За останні два з половиною роки виокремилися певні тенденції у тому, як світові медіа висвітлюють війну Росії проти України. Своїми спостереженнями поділилася журналістка BBC Жанна Безп’ятчук під час презентації онлайн-посібника «Що варто знати про найбільші світові медіа», який підготувала команда Українського інституту медіа та комунікації спільно зі студентами Могилянської школи журналістики. Публікуємо текст виступу Жанни.
Коли світові медіа висвітлюють глобальні історії, як-от війна в Україні, то насамперед думають про те, як привернути максимальну увагу аудиторії. Як цього досягають? Через розкриття інформації про події, яка раніше була маловідомою або невідомою. Помітно, наприклад, було, що світовим медіа хотілося з’ясувати, як Україні вдалося розпочати операцію в Курській області. Ми теж на BBC готували матеріал про це. Деяку інформацію ми не оприлюднювали, бо джерела, які її надавали, або були не надто надійними, або ми не могли верифікувати сказане ними через інше джерело. Згодом я бачила, що деякі міжнародні медіа таки використали цю інформацію. Можливо, їхні джерела були надійнішими, можливо, ту інформацію їм вдалося верифікувати. У будь-якому разі на висвітлення війни в глобальному контексті суттєво впливає те, яких стандартів фактчекінгу дотримуються світові медіа та наскільки надійними є їхні джерела.
Це важливо й розуміти українським медіа, які переказують для своєї аудиторії матеріали міжнародних видань. Вони, особливо американські, часом цитують анонімні джерела з вищих ешелонів влади. Для тамтешніх медіа це вважається хорошим репутаційним показником: раз є доступ до першоджерел найвищого рівня, отже, цій редакції довіряють.
Однак в інформації, яку надають анонімні джерела, можуть бути певні маніпуляції та спроби конкретних чиновників просунути свою адженду. Перед тим, як процитувати світове медіа, потрібно вивчити його політичні преференції та дізнатися, як воно раніше працювало з українською тематикою. Варто не опиратися на авторитет медіа, а самостійно оцінювати, як в конкретному матеріалі дотримано стандартів.
Далі йде глибший, але дуже важливий для нас рівень роботи світових медіа. Це те, що я умовно називаю «Чи дошукуються вони правди?». Наскільки глибоко медіа працюють з тематикою — з тим, що для нас є найболючішим та найважливішим — війною Росії проти України. За моїми спостереженнями, багато залежить від того, чи є в конкретного світового медіа свій кореспондент в Україні / знімальна група / корпункт / команда; як працює: постійно чи час від часу, коли розгортаються великі історії. До прикладу, кореспонденти великих медіа, зокрема західних, які роками висвітлювали війни на Близькому Сході, сформулювали глибоке розуміння процесів, які там відбувалися, на нього ми спираємося й досі. Це я називаю «дошукатися правди». Це є в західних редакціях. Значною мірою це залежить від наявності ресурсів, фінансів, але певну роль відіграє і професіоналізація, і розуміння, що це потрібно. Якість у висвітленні складних історій напрацьовується, досягається багаторічною важкою працею. Думаю, українські медіа так чи інакше теж це розвиватимуть. Поки, звісно, незалежні українські медіа обмежені у своїх ресурсах. І це, ймовірно, буде певним викликом далі.
Змінюються наративи щодо України. За кілька днів до повномасштабного вторгнення особисто від колег із західних медіа чула думку, що найімовірніше Україну очікує сценарій Афганістану: через російську агресію вона може втратити державність, а значна частина її території може бути окупована. Журналістів, які передбачали, що Україна протистоятиме російській агресії й обстоюватиме свій європейський вибір, було менше (це моя відносна оцінка). Але чому? Бо про Україну тоді мало знали. Навіть у квітні 2021 року, коли вже назрівала повномасштабна війна, світові медіа мало цікавилися Україною, а їхнім кореспондентам все ще було складно мотивувати свої редакції більше писати, говорити, знімати про Україну. А потім, у перші місяці великої війни, світові медіа визнали, що їм треба збагатити свої знання про Україну, й стрімко почали над цим працювати — це великий здобуток.
Але чому одне медіа змогло, скажімо, досить швидко впоратися з цим завданням і навчилося розпізнавати щонайменші прояви проросійських наративів в інформаційній сфері й протидіяти дезінформації Росії, а іншому медіа іншої країни це складніше дається? Зокрема чому якісні медіа в країнах Глобального Півдня ще доволі часто не сприймають Росію як державу, яка прагне колонізувати іншу незалежну суверенну державу? Чому так відбувається? Потрібно заглиблюватися в історію конкретних регіонів і працювати з цим.
Водночас ми бачимо, як багато світових медіа, насамперед західні, впливають на глобальний інформаційний порядок денний, публікуючи матеріали, які по суті підтримують Україну. Згадаймо, скільки важливих матеріалів опублікували західні медіа про брак зброї, снарядів для української армії взимку 2023-го — навесні 2024 року. Такі матеріали були й на BBC. Наприклад, у грудні 2023-го мій колега Абдуджаліл Абдурасулов (Abdujalil Abdurasulov) поїхав на фронт і написав матеріал, в якому процитував українських військових: ті сказали, що на один їхній постріл — до десяти російських, в середньому чотири-п’ять. Цю цитату потім використовували інші міжнародні медіа. Факти й докази, що мають відновити справедливість у цій війні, — на боці України. Якісні міжнародні медіа працюють і працюватимуть саме з фактами та доказами, а не пропагандою. Хто б її не поширював. У цьому великі перспективи для України. З іншого боку, наративи, які базуються на доказах, ще не скрізь утвердилися, тому потрібно працювати з колегами з Азії, Африки, Латинської Америки.
Загалом зараз відбуваються тектонічні зрушення, і українські журналісти мають змогу обмінюватися досвідом з колегами зі світових медіа. Наступні покоління журналістів зможуть використовувати цей досвід, спиратися на нього й покращувати свої практики.