Ніна Даценко розповідає про здобутки українського радіо та його непросте буття в радянські часи.
16 листопада 2024 року минає сто років від початку українського радіомовлення. Його історію досліджує журналістка та радіоведуча Ніна Даценко. На основі своїх знахідок вона написала книжку «Пригоди на радіохвилях: історія українського радіо». На запрошення Українського інституту медіа та комунікації Ніна поділилася своїми знаннями з викладачами журналістики на онлайн-семінарі 24 жовтня. А ми з її розповіді занотували цікаві факти про українське радіомовлення.
- Перший сеанс цивільного радіозв’язку на теренах України відбувся у 1902 році на лінії Херсон — Гола Пристань. Для навігації суден потрібний був зв’язок між двома портами, а облаштовувати обхідну телеграфну лінію було в рази дорожче, ніж бездротовий телеграф (радіотелеграф).
- Радіозв’язок в Києві існував задовго до приходу радянської влади. Бездротовий телеграф, який розташовувався на височині — на розі нинішніх Цитадельної та Лейпцизької, працював до Першої світової війни.
- В УНР було своє радіо. Радіотелеграфісти слухали повідомлення, збирали новини й складали короткі огляди — так журналісти зараз роблять новини. На тому місці, де працювала радіотелеграфна станція, зараз розташований Офіс Президента України.
- Перша радіопрограма в Україні вийшла в ефір в Харкові 16 листопада 1924 року: для слухачів грав концерт струнний квартет ім. Вільйома. Харків випередив Москву на сім днів. Щоправда, це не заважало радянській історіографії понижувати все українське та й не лише його. Це така імперська політика. З 1945-го День радіо святкували 7 травня: мовляв, Попов винайшов, а радянська влада ощасливила цим винаходом людей. Насправді в Україні, зокрема в Харкові, радіо спершу було комерційним, його заснувала спільнота акціонерів. Ці люди продавали приймачі та радіодеталі, надавали послуги з ремонту, виписували пресу, організовували платні бібліотеки. І прагнули донести пересічним громадянам знання про чудовий винахід — радіо.
- Перший радіоефір відбувся в Києві у лютому-березні 1924 року. Пробні радіотрансляції велися з управління залізниці та Політехнічного інституту.
- У 1920-х роках радянська влада не могла контролювати прямі ефіри на радіо, тому взялася за приймачі, на які потрібно було отримувати дозволи та сплачувати абонплату за користування. У пресі публікували імена й адреси власників радіоприймачів. Якщо громадянин тимчасово переїжджав, навіть на кілька днів, він мав повідомити про переміщення приймача.
- 1920-ті — це й час радіогазет. Інформацію для них брали з друкованих видань, додавали місцеві новини, фейлетони, сатиру. Радіогазета мала містити певну кількість музичних номерів. Фактично то були повноцінні радіошоу. Наприкінці 1920-х радіо націоналізували, а радіогазети ліквідували й запровадили єдину сітку мовлення для СРСР.
- У 1930-му українське радянське радіо у Харкові транслювало найвідоміший на той час судовий процес — справу «Спілки визволення України» (викриття «антирадянської організації» серед української наукової та церковної інтелігенції — ред.). Тимчасом у тоді ще польському Львові виходила газета «Діло», де писали, що «московська радіовисильня передає суд над українською інтелігенцією. Як вони можуть зізнаватися в тому, чого явно не робили?».
- До Другої світової в СРСР записували інтерв’ю на воскові валики, потім переганяли на грамофонні платівки. Концерти, звернення вождів записували також на кіноплівку. Без картинки, лише звукову доріжку. Це було досить дорого.
- До приходу радянської влади у Львові працювала польська радіостанція, причому українська громада домоглася, щоб передачі там виходили українською мовою. Потім Сталін з Гітлером поділили Європу, радянські війська увійшли у Львів. І журнал «Радіо» (орган Українського Комітету Радіофікації при Раді Народних Комісарів УРСР) розповідав, як «шириться радянське мовлення», завдяки чому «Львів тепер має чудову радіостанцію».
- Розповсюджений міф — що радіо з Харкова переїхало до Києва (як до нової столиці України) одразу на Хрещатик. Насправді радійники спершу тіснилися у будівлі обласного радіо, поки тривав ремонт Радіотеатру (Хрещатик, 15) — будівлі, де колись працювала відома кондитерська «Семадені». У вересні 1941-го Радіотеатр було зруйновано під час підриву Хрещатика. Вибухівку заклали радянські війська.
- У 1937 році радянська влада заборонила радіопереклики. Мова про прямі ефіри, коли, наприклад, один завод викликав інший на соціалістичні змагання. На верхівці боялися, аби слово правди від випадкових людей не полетіло в ефір.
- У червні 1941-го радянські війська відступили зі Львова й не встигли знищити Львівську радіостанцію. Тоді група націоналістів, серед яких був радіодиктор Юліан Савицький, захопила студію, аби повідомляти найважливіше та сприяти організації визвольного руху. Савицький прочитав по радіо Акт про відновлення Української держави. Через кілька днів його арештувало гестапо. Він загинув 5 травня 1945 року в концтаборі.
- Працівників радіо при працевлаштуванні ретельно перевіряли на «благонадійність», кандидату могли відмовити, якщо під час війни він перебував на окупованій території (про цей факт зазначалося в її особовій справі, тож приховати цю інформацію було практично неможливо).
- Упродовж 1943–1945 років в УПА була своя підпільна радіостанція — «Вільна Україна» (позивний «Афродита»). У час, коли на теренах України точилася війна, а діяльність УПА не була бажаною ні для німецької влади, ні для радянської, «Афродиті» вдавалося розповідати про український опір слухачам за кордоном.
- Після Другої світової війни в СРСР з Німеччини привезли технології звукозапису на феромагнітну плівку. Наприклад, монтажний стіл, за яким можна було крутити бобіни та вирізати плівку. Тоді не було права на помилку, але люди майстерно виконували свою роботу. Потім плівку пакували в спеціальну коробочку, до оформлення якої була низка вимог. На неї клеїли «бандероль» з підписами. Якщо ту було зірвано, передачу в ефір не ставили.
- У повоєнні роки українські радійники працювали з плівковими переносними магнітофонами. Великий сьомий «Репортер» із запасним комплектом батарейок важив під сім кілограмів. Кажуть, тоді на радіо не дуже охоче брали дівчат, бо робота вимагала фізичної сили.
- Після смерті Сталіна за помилки в роботі вже не розстрілювали й не відправляли до таборів, а оголошували суворі догани або звільняли. Якось перевірка виявила на столах радійників не заховані матеріали. Тоді оголосили догани працівникам радіо і завгоспу, бо він мав слідкувати, щоб все було в шухлядках під замочком. Боялися, що якийсь зловмисник міг щось дописати, і це пішло б в ефір, що було неприпустимим в умовах загострення ідеологічної боротьби та міжнародної напруженості.
- У часи холодної війни на теренах СРСР можна було потайки слухати Всесвітню службу BBC, яка мовила російською, «Радіо Свободу», «Голос Америки», «Німецьку хвилю». То була потужна протидія радянській пропаганді. Влада СРСР намагалася глушити «ворожі голоси». Після розпаду Радянського Союзу, коли українська служба BBC вийшла в ефір Українського радіо, виявилося, що її транслюють ті самі антени, які до цього глушили.
- Цікава знахідка — тека з матеріалами релігійних програм, які СРСР транслював за кордон. Наприклад, у передачі з Філаретом йшлося про те, що Руська православна Церква — це правильна віра, а греко-католицька — ні.
- У 1989 році по радіо під час передачі про «Червону Руту» в ефірі прозвучала стрілецька пісня «Гей, ви, стрільці січовії». Це було підсудною справою, але люди намагалися розказати більше в умовах радянської тотальної уніфікації.
- У 1990-х роках відомими молодих українських виконавців робила не лише «Територія А». За три роки до її запуску в Україні запрацював щотижневий чарт «12 — 2» на радіо «Промінь»: в ефірі програми звучали пісні тоді ще маловідомих «Океану Ельзи», The ВЙО, Жанни Боднарук. Вели хіт-парад Олег Горський та Ірина Бондаренко.
- Перша FM-станція в Україні — Радіо «Незалежність», яке мовить у Львові та області з 1991 року. Перша українськомовна станція — Lux FM — запрацювала у 1994-му. Але лише у 2016-му українці отримали всеукраїнську радіостанцію, ефір якої наповнений виключно українськомовною музикою та програмами. Йдеться про «Країну ФМ». Таке рішення радіостанції було приурочене до набуття чинності закону про квоти на українські пісні та мову на радіо (радіостанції мали транслювати щонайменше 25 % українськомовних пісень з 07:00 до 22:00 та щонайменше 50 % програм українською протягом доби — ред.).
Головне зображення: Nacho Carretero Molero / Unsplash
Читайте також:
Як почати говорити в мікрофон: поради для майбутніх радійників та авторів подкастів
Як готують радіоновини на Суспільному. Конспект вебінару Людмили Павленко