Зловмисники чинять онлайн-насильство стосовно журналісток як через їхню професію, так і через їхню стать.
З одного боку, цифрові платформи пришвидшують розповсюдження інформації та надають можливість висловитися вразливим групам, з іншого — стають зручним майданчиком для поширення онлайн-насильства, зокрема стосовно журналісток. І це має наслідки у реальному світі, наприклад, як показують дослідження, журналістки, тривожачись через онлайн-погрози, можуть відмовлятися від деяких завдань, а то й взагалі покидати професію.
Усвідомлюючи цю загрозу, ОБСЄ запросило дослідників з Міжнародного центру журналістів (ICFJ) та Шеффілдського університету підготувати «Настанови з моніторингу онлайн-насильства щодо журналісток». Автори сформували практичні рекомендації та глибокі стратегії моніторингу, аналізу та висвітлення випадків онлайн-насильства, з якими стикаються журналістки. Українською настанови перекладено за підтримки Програми підтримки ОБСЄ для України.
Автори наводять 15 індикаторів ескалації гендерно-зумовленого онлайн-насильства, які можуть взять на озброєння цифрові платформи, державні структури, міжурядові організації, громадський сектор, академічні кола.
- Погрози вбивством та зґвалтуванням. Навіть до однієї такої погрози треба ставитися серйозно та подавати звернення до відповідних органів.
- Участь ідентифікованого або підозрюваного державного/ іноземного державного суб’єкта, або політичного екстреміста. Цей вид загрози посилюється в контексті збройного конфлікту.
- Близькість до нападників і відносний рівень загрози, пов’язаної зі зловмисниками. Чим могутніший або впливовіший зловмисник, тим вищий ризик, що онлайн-цькування перейде в реальне життя.
- Погрози, пов’язані з випадками безкарності. Переслідувачі можуть залякувати журналістів, що їх очікує та сама доля, що і їхніх вбитих колег, за вбивство яких ніхто не поніс покарання.
- Атаки на членів сім’ї, колег, друзів журналістки.
- Доксинг (онлайн-розголошення домашньої адреси, маршрутів пересування, номерів телефонів тощо). Цьому сприяють технології спостереження, також журналісток можуть вистежувати фізично.
- Стеження/перехоплення розмов
- Перенесення онлайн-погроз у фізичні контексти. Мова може бути про фізичне вистежування, переслідування на публіці з превалюванням дезінформаційних онлайн-наративів, графіті, що відображають онлайн-погрози.
- Тривалі / масштабні атаки, пов’язані з ризиком психологічної шкоди. Часом вважається, що психологічна травма завдає меншої шкоди, ніж фізична. Однак онлайн-цькування може також нанести непоправних наслідків і навіть підштовхнути до самогубства.
- Поширення хештегів / наративів про необхідність затримання, арешту певної журналістки.
- Докази скоординованих дезінформаційних кампаній. Меми, діпфейки, неправдива інформація направлені на те, щоб дискредитувати журналісток як професіоналок, погіршити їхню репутацію, підірвати до них довіру.
- Докази зрежисованих атак. Йдеться про масове надходження образливих повідомлень, коментарів у різних соцмережах із залученням ботів або зацікавлених осіб.
- Жінконенависницька мова. Аби дискредитувати та принизити журналісток, їх називають, наприклад, «преститутками» (від слів «преса» та «проститутка»), «шльондрами», «відьмами», в Україні ще можна почути «журнашлюха».
- Інтерсекційне переслідування. До жінконенависництва додаються інші види дискримінації: на основі раси, національності, релігії, сексуальної орієнтації.
- Участь державних, фальшивих або партійних ЗМІ. Якщо у переслідуванні беруть участь медіа та блогери, це ніби узаконює цькування, надає йому більшої значущості і відповідно сприяє переходу від кібернасильства до реального.
Моніторинг цифрових загроз і атак складається з двох основних компонентів: точний опис того, що відбувається, і реалістична оцінка масштабів і характеру проблеми. Автори посібника визначають проблеми, які виникають під час моніторингу онлайн-насильства стосовно журналісток. Важливо мати безплатний доступ до великих масивів даних, які зберігають власники соцмереж, аби отримати дані про частоту, природу та моделі переслідування, якого зазнають журналістки, а також подробиці про зловмисників та їхні мережі. Проаналізувати вручну великі масиви даних неможливо, тому необхідна цифрова грамотність та новітні технології для організацій, які займаються збором даних. Водночас варто звертати увагу на похибку, яку можуть давати автоматизовані системи. Навіть штучний інтелект не завжди може розпізнати ознаки цькування, оскільки вони можуть бути завуальовані.
Автори наголошують, що варто реагувати не лише на гучні, й екстремальні випадки переслідування, а й на відносно незначні, адже наслідки можуть виникнути через певний час.
У посібнику також наведено алгоритм системної фіксації онлайн-погроз на адресу журналісток, що відповідає міжнародним стандартам у сфері прав людини, та шаблон, який допомагає систематизувати фіксацію порушень.
Завантажити настанови можна тут: