеті вже може бути запізно, вважає Роман.