Не раз звучала думка про те, що майбутньому медійнику варто спочатку здобути нежурналістську освіту, наприклад, гуманітарну, а потім, вже на магістратурі, опановувати журналістське ремесло. І цьогорічне єдине вступне фахове випробування на магістерські програми 061 «Журналістика», здається, це відображає. Наскільки таке випробування є справедливим для нинішніх бакалаврів з журналістики — розмірковує докторка політичних наук, професорка кафедри журналістики Донецького національного університету ім. В. Стуса Наталія Стеблина.
Цього року вступники на магістратуру із журналістики мають складати єдине вступне фахове випробування НЕ зі спеціальності. Їм пропонують на вибір пройти один із восьми предметних тестів:
- з економіки та міжнародної економіки;
- з політології та міжнародних відносин;
- з психології та соціології;
- з обліку та фінансів;
- з інформаційних технологій;
- з педагогіки та психології;
- з права та міжнародного права;
- з управління та адміністрування.
У чому проблема? А у тому, що цього року більше шансів вступити на магістратуру із журналістики мають бакалаври з педагогіки, економіки або психології, ніж власне бакалаври-медійники. Адже перші опановували свою спеціальність протягом чотирьох років. А от другі муситимуть якось із ними конкурувати…
Торік ситуація була дещо інша. Бакалаври із журналістики могли складати вступний іспит зі спеціальності у своєму університеті. Програму розробляли викладачі цього ж закладу, опираючись на навчальний матеріал, пройдений на бакалавраті. Цей варіант теж не ідеальний: освітні програми з журналістики в українських університетах можуть різнитися, а отже, вступники з інших вишів в нерівних умовах з тими, хто вирішив продовжити навчання на місці. До того ж у деяких недоброчесних університетах за винагороду можуть практикувати різноманітні «сірі схеми», за яких певні вступники отримують більше шансів вступити чи потрапити на бюджет.
Якщо ж згадувати «сиву давнину», то вступні випробування могли проводитися у вигляді співбесід, усних іспитів, творчих конкурсів. Але усі ці формати супроводжувалися низкою ризиків: людський фактор, тиск на членів комісій, щоб поставили ту або іншу оцінку…
Тому намагання відійти від іспитів, які проводяться вишами, до іспитів на загальноукраїнському рівні, мені цілком зрозуміле. І я його підтримую. Проте нинішня ситуація, за якої мої випускники-бакалаври опиняються у програшній ситуації, теж неправильна. Але, як на мене, вона дає шанс створити єдиний всеукраїнський іспит зі спеціальності для майбутніх магістрантів із журналістики, які вступають на освітньо-професійні програми.
До розробки програми іспиту, думаю, могли б долучитися як освітяни, так і визнані журналісти-практики, українські професійні громадські організації, що опікуються підвищенням якості освіти майбутніх медійників. Можна було б вивчити й міжнародний досвід.
Не секрет, що журналісти-практики не завжди задоволені рівнем підготовки випускників українських вишів. Проте одна річ — писати злісні пости у соціальних мережах, інша — справді спробувати щось змінити.
А якщо ми матимемо подібний єдиний іспит із журналістики, то на бакалавраті вимушені будуть до нього готувати: переглядати програми, відточувати певні навички тощо.
Розумію скептиків, які скажуть, що суттєвий мінус подібного іспиту — це тестова форма. Так, загалом сучасне єдине фахове вступне випробування має 140 завдань із вибором однієї правильної відповіді (окрім предмета «облік та фінанси»: там таких завдань 126).
Ось приклад запитання із політології:
Які кандидати на пост Президента України вперше застосували під час виборчої кампанії публічні дебати як інструмент політичного самопозиціонування?
А) Л. Кравчук та Л. Кучма.
Б) В. Ющенко та В. Янукович.
В) П. Порошенко та Ю. Тимошенко.
Г) П. Порошенко та В. Зеленський.
Ті, хто складає предметний тест з обліку та фінансів, мають також пройти 14 завдань відкритої форми, де потрібно вписати коротку правильну відповідь.
Так, звісно, за допомогою тестових завдань складно з’ясувати, чи зможе людина працювати в редакції. Але спробувати вплинути на відбір майбутніх фахівців, які матимуть базові знання і навички з фаху, як на мене, можна.
Розробку освітніх програм або ж окремих її компонентів (дисциплін) завжди радять починати з кінця — тобто із результатів навчання. Що ми хочемо отримати на виході?
- Знання правових та етичних норм у сфері медіа
- Вміння визначати, чи дотримано у журналістському тексті професійних стандартів, чи немає порушень (джинси, втручання у приватне життя, порушення авторського права абощо)
- Основи фактчекінгу та медіаграмотності
- Теорії комунікації та журналістики (свіжі, а не п’ятдесятирічної давності)
- Сучасний український медіаринок: провідні медіа, історія розвитку
- Міжнародні медіа
Цей список можна і треба редагувати, але, безперечно, освітяни та журналісти-практики зможуть дійти згоди щодо бажаних результатів навчання. А згодом під цей список можна буде сформувати тестові завдання — тієї або іншої форми.
Так, ми не зможемо дізнатися, чи вміють вступники писати, але ми знатимемо, чи мають вони базові знання, щоб створювати якісні журналістські тексти.
У майбутньому при вступі на магістратуру, звісно, хотілося б оцінювати і портфоліо вступників. Однак дрібка позитиву є: завершивши навчання на магістратурі, майбутні журналісти мають представити творчий проєкт, а не наукову роботу. Тож відбір спроможних фахівців все ж відбувається, проте на іншому рівні. До речі, журналісти-практики можуть долучатися до оцінки таких творчих проєктів під час захисту — як рецензенти.
Отже, чи потрібен нам єдиний іспит для майбутніх магістрів-журналістів? Так, щоб уникнути цьогорічної несправедливості та дати можливість основним стейкхолдерам впливати на підготовку фахівців для українського медіаринку. Чи просто створити такий тест? Звісно, що ні. Але рухатися у цьому напрямку нам дуже потрібно. Бо у хороших студентах-журналістах мають бути зацікавлені всі: і викладачі, і журналісти, і українське суспільство та держава.