Як розпізнавати хижацькі журнали та чому їм вдається знаходити жертв, які не проти з ними співпрацювати, — розповідає докторка політичних наук, професорка кафедри журналістики Донецького національного університету імені Василя Стуса Наталія Стеблина.
Років десять тому, відразу після того, як я вперше взяла участь у науковій конференції за кордоном, мені на пошту почали приходити дивні листи. У них хвалили моє дослідження (вказувалася назва моєї доповіді на тій самій конференції) та висловлювали бажання опублікувати мою статтю в «престижному журналі».
Оскільки тоді я мало розбиралася в тому, що і як працює в цій сфері, то мало не потрапила на гачок. Ба більше, я розповідала про цю «шалену можливість» своїм колегам, заохочуючи їх долучитися. Однак усе ж в останній момент схаменулася, уважно вивчила сайт того самого «престижного журналу», пошукала інформацію про саме видавництво, перепросила колег і змогла уникнути втрат: репутаційних, фінансових і часових.
Як полюють хижацькі журнали за кордоном
Формула подібних шахрайських схем проста: невігластво адресатів, розрахунок на пострадянський науковий менталітет і трохи марнославства. Інколи до цього можуть додати удавану вигоду для жертви.
Марнославство виключити доволі легко. Колись один науковий консультант пояснив мені: ймовірність того, що на основі абстракта, поданого для участі в конференції, до вас почнуть звертатися престижні наукові журнали, — нульова. Система так не працює. Навпаки, ви маєте пропонувати науковим виданням свої статті. Чим більший «видавничий портфель» журналу, тим престижнішим він є.
Відрізнити потенційний шахрайський лист від звичайного запрошення до співпраці допоможуть цифрова грамотність і критичне мислення.
Щодо пострадянського наукового менталітету, то тут, на жаль, хижацькі журнали ще мають, де розгулятися. Час від часу чую від декого із колег, що вони взяли участь у «престижній» зарубіжній конференції у Фінляндії / Японії / США / ще десь, опублікували тези в збірнику й навіть отримали сертифікат. Проте потім з’ясовується, що конференція була «заочна», а тези публікувалися українською мовою в збірнику із широкою палітрою наукових спеціальностей (наприклад, філософія разом із сільським господарством та медициною). Наукою це не назвеш.
Проте, на жаль, у нас досі не сформовано наукову культуру, яка б засуджувала подібні практики. Адже тривалий час в Україні можна було друкувати в науковому журналі практично будь-що за гроші. Виправляли в статтях щонайбільше одруківки. Тепер те саме пропонують нам хижацькі журнали: мовляв, просто платіть нам, і ми вас надрукуємо, а на обкладинці вкажемо ту країну, яку забажаєте.
Розберімо на конкретних прикладах, на що саме варто звертати увагу, коли надходять пропозиції співпраці.
У цьому листі бачимо пошту gmail. Таку може створити будь-хто, йменуючи себе доктором, професором чи академіком, й розсилати запрошення хоч до наукових журналів з Альфа Центаври. У копії стоїть пошта реальної людини зі школи журналістики Міссурійського університету, однак це не рятує ситуацію, бо можна поставити будь-чию адресу. У тексті немає звертання до отримувача, жодної інформації про те, звідки про нього дізналися. Просто запевнення, що його «внесок буде цінним».
Назва журналу Global Journal of Arts Humanity and Social Sciences свідчить про бажання охопити відразу декілька дуже широких напрямків. Гуглимо назву. Журнал видається невідомим для мене видавництвом GSAR PUBLISHERS, що походить з Індії. Вартість публікацій починається із 500 гривень (якщо переводити вказані ціни з рупій). На сайті видавництва обіцяють, що зроблять все для вас. Щодо індексації, то деякі логотипи нагадують престижні бази, як-от Web of Science та видавництво Elsevier.
І найцікавіше — це зміст попереднього номера журналу на сайті: перші декілька публікацій, присвячені розробкам курсів, силабусів з різних дисциплін, мають схожу структуру заголовків. Далі йдеться про проблеми школярів, які вчать англійську, вплив мобільного маркетингу на банківську сферу в Танзанії та про те, як за допомогою штучного інтелекту комерційний флот Саудівської Аравії може скоротити викиди вуглекислого газу. Дякуємо, до побачення, позначаємо як спам.
А ось ще один лист, де вже в темі вказано, що журнал нібито є в базах Scopus і Web of Science.
Що підозрілого? Тут також немає звертання на ім’я. На початку тексту відправники кажуть, що вивчали мої дослідження, наявні онлайн. Тому мене запрошують до публікації в «поважному журналі Fourrages». Звісно, журнал настільки поважний, що друкуватися, ймовірно, у ньому ніхто не хоче. Саме тому й вишукують авторів. Дивує і спеціалізація журналу — гуманітарні та природничі науки.
Пошук за назвою журналу в Scopus показує, що дані про це видання не доступні. У базі його спеціалізація — сільськогосподарські та біологічні науки. Це й не дивно, бо з французької назва журналу перекладається як «кормові культури». Тому теж — у спам.
Ще один приклад листа, над яким, очевидно, попрацювали ретельніше, розраховуючи в тому числі на моє марнославство. Звертання на ім’я є. Відразу ж читаємо, що пише мені такий собі Ю Жанг, редактор журналу. Цей добродій випадково натрапив на мій профіль онлайн, і той його вразив. Тому, власне, і пропонує друкуватися та скористатися перевагами Open Access. Судячи з назви Journal of Intelligent Communication, журнал не охоплює все підряд, а зосереджений саме на комунікаціях.
Що ж, пошукаймо додаткову інформацію.
Видавництво UKSCIP, згідно з інформацією на його сайті, зареєстроване у Великій Британії. Має акаунт у X із 82 читачами. Сам журнал, судячи з опису, спеціалізується на intelligent communication — інтелектуальному спілкуванні чи комунікації (із контексту не дуже зрозуміло). Також журнал шукає членів редколегії, рецензентів і редакторів. Так, член редколегії отримає можливість надрукувати одну свою статтю безплатно, а також запропонувати своїм колегам опублікуватися із певними знижками. Вимоги до такого спеціаліста ось які:
- публікуватися в межах тематичної сфери журналу;
- мати щонайменше три публікації за останні роки й бажано (не обов’язково), щоб вони проходили рецензування;
- посідати дослідницьку позицію в академічній чи урядовій галузі;
- дотримуватися політики відкритого доступу та мати змогу робити внески в журнал.
Тож відбір до редакційної колегії дуже м’який: потрапити до неї може як серйозний учений, так і початківець. Наприклад, дехто з наших активних магістрантів, які мають надруковані тези в українських збірниках, цілком відповідає цим критеріям. У базі Scopus журнал не індексується. Деякі публікації з архіву журналу взагалі дуже далекі від комунікацій. Ось так звучить заголовок однієї із них: «Теорія фрактального виміру (Df) ентропії Ісмаїла (IE) з потенційними застосуваннями Df до структурної інженерії». Тому вибачайте, пане Ю Жанг, я у вас не публікуватимуся.
Що має насторожити в українських журналах
Подібні схеми, звичайно, швидко опанували й в Україні. Тому зараз подивимося, що буде, якщо на них повестися.
Останнім часом мені на скриньку став залітати спам про можливість публікації за кордоном. Наприклад, запрошують опублікуватися в Тампере (Фінляндія). За 300 гривень обіцяють надіслати електронний збірник, а за 500 — друкований. Пропонують 38 секцій, які охоплюють широкий спектр спеціальностей — від журналістики та політології до фармацевтики та ветеринарної медицини. Брати участь можуть студенти, викладачі, учені та представники органів державної влади. Розумію, що ці «фіни» виявилися дуже гостинними, але для студентів і вчених мають проводитися різні наукові конференції.
Пошукала інформацію про збірник у мережі. Ось він. На обкладинці написано «Тампере», навіть є фото звідти. А от публікації всередині — українською мовою. У вихідних даних перелік українських університетів, з яких походили учасники.
Також вказано двоє організаторів: Центр фінансово-економічних досліджень (судячи з логотипу — з Полтави) та Scholarly Publisher ICSSH.
У розділі «контакти» полтавського сайту знаходимо перелік осіб, які займаються конференціями та виданням монографій. Який стосунок вони мають до науки та досліджень — не ясно: вказано лише їхні імена, прізвища та посади у згаданому центрі. Цікаві й деякі електронні адреси: denmark.conf або slovakia.conf. Схоже, Фінляндією тут не обмежуватимуться…
Якщо ж пошукати інформацію про іншого організатора, за запитом «Scholarly Publisher ICSSH» потрапляємо на сайт icssh.org, де знаходимо оголошення про проведення конференції в Кіото (Японія). Судячи з тексту, долучитися до неї потрібно саме тому, що вона проводитиметься… у Кіото. Яка її ціль, тематика — та кому це важливо.
У одного зі співорганізаторів цієї конференції — Journal of Social Science and Humanity — є сайт. У розділі «останні статті» публікації здебільшого з педагогіки, а також про вплив Чемпіонату світу з футболу 2022 року на Катар. Виходить двічі на місяць. Вартість публікації — від 280 доларів. Що ж, можливо, скоро там також побачимо публікації вчених з України…
Ще одна схожа пропозиція: участь у мультидисциплінарній конференції у Вінниці та… Відні. Учасників очікує публікація в журналі Grail of Science («Грааль науки»). На його сайті читаємо, що це фаховий український збірник, який має категорію Б з економіки. Але публікуватися можете за «додатковою нефаховою тематикою», яка визначена як «мультидисциплінарна». Вартість — від 500 грн. Додатковий бонус: на обкладинці журналу — Відень.
Як бачимо, різноманітні схеми публікацій у нібито «престижних журналах», що прийшли до нас з-за кордону, зараз активно поширюються і в Україні. І, схоже, що в такій співпраці зацікавлені обидві сторони. Адже українські науковці повинні розуміти, що участь у заочній конференції в Тампере та публікація в збірнику мультидисциплінарної конференції за 300 гривень українською мовою — це імітація наукової діяльності. Це мають розуміти й ті, хто ухвалює рішення про те, щоб зараховувати такі «результати»: завідувачі кафедр, завідувачі науково-дослідних частин, члени вчених рад наших університетів. Бо якщо імітується наука, можливо, імітується й освіта? І диплом випускника буде просто папірцем, не підтвердженим реальними знаннями, які мають студентам передавати компетентні викладачі…
Тому всім, хто отримав листа із запрошенням до публікації, раджу уважно його вивчити. Мультидисциплінарність, відсутність нормальної процедури рецензування, сумнівна тематика статей, надання неправдивої інформації про журнал, пропозиції заочної конференції — усе це може вважатися ознаками наукового хижацтва.
Тож аби займатися наукою добросовісно, важливо ретельно підходити до вибору журналів та конференцій. Так, це буде складно й не заочно. Але саме завдяки цій науковій роботі про Україну знатимуть за кордоном. Внесок наших українських учених справді впливатиме на міжнародну наукову думку. Ну, і до Вінниці, Відня, Тампере й Полтави можна буде приїхати вживу, щоби познайомитися із такими самими вченими, які займаються наукою не заради кольорового сертифіката у PDF-форматі.
Зображення надані авторкою
Головне зображення: Anil Xavier / Unsplash