Як зараз у Вроцлавському університеті (Польща) готують майбутніх журналістів і реагують на розвиток штучного інтелекту — ділиться Міхал Кусь (Michal Kus).
Міхал Кусь — доцент кафедри соціальних комунікацій і журналістики в Інституті політології Вроцлавського університету, а також заступник директора інституту з міжнародної співпраці. У цьому виші він викладає 14 років. Як змінився рівень підготовки студентів за цей час, яких медіапроєктів потребує польська аудиторія та які зміни потрібні в журналістській освіті, Міхал поділився з JTA.
Цим матеріалом JTA розпочинає серію інтерв’ю з іноземними викладачами журналістики, аби показати, як працюють кафедри, факультети та школи журналістики в різних країнах.
Як влаштоване навчання
На яких факультетах студенти Вроцлавського університету можуть вивчати журналістику?
У нас є кафедра соціальних комунікацій і журналістики — це невелика група із шести людей, яка входить до Інституту політології Факультету соціальних наук. Але фактично головним відділенням, відповідальним за навчання майбутніх медійників, є Інститут журналістики та соціальних комунікацій, що належить до Факультету філології. Ми співпрацюємо за багатьма напрямками, зокрема деякі викладачі з нашої кафедри навчають студентів в Інституті журналістики. Я теж це робив декілька років.
Які навчальні програми для журналістів є в обох інститутах?
Інститут журналістики та соціальних комунікацій пропонує дві бакалаврські програми: «Журналістика» та «Управління комунікаціями» (communication management). Перша програма має спеціалізації на кшталт спортивної журналістики, тележурналістики, радіожурналістики. Друга розрахована на тих, хто хоче стати PR-спеціалістами, бренд-менеджерами. На магістратурі додатково пропонують англомовні курси з управління комунікаціями та із журналістики й соціальних комунікацій. Наступного року останню програму планують перейменувати на «Створення медіаконтенту» (media content creation). Це цікава зміна, яка розглядає дещо інший фокус.
Тимчасом в Інституті політології немає спеціальної програми з журналістики. Але якщо ви вивчаєте політологію польською або англійською, то можете обрати спеціалізацію «Медіа та журналістика». На бакалавраті та магістратурі обома мовами викладають також «Політичну комунікацію», яка частково пов’язана з журналістикою.
Цікаво, що багато випускників Інституту політології врешті стають журналістами. Я б сказав навіть — так історично склалося — що серед відомих у Польщі журналістів більше випускників програм з політології, ніж із журналістики. Можливо, річ у тому, що журналістська програма з’явилася лише 20 років тому. Тож коли в 1990-х відбувалися зміни в медіасередовищі, багато людей, які вивчали політологію, просто зайняли свої провідні та впливові позиції; дехто утримував їх по 25–30 років.
На яких предметах ви акцентуєте під час підготовки майбутніх журналістів?
Інститут журналістики та соціальних комунікацій відомий у Польщі своєю практикоорієнтованістю: залучає багатьох зовнішніх спеціалістів і медіафахівців, пропонує багато практичних занять, має власну радіостудію та телестудію. Звісно, студенти, особливо з першого та другого курсів бакалаврату, вивчають багато теоретичних дисциплін, як-от медіасистеми, теорії комунікації та медіа. Деякі курси на кшталт економіки, філософії чи вступу до політології дають ширший контекст, аби підготувати студентів до роботи в різних сферах. Але загалом, я б сказав, у них більш практично-орієнтована програма. Це виділяє інститут з-поміж інших і робить привабливим для студентів. Щороку на їхні програми з журналістики чи управління комунікаціями великий конкурс: за одне місце змагаються приблизно десять людей.
В Інституті політології ми не маємо такої інфраструктури, тож більше фокусуємося на курсах, які, скажімо, готують студентів до роботи з контентом. Вони вивчають політологію, соціологію, більше зосереджуються на дослідницьких методах, аби вміти краще розпізнавати правду. Ми не пропонуємо багато практичних занять, але співпрацюємо із зовнішніми організаціями, зокрема з медіа, де всі охочі з-поміж студентів можуть пройти тренінги. Тобто ми намагаємося організувати практичний елемент навчання не всередині університету, а зовні, здебільшого у Вроцлаві.
Як ви залучаєте експертів-практиків до навчального процесу?
На щастя, Вроцлав має досить розвинене медіасередовище. Тут є суспільний мовник і приватні медіа: телевізійні та радіостанції, кілька редакцій друкованих медіа, де ми можемо знайти експертів. Однак є і фахівці-практики, які приїжджають з інших міст Польщі: Варшави, Кракова, Лодзя. У них є контракти з Інститутом журналістики і соціальних комунікацій, де вони навчають студентів на регулярній основі.
Експертів залучають у навчальний процес на постійній основі чи частково?
Зазвичай частково. Вони приходять раз на тиждень чи організовують свої заняття великими сетами, якщо приїжджають з інших міст. Все досить гнучко, аби привабити таких експертів, особливо найбільш цінних та відомих у країні.
Українські студенти-журналісти проходять практику в медіа, це частина навчальної програми. Чи є щось схоже у вас?
В Інституті політології — ні. Ми спостерігаємо, що більшість студентів не сприймають серйозно практичний сегмент влітку. Тут вони покладаються на власний вибір. А от в Інституті журналістики та соціальних комунікацій, думаю, досі є практичні тренінги, включені до програми. Також передбачається, що студенти намагатимуться самостійно шукати собі [офлайн]-стажування у наявних в регіоні медіа або віддалено співпрацюватимуть з медіа з інших міст чи навіть країн.
Тобто студенти можуть навчатися і співпрацювати з медіа одночасно?
Думаю, так. Програма не завантажена заняттями, тому студенти мають час для такої додаткової роботи.
Скільки студентів щороку навчається на програмах із журналістики у Вроцлавському університеті?
В Інституті політології щороку на цих програмах навчаються групи по 10–15 людей. А в Інституті журналістики й соціальних комунікацій — приблизно 80 на бакалавраті та 20 людей на магістратурі. Це ті, хто навчаються польською мовою. Англомовна магістерська програма нараховує ще приблизно 15 людей.
Звідки вони?
Велика кількість практичних занять в Інституті журналістики приваблює вступників з усієї Польщі, але щонайменше 50 % тих, хто навчається польською, — з нашого Нижньосілезького воєводства. Якщо говорити про студентів на англомовних програмах, то не більше 20 % з Польщі, а решта — з усього світу. У різні роки в нас навчалися різні групи людей з європейських, азійських, африканських і навіть латиноамериканських країн. Тому складно виокремити якусь одну групу. У цілому, це студенти з Індії, Туреччини, Німеччини, Франції. В останні роки було багато людей із США. Раніше було більше студентів із Китаю, зараз їх не так багато. Ну і звісно, Україна та Білорусь.
Який середній вік вступників на бакалаврські та магістерські програми?
На бакалаврат вступають абітурієнти віком 19 років, на магістратуру — 20–23.
Ви надаєте стипендії чи гранти на навчання для студентів-журналістів?
З другого курсу вони можуть отримувати так звану ректорську стипендію. Її отримують студенти з найкращими оцінками упродовж всього академічного року, наступного року відбувається новий конкурс.
На що ви звертаєте увагу під час відбору майбутніх студентів?
Раніше у нас був вступний іспит із тестом або співбесідою. Зараз він базується на оцінках вступника. Якщо це бакалаврська програма, то на оцінках зі школи, зокрема фінального іспиту. А для вступників на магістратуру враховується диплом та оцінка за бакалаврську програму. Так само і для англомовних програм.
Виклики та тренди
За 14 років роботи у Вроцлавському університеті чи помітили Ви якісь зміни у рівні підготовки студентів?
Оскільки я часто проводжу письмові іспити, то можу сказати, що середній рівень письмових навичок після старшої школи зараз менший, ніж 15 років тому, на початку мого викладання. Якщо ти вивчаєш, наприклад, біологію, це може бути не так критично. Але для майбутніх журналістів це стає проблемою. Тож ми повинні працювати над цим. З цієї причини ми намагаємося проводити якомога більше письмових іспитів і давати якнайбільше письмових завдань. Звісно, тут є певні ризики, якщо зважати на розвиток штучного інтелекту. Викладачу доводиться перевіряти, чи цю роботу справді написала людина, а не ШІ. Але під час письмового іспиту досить легко визначити реальний рівень письмових навичок студента.
Чи дозволяєте ви своїм студентам використовувати ШІ-інструменти для виконання завдань?
Ніхто не забороняє застосовувати ШІ для перевірки інформації, наприклад, або для доопрацювання самостійно підготовленого тексту. Зрештою, ми використовуємо технології, щоб полегшити собі життя та краще виконувати свою роботу. Але, звісно, ми не дозволяємо, аби ШІ на 100 % виконував роботу замість студента. Зараз ми намагаємося врегулювати використання ШІ під час виконання письмових завдань.
Які перспективи використання ШІ в журналістиці Ви бачите?
Мабуть, нам потрібно буде навчати студентів, як покращувати створені ШІ тексти, графіку чи інші типи матеріалів. Тому що в більшості ньюзрумів, думаю, через п’ять років кожен проситиме журналістів використовувати ШІ, щоб пришвидшити роботу. Тож, на мою думку, найважливіший виклик зараз — навчити наших студентів, як працювати в таких обставинах: як вправно використовувати ці технології та водночас бути досить критичним і уважним, щоб уникнути плутанини і поширення неправдивої інформації. Ми знаємо, що ШІ-інструменти мають свої обмеження, і це потрібно враховувати. Це те, що ми, мабуть, будемо включати більше в навчальні програми.
Які ще є виклики для журналістики у Польщі, крім розвитку ШІ?
З’являється дедалі більше новинних організацій, а рекламні бюджети менші, ніж раніше. Не всі медіа успішні у краудфандингу чи переконуванні своїх користувачів підтримувати їх напряму. Тому пошук бізнес-моделі та стабільного джерела доходів — це великий виклик для журналістики в Польщі разом зі збереженням незалежності медіа. Ми знаємо, що впливові політичні та економічні діячі можуть підтримувати новинні організації, але хочуть за це щось взамін. У таких умовах медіа повинні також думати, як підтримати свою незалежність.
Інший виклик пов’язаний із людським ресурсом. Кількість студентів, які вивчають журналістику, не зменшується, але багато з них не хочуть насправді працювати у цій сфері. Здобувши журналістську освіту, вони йдуть у комунікації, PR, брендинг абощо. Це сфери, де зазвичай працівники відчувають менше тиску й отримують більшу зарплату. Це може бути проблемою для новинних організацій.
Як ваші навчальні програми для журналістів відображають і реагують на ці виклики?
Як на мене, поки не сильно. Думаю, такі елементи як бізнес-моделі, краудфандинг, підприємницька журналістика (entrepreneur journalism) повинні бути більше включені у наші програми. Звісно, у нас є заняття з економіки медіа для студентів-журналістів, де я намагаюся показати їм, як реагувати на ці виклики. Але цього має бути більше.
Мають бути практичні курси, які б показали студентам, що можна бути незалежним і водночас фінансово стабільним медіа чи журналістом із гарною зарплатою. Бо зараз для студентів це не так очевидно. Вони знають про всі ці економічні обставини, пов’язані з роботою журналіста, і часто задумуються, чи справді хочуть працювати з цим. Ті, хто вважають журналістику своєю місією, йдуть у професію попри все. Однак інші вагаються. Якщо вони бачать кращі професійні та особисті перспективи, наприклад, в PR, то обирають цю спеціальність і відмовляються від журналістики.
Які тренди в журналістиці ви очікуєте на найближчі роки?
У Польщі сильна поляризація в медіа: консервативні проти ліберальних. Думаю, це наслідок політичної та соціальної поляризації. Зараз видається так, що частина людей втомилася від цього, тому хоче більш нейтрального політичного контенту. Тож, можливо, в наступні роки розвиватимуться медіапроєкти такого штибу. З іншого боку, досі є група людей, яка почувається добре в таких умовах. Багато медіа граються з цим, пропонуючи глибшу поляризацію та сильніший фокус на окремих консервативних чи ліберальних наративах; так вони намагаються просто зберегти свою аудиторію. Тимчасом третя група все ще шукає медіа для себе. Це дає простір для нових проєктів і, можливо, переоцінки деякими медіа своїх стратегій.
Другий тренд — розвиток журналістики поза традиційними ньюзрумами. Спостерігаємо, як багато журналістів починають працювати самі на себе або в командах по дві-три людини. Наприклад, запускають власні подкасти чи YouTube-канали, закликаючи людей підтримати їх на Patreon або деяких польських краудфандингових платформах. Це методи монетизації. Ти можеш мати досить стабільний дохід, якщо аудиторія довіряє тобі та здатна тривало фінансувати тебе. Також це дає журналістам більше свободи щодо вибору тем і глибини їхнього дослідження. Вони не відчувають типового для ньюзрумів тиску через дедлайни чи редакційну політику. Тому багато журналістів вважають цей шлях єдиним, яким вони хочуть іти.
Головне фото: Paulina Pacuła