Про те, як знайти ключик до аудиторії, яка дивиться «Квартал 95», чим хороші блогери та експерти відрізняються від поганих, яка різниця між різними віковими групами у сприйнятті дезінформації, поговорили Діана Дуцик та Оксана Мороз.
Український інститут медіа та комунікації в межах Майстерні інформаційної стійкості розпочав серію інтерв’ю про медіаграмотність. Виконавча директорка УІМК Діана Дуцик уже поспілкувалася з телеведучим Миколою Канішевським. Наступне інтерв’ю з блогеркою, тренеркою, авторкою книги «Як не стати овочем» Оксаною Мороз.
Повне інтерв’ю можна подивитися на YouTube-каналі Українського інституту медіа та комунікації.
Ми ж пропонуємо вам короткий виклад розмови.
На шальках терезів — самовпевненість і брак правил
Найбільшим викликом у сфері медіаграмотності Оксана Мороз вважає відсутність у людей потреби опановувати знання або навички, які допоможуть їм фільтрувати інформацію. «З року в рік в опитуваннях USAID-Internews щодо споживання медіа бачимо, що понад 50 % українців вважають, що вони вміють відрізнити правду від дезінформації в інформаційному просторі. Щойно ми переходимо до того, скільки ж справді це може зробити, то ця цифра коливається в межах 3–11 % (залежно від року). Ця самовпевненість, напевно, багато в чому продиктована тим, що у багатьох є гаджети й різноманіття джерел. І люди, можливо, підсвідомо вірять, що можуть перевірити інформацію зі стількох джерел і вивести з них середнє значення, яке, на їхню думку, і буде правдою», — каже Оксана.
За її словами, ще проблема в тому, що правила, як поводитися з інформацією в цифрову еру, ще не написані. «У роки після винайдення літака або автомобіля не було всіх цих правил безпеки, які є у нас зараз. Усі ці правила були написані кров’ю, на жаль. І саме зараз кров’ю українців пишуться правила протидії гібридним війнам, формування інфогігієни. І коли на одній шальці терезів маємо самовпевненість у своїх знаннях та вміннях, а на іншій — правила, які доводиться навпомацки шукати, то приходимо до інших похідних загроз, з якими ми щодня, зрештою, зіштовхуємося і боремося», — зауважує Оксана.
Щоб навчити людину критично споживати інформацію, недостатньо підштовхнути її сумніватися у певного типу джерелах — треба хакнути всю систему освіти, споживання інформації, вважає Оксана. Ймовірно, тоді буде результат, але навіть найбільш критично мисляча людина може піддатися впливу, якщо перебуватиме в певному емоційному стані.
Що болить аудиторії?
На думку Оксани, ринок у сфері медіаграмотності має брати приклад з бізнесу: «Якщо на ринок виводиться новий продукт, у якому поки немає потреби, то потрібно її сформувати. Прямі фрази на кшталт “Дивіться, яка чудова зубна паста” не спрацюють, а от меседж, що цей продукт убезпечить від карієсу, дасть людині зрозуміти, у скільки їй обійдеться лікування зубів, якщо вона не користуватиметься цією пастою».
Однак варто пам’ятати, що медіаграмотність як така не є болем аудиторії, додає Оксана: «Нещодавно на нашому YouTube-каналі вийшло відео про клікбейтні заголовки, яке зібрало понад 200 коментарів і в рази більше переглядів, ніж важливе інтерв’ю [про Суспільне мовлення], що вийшло майже в той самий час. Треба знаходити прикладні точки болю аудиторії [пов’язані з медіаграмотністю], а потім або ускладнювати через певний час, або робити паралельно складніший контент. І треба максимально працювати на те, щоб це роз’яснення прикладних точок болю отримало максимально можливі обсяги».
Які продукти потрібні тим, хто дивиться «Квартал 95»?
«Ми сконцентрувалися на людях, які готові чути про медіаграмотність. І ми настільки перенаситили наш ринок медіаграмотності класичними академічними та напівакадемічними продуктами, що не помічаємо, наскільки величезний сегмент українців залишається поза нашою увагою. От ми сміємося з того, що вони дивляться “Квартал 95”. А чому вони це роблять? Бо не можемо знайти до них ключик, як це зробив “Квартал 95”. Це наша проблема — не їхня. Якщо ми не дамо їм контент [з медіаграмотності], який вони зараз готові споживати, вони не почнуть цього робити. І далі проблеми тільки поглиблюватимуться. Тому зараз мій шлях — це пошук цих різних ключиків для діалогу з масовою аудиторією. Водночас я далі працюю з аудиторією, яка вже щось розуміє та знає», — каже Оксана.
На її думку, до широкої аудиторії не варто йти відразу з курсами з медіаграмотності: «Спершу треба охоплювати аудиторію короткими продуктами, доносити ключові меседжі з певною частотою, а потім вже переходити до меседжів, які стосуються наших продуктів. Тоді людина, потенційний лідер думок, буде більш мотивована не тільки вчитися, але поширювати здобуті знання на свої цільові групи й поступово їх масштабувати».
«Однак все не має обмежуватися лише просвітницькими матеріалами на тему медіаграмотності. Інфогігієна і медіаграмотність стануть ефективними, щойно ними буде пронизане все суспільство», — додає Оксана. Має вона на увазі й історію з культурою, де вже помітні певні досягнення і фахівці справляються успішно самі (як приклади наводить блог історика Владлена Мараєва та зростання інтересу аудиторії до шестидесятників), і інші менш популярні сфери, як-от наука, психологія, де Росія теж поширює свої наративи, можливо, не так прямо.
Як відрізнити хорошого блогера від поганого?
«Хороший експерт від поганого відрізняється тим, що розуміє межі своєї компетенції. Він скаже, що може коментувати, а що ні, відзначить, де його особистий досвід, який необов’язково повторювати, і попередить, де його думка суб’єктивна. Але якщо оцінювати експертів за цим критерієм, то його більшість не пройде, і у нас про це не говорять», — каже Оксана Мороз.
За її словами, розмежовувати блогерів важче, бо вони «всі» намагаються приписувати собі експертність. «Фактично треба проводити контент-аналіз кожного блогера, але пересічний шанувальник того чи іншого блогера або не робитиме цього, або робитиме необ’єктивно. Я можу довго розказувати, на що звертати увагу, але поки не можу запропонувати швидке рішення, яке підійде людині. Наприклад, щодо телеграм-каналів я можу порадити подивитися на опис каналу: якщо там немає жодного ідентифікатора, то, найімовірніше, перед вами маніпулятивне анонімне джерело. З блогерами це не спрацює, бо їхні акаунти персоналізовані, і це підкупає аудиторію. Умовні Волошин і Алхім приваблюють аудиторію своїм способом життя та харизмою, а інші блогери на кшталт Емми Антонюк пропагують діаметрально інші цінності. Як людині, яка не є комунікаційником, розділити їх між собою — питання надзвичайно важливе, на яке поки немає відповіді», — каже Оксана.
Хто стійкіший до дезінформації?
Є думка, що люди старшого віку більш вразливі до дезінформації, ніж молодь (в одному дослідженні, яке аналізувало поширення неправдивої інформації в фейсбуці під час президентської кампанії в США 2016-го, навіть дійшли висновку, що люди старше 65 років всемеро частіше ділилися фейковими новинами, аніж наймолодша вікова група). Оксана Мороз не погоджується з цією думкою: «Коли фейсбук був ключовим джерелом новинної інформації для українців, ми досліджували, скільки люди з різних вікових груп публікують маніпулятивну або фейкову інформацію. Різниця була мінімальною на рівні похибки».
Також Оксана посилається на свій досвід читання лекцій для різних вікових груп — від дітей до людей старше 80 років. Каже, всі вони ставили одні й ті самі запитання. «Я переконана в тому, що всі ми в певному стані, в певні миті піддаємося впливу й усе залежить від того, чи буде у нас вдосталь часу розібратися. Дуже хибно, як на мене, говорити, що якщо людина вправно користується гаджетом, то автоматично все знає та вміє і навпаки», — відзначає Оксана.
Хоча, за її спостереженнями, є певна різниця у ході лекцій для різних вікових груп: «Молода або середня аудиторія зазвичай каже, що і так все розуміє. А от настільки глибоких дискусій і причинно-наслідкових зв’язків, як з людьми старшого віку, я ні з ким не пропрацьовую. Навіть якщо я одній пані буду годину показувати на її телефоні, як користуватися телеграмом, впевнена, що інші 60 людей, які слухали це пояснення, пропустили це через себе і не припускатимуться помилок».
Оксана також відзначає, що такої вдячності та зворотного зв’язку, як від людей старшого віку, немає від жодної іншої аудиторії. «Всю інформацію, що почули на заняттях, вони поширюють на своїх знайомих. Ця вікова група загалом більше спілкується між собою, зокрема в офлайні, тож я думаю, що робота саме з людьми поважного віку дуже перспективна», — каже Оксана.
Яка роль держави у сфері медіаграмотності?
На думку Оксани Мороз, громадський сектор у сфері медіаграмотності зробив і зробить більше, ніж держава в поточних умовах. «Мені б дуже хотілося, щоб держава допомагала, але я буду вдячна, якщо вона не заважатиме. Бо коли чую від представників якогось міністерства, що їхня основна ціль / KPI, щоб люди брали інформацію насамперед з офіційних джерел, мені хочеться запитати їх, чи знають, в якій країні живуть. Адже багаторічну недовіру до державних джерел жодні заклики не затьмарять. Це надзвичайно комплексна історія. Тому мені здається, що держава через низку чинників зараз не здатна поставити правильні завдання», — каже вона.
Приємними винятками з державної системи Оксана називає національний проєкт з медіаграмотності «Фільтр» та роботу Центру протидії дезінформації й Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Але кожен з них (та й не лише вони) має невеличку зону впливу, додає Оксана. «Якби держава відкрила свої можливості для громадського сектору стосовно шкіл та університетів і діяла у форматі «не заважати та допомагати папірцями», це було б чудово. Але я в це радше не вірю», — каже вона.
Водночас Оксана вірить, що український громадський сектор, який працює в напрямку медіаграмотності, зможе самостійно випрацювати систему, яка потім тиражуватиметься світом. Щоправда, за однієї умови: «Якщо ми сфокусуємося на результаті — будьмо чесними, у нас багато проєктів орієнтовані на процес — ми зможемо показати світові, якою має бути система медіаграмотності при такому рівні загроз й концентрації фейків та маніпуляцій. Але тут питання до нас і до нашого розуміння цих пріоритетів, не до держави».
Український інститут медіа та комунікації у 2023 провів власне дослідження «Медіаграмотність для людей старшого віку (60+)» серед українців.
«Майстерня інформаційної стійкості» створена в межах проєкту з медіаграмотності для людей старшого віку (60+), який реалізує Український інститут медіа та комунікації в партнерстві з DW Akademie за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).