Чого медіа та держава очікують один від одного у сфері протидії російській дезінформації, як співпрацюють зараз та чи потрібні посередники у їхній комунікації.
3 липня у Києві пройшов круглий стіл «Роль медіа в протидії дезінформації в умовах війни: між безпекою та свободою. Як посилити ефективність». Захід організували ГО «Український інститут медіа та комунікації» спільно з Національною Радою з питань телебачення та радіомовлення за підтримки Американської асоціації юристів Ініціативи з верховенства права (ABA ROLI в Україні).
Під час заходу відбулася серія тематичних дискусій. Тези перших двох дискусій — про досвід боротьби загальнонаціональних та регіональних медіа з дезінформацією — ми нещодавно опублікували на JTA. Зараз пропонуємо виклад третьої дискусії, присвяченої розподілу відповідальності між різними стейкхолдерами у системі протидії дезінформації. До цього обговорення долучилися представники великих українських медіа та державних структур.
Як зараз протидіють дезінформації державні Центри та СБУ
За словами керівника Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки (МКІП) Ігоря Солов’я, їхня команда регулярно спростовує фейки, готує аналітику про природу російської пропаганди. Їхні матеріали стають частиною кримінальних проваджень, які ведуть українські правоохоронні органи проти російських пропагандистів. Наразі своїми найголовнішими партнерами у протидії російській дезінформації у Центрі вважають медіа. «Українська медіаспільнота показала щонайменше єдність, відповідальність перед суспільством та державою. Наші медіа розуміють, що від їхніх матеріалів залежать людські життя, — зазначив Ігор. — Окрім того, у нашого Центру не така велика аудиторія, як в медіа, тому ми відійшли від розвитку власних соцмереж й зосередилися на співпраці зі ЗМІ, допомагаємо їм з правдивою інформацією. Зокрема наш Центр та кілька фактчекінгових організацій долучилися як аналітики до проєкту, який реалізовується спільно з 1+1 media та Starlight Media».
Ігор Соловей додав, що Центр стратегічних комунікацій співпрацює як з українськими, так з іноземними медіа. Першим допомагає отримати відповідь від якоїсь державної структури (Центру відповідають швидше, ніж медійникам), а другі найчастіше просять допомогти з акредитацією.
Центр протидії дезінформації при РНБОУ готує аналітику для спецслужб, Сил оборони, розвідки, інших державних органів та проводить в закритому режимі деякі заходи. А от у публічній площині прагне налагодити довірливі стосунки з медіа, розповів керівник Центру Андрій Коваленко. «Держструктури мають обговорювати з медіа певні спільні проєкти. Однак це не має зводитися до того, що медіа просто поширюють контент від держави. Треба виробити формати, від яких медіа отримуватимуть перегляди, а органи державної влади матимуть сучасний вигляд для аудиторії. Ми вже так співпрацюємо з різними медіаресурсами, в тому числі з Bihus.Info, Hromadske, та блогерами в Instagram, TikTok, Twitch. Загалом намагаємося працювати на різні аудиторії», — сказав Андрій.
Тимчасом Служба безпеки України покладається на Стратегію інформаційної безпеки, зазначив представник Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки СБУ Олександр Мельниченко. Згідно зі Стратегією, СБУ має перевіряти, чи контент українських та іноземних медіа й онлайн-ресурсів не містить загроз для національної безпеки, і протидіяти інформаційним операціям, спрямованим на підрив конституційного ладу, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, загострення суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації. «У російських спецслужбах та інформаційних підрозділах працюють тисячі людей. Вони створюють ботів, які під виглядом громадян України закликають у соцмережах блокувати ТЦК, Укренерго. У нас немає правил регулювання великих платформ в Україні. Боротьба з ботофермами — добра воля цих компаній і вони не дуже цим заморочуються. Що можемо — виявляємо та блокуємо. Якщо ми встановлюємо конкретну фізичну або юридичну особу, яка поширює дезінформацію, проводить інформаційні операції, ми діємо відповідно до Кримінального кодексу. Якщо ця особа перебуває на території Росії чи на окупованих територіях, у цьому разі ми можемо тільки заочно її засуджувати та з допомогою українських медіа повідомляти про її злочини», — сказав Олександр.
За словами Мельниченка, росіянам складно поширювати пропаганду через українські ЗМІ, однак вдається це зробити через анонімні джерела, на які потім посилаються деякі медіа. Також, на думку спікера, проблема в тому, що українські медіа цитують офіційних осіб Росії, як-от Путіна, Шойгу, Лаврова, коли ті виступають на публічних заходах. «Все, що вони говорять, націлене на те, щоб впливати на свідомість українців», — зауважив Олександр Мельниченко.
Розподіл ролей
На початку дискусії модераторка — виконавча директорка Українського інституту медіа та комунікації Діана Дуцик — поділилася своїм баченням щодо розподілу функцій між різними стейкхолдерами у системі протидії дезінформації. «Держава може вибудовувати стратегію на загальнодержавному рівні, координувати зусилля всіх стейкхолдерів, регулювати/співрегулювати медіа, працювати над законодавством (у попередніх дискусіях згадувалося, що у Законі “Про медіа” не прописані деякі терміни, якими користуються в медіапросторі, як-от “пресслужба”, “фриланс”, “дезінформація”). Функції, які, на мою думку, можуть виконувати медіа: перевірка фактів та спростування неправдивої інформації, висвітлення всіх тем з дотриманням етики та стандартів, саморегуляція (медіаспільнота може визначити певні правила щодо коректного висвітлення складних тем, які постають перед журналістами). Громадському сектору я б віддала питання досліджень, експертизи, освіти та просвіти, бо громадські організації цим займаються. Бізнес, можливо, менше може бути залученим до цієї системи, але ми побачили позитивну тенденцію, що бізнес оплачує нативну рекламу, яка містить елементи цифрової грамотності, медіаграмотності. І тут є певний інтерес і для бізнесу, і для медіа: перший так просуває свої продукти, а другі доносять до аудиторії важливі речі, які потрібно знати в умовах війни», — розповіла Діана.
На думку члена Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення Олександра Бурмагіна, розподіл ролей у системі протидії дезінформації насамперед залежатиме від рівня регулювання медіа: «Якщо медіа обирають саморегулювання, то держава в цьому разі втручається мінімально та може допомагати якоюсь експертизою. У європейських країнах з дезінформацією здебільшого так і борються. З 2018-го у ЄС діє Кодекс практики з дезінформації (у 2022-му його було оновлено — ред.), який підписали цифрові платформи, об’єднання журналістів. Ми в Нацраді провели тематичний огляд і виявили, що Литва єдина серед держав ЄС має законодавчо визначений термін “дезінформація”. Але це не означає, що з дезінформацією у Європі не борються [на державному рівні]. Колеги з громадського сектору провели дослідження і побачили, що у Британії, Молдові, балтійських країнах регулятори можуть оцінювати об’єктивність новин. Я не думаю, що в Україні залюбки нададуть такі повноваження Нацраді. Але це можливий варіант, якщо саморегулювання буде замало для ефективної протидії дезінформації. Між державним регулюванням та саморегулюванням є проміжна ланка — співрегулювання, яка ще в стадії розвитку після прийняття Закону “Про медіа”. Цілком можна подумати, як антидезінформаційна модель працюватиме в цьому форматі. Якщо ж ми обираємо регулювання, то це має відбуватися прозоро».
Директор департаменту новин 1+1 media Сергій Попов зауважив, що на дезінформацію потрібно реагувати швидко, а у держави з цим проблеми. «Ми з однією структурою зробили фільм про події в Україні, цільова аудиторія якого — іноземні дипломати та представники міжнародних громадських організацій. Йшлося лише про закриті покази, бо стрічка надто відверта, аби її транслювати на телебаченні. Ми пропонували Міністерству закордонних справ показувати фільм у посольствах, міжнародних структурах, де представлена Україна, однак через бюрократію ми могли демонструвати його тільки там, де було домовлено, — розповів Сергій. — Державі потрібно не просто побудувати якусь систему протидії дезінформації та поширення вигідної нам інформації, а вибудувати насамперед внутрішні механізми. Можливо, потрібно якесь об’єднання, де громадські організації, комерційні структури, комерційні медіа можуть допомогти пришвидшити процеси».
Головна редакторка Liga.net Юлія Банкова переконана, що протидією дезінформації мають займатися такі структури як Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, у медіа ж і інше завдання — служити інтересам аудиторії. «Кілька років тому медіа давали багато грантів на протидію дезінформації, розвінчування фейків. Однак не читають люди це в такому вигляді, [як було реалізовано] Коли StopFake виходив у фановому форматі, це дивилися. Потім [спростування фейків] стало нецікавим. Людей турбують насущні проблеми: гроші, мобілізація, ситуація на фронті, наявність зброї, а не черговий фейк від росіян», — зазначила Юлія.
Комунікація медіа з владою
На думку Юлії Банкової, гостро бракує здорової комунікації медіа з владою, а саме це є запобіжником поширення російської пропаганди в Україні. «Держструктура не відповідає на наш запит, і ми мусимо звертатися до Центру [стратегічних] комунікацій, бо їм повідомляють трохи більше. Але ж це зайва ланка: ми могли б напряму, в телефонному режимі, отримати відповідь від пресслужби. В українських медіа немає доступу до міністрів, їхніх заступників, я не пригадаю, коли востаннє хтось із міністрів давав інтерв’ю. Зате із західними медіа, які не в контексті, вони спілкуються, — зауважила Юлія. — Як я можу спростувати якусь чутку з телеграму, якщо я не маю офіційної позиції? Я ж не можу це робити від себе».
З такою ж проблемою стикаються не лише незалежні онлайн-медіа, а й канали-учасники телемарафону «Єдині новини», у яких, здавалося б, мав бути більший доступ до представників влади. «Мене роздирають протиріччя. З одного боку, у нашому інформаційному просторі забагато інформації [про війну], якої не мало б бути. Помічаю, як навіть у марафоні ведучі допитують авіаекспертів, коли ж дадуть F16 та де ті базуватимуться. Та не треба нам цього знати, а росіянам тим більше! А з іншого боку, я розумію, що дезінформація поширюється в TikTok, телеграм-каналах, бо немає чесної комунікації з боку влади, — зазначила шефредакторка, ведуча «Факти ICTV» та марафону «Єдині Новини» Олена Фроляк. — Візьмімо відключення світла. У нас в редакції телефон червоний від дзвінків: люди допитуються, чому в тому мікрорайоні світло є, а у них немає. Та карта [відключень], яку показуємо ми, не інформативна. Людям треба пояснювати логіку процесів системно, щоденно, аби потім не говорили про продаж електроенергії за кордон. Як на мене, міністерства, ДТЕК мають постійно бути в ефірах».
Андрій Коваленко своєю чергою зауважив, що не всі міністри можуть виступати на телебаченні, бо не всі люблять публічність. Також він звернув увагу, що спеціально для медійників Центр протидії дезінформації створив чат у WhatsApp, де можна спілкуватися щодо різних питань та проблем. Однак, за його словами, у чаті «всі мовчать», тож питання у тому, який тоді формат комунікації потрібен.
На думку Діани Дуцик, держава може будувати комунікацію з медіа по-різному. Як приклад вона навела свій досвід взаємодії з владою, коли працювала політичною оглядачкою та парламентською кореспонденткою наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років: «Навіть в часи Кучми ми мали багато доступу до інформації, бо тодішня адміністрація президента проводила щотижневі брифінги на різні теми. До журналістів виходили говорити відповідальні особи з тих чи інших питань, які виникали на порядку денному. Були також щотижня урядові брифінги. Окрім того, було багато off the record з відповідними людьми, наприклад, з представником президента в парламенті. Чат — це добре, але там журналіст не може попросити дати коментар щодо електроенергії. Очевидно, це не в компетенції Центру протидії дезінформації пояснювати ці речі аудиторії. Людям потрібно, щоб говорила відповідальна урядова особа, яка має певні функції. Казати, що міністр боїться публічності, — у цьому разі неналежно».
Спікери-медійники згадали ще кілька комунікаційних проблем між медіа та державою. Так, головний редактор Radio NV Олексій Тарасов відзначив, що часто використовується система зливів, коли йдеться про джерела із СБУ та ГУР. Також, за його словами, в Україні досі працюють проросійські медіа, як-от Страна.ua, які мають доступ до джерел в МВС, СБУ.
Юлія Банкова зауважила, що влада має говорити про важливість незалежних якісних медіа, а не заохочувати людей читати анонімні телеграм-канали: «Наявність незалежних якісних медіа — це вже протидія дезінформації. Коли [у владі] кажуть, що медіа не потрібні, спробуй потім довести людям протилежне й переконай їх не споживати фейки через телеграм-канали». У цьому контексті зараз багато блогерів отримують статус ЗМІ, і це теж є викликом, додав Сергій Попов. «По-перше, один блогер не може перевірити обсяг інформації [з яким зазвичай мають справу класичні медіа]. По-друге, ці блогери ще не ставляться до самих себе як до ЗМІ, які мають працювати за відповідними стандартами та етичними принципами», — зауважив Сергій.
«Протягом півтора року від 24 лютого 2022-го у нас все було гаразд в інформаційному блоці: держава, суспільство і медіа проявляли єдність. Зараз ми бачимо руйнування довіри між медіа та владою. Значною мірою на цю міскомунікацію вплинув прихід в країну внутрішньої політики, а та своєю чергою призвела до кадрових змін в міністерствах, відомствах, а це — незалежно від особистості — завжди призводить до турбулентності в інформаційних апаратах. Комунікаційники стали обережнішими, бо їхні керівники стали обережнішими, тому так важко отримати інформацію. Це проблема системна», — наголосив Ігор Соловей.
Фото: Дар’я Марусова / Національна рада з питань телебачення та радіомовлення