Військо потребує високоякісної журналістської праці. Адже медіа — один з інструментів формування чітких наративів і для іноземних партнерів України, і для нашого суспільства, вважає речник Повітряних сил ЗСУ
19 квітня колишній начальник пресслужби ОСУВ «Хортиця» та Угруповання сил і засобів оборони Києва, начальник служби звʼязків з громадськістю Командування Повітряних сил ЗСУ, майор Ілля Євлаш розповів на вебінарі, чого не можна показувати в матеріалах з фронту та що має вміти та знати журналіст, який збирається в зону бойових дій. Захід відбувся в межах проєкту «Академія викладачів журналістики», який реалізовує Український інститут медіа та комунікації за підтримки DW Akademie.
Публікуємо нотатки з цього вебінару.
Велике значення особистих зв’язків
За комунікацію військового підрозділу з медіа відповідають пресофіцери. Журналісти повинні мати їхні контакти, підтримувати з ними робочі стосунки та першочергово звертатися до них. Однак найефективніше працювати з військовими виходить у журналістів, котрі мають потужну особисту контактну книгу. Якщо ви знаєте номер командира підрозділу та маєте змогу з ним спілкуватися — це плюс. Якщо командири готові вас прийняти, показати підрозділ, надати доступ до техніки — це на 90 % підвищує шанси зробити хороший матеріал. Та в будь-якому разі ви маєте погодити свій візит з представником пресслужби підрозділу та перебувати під час роботи у супроводі пресофіцера. Просто отримати запрошення від командира і працювати без уповноваженої на це особи — суворо заборонено: це порушення усіх норм і вимог.
Секрети вдалого запиту
Попри те, що в ЗСУ стараються зменшити паперообіг, оминути певної бюрократії не вдасться. Тому всі журналісти повинні вміти писати інформаційні запити. Зокрема якщо тема вашого матеріалу стосується роботи з іноземною технікою та армійською авіацією чи передбачає інтервʼю з командиром бригади й вище або відвідування підрозділів іноземного легіону.
Як це робити? На фірмовому бланку медіа (або Word) пишете запит, наприклад, на ім’я командувача ОСУВ. Далі кілька відступів і під «шапкою» та фразою «інформаційний запит» розписуєте, про що просите. Наприклад, «ми такі-то звертаємося до вас з проханням посприяти в підготовці матеріалу про таке-то / у проведенні інтерв’ю з таким-то / у зйомці іноземної артилерії на такому-то напрямку». Якщо знаєте, з ким саме хочете поговорити або який конкретний тип техніки оглянути — вказуйте. Якщо ні — максимально узагальнюйте (наприклад, «підготувати матеріал про іноземну артилерію на Донеччині»).
Подеколи максимальне узагальнення буває навіть кориснішим, аніж конкретизація. Наприклад, запит на висвітлення іноземної техніки та артилерії автоматично означає, що вам можуть показати і САУ «Краб», і гаубицю М777. Якщо ж ви попросите тільки про САУ «Краб», а через певні обставини цієї установки не буде на місці у час вашого візиту, то зняти М777 ви не зможете, бо маєте дозвіл тільки на «Краб».
Також у запиті перераховуєте ПІБ усіх учасників групи, номери акредитаційних карток і контакт людини, із якою може зв’язатися пресслужба для уточнень і узгоджень.
Писати в запиті, наскільки круте і впливове ваше медіа і які охоплення мало за минулий рік, не обов’язково — максимально чітко формулюйте вашу мету і ціль зйомки.
Знання офіційних документів
Журналіст, який збирається писати про армію, має ознайомитися із ключовими документами, які регламентують співпрацю військових із медіа:
- Наказ № 73 головкома ЗСУ «Про організацію взаємодії між Збройними Силами України, іншими складовими сил оборони та представниками медіа на час дії правового режиму воєнного стану»;
- Інструкція «Про порядок допуску журналістів, працівників медіа на об’єкти системи Міністерства оборони України», затверджена наказом Міністерства оборони України № 36;
- Доктрина публічного спілкування Збройних Сил України.
Коли медійник усвідомлено вивчає ці документи, він зберігає життя не лише собі, а й військовим, їхнім родичам та тисячам цивільних людей.
Особиста безпека журналіста
Журналіст у зоні бойових дій обов’язково перебуває в шоломі та бронежилеті. На одному із цих елементів або й на обох має бути напис «Преса» / «PRESS». Без нашивок із написом «TV» краще обійтися, адже літеру «V» як тактичний знак використовують росіяни для позначення своєї техніки.
Колір одягу журналіста має відрізнятися від кольору військових одностроїв, аби навіть здалеку було помітно, що він не військовий.
У журналіста має бути споряджена аптечка і він повинен вміти нею користуватися, зокрема знати назви та застосування ліків, вміти накладати турнікет, проводити елементарні стабілізаційні та реанімаційні дії.
Журналіст повинен знати, як поводитися при різних типах обстрілів: авіаційному, артилерійському, стрілецькому, атаці дронів… Бігти чи не бігти, падати чи ні, або падати як і коли, не торкатися різних предметів, навіть невійськових, оскільки ті можуть бути заміновані. Все це викладають на відповідних курсах, які медійник просто зобов’язаний пройти.
Небажано говорити по відкритих лініях зв’язку — лише WhatsApp чи Signal. Не можна стрімити з позицій. Все слухається і пеленгується. Ворог може встановити активність в певному районі та надалі здійснити по цій позиції вогневе ураження.
Журналіст має бути готовим, що на багатьох ділянках фронту зв’язку немає взагалі, а через обстріл, роздоріжжя, активність дронів абощо йому доведеться затриматися на позиціях надовго.
У медійника має бути розуміння, куди він їде. Чим ближче він до лінії фронту, тим частіше його зупинятимуть на численних блок-постах. Озброєні люди мають законне право перевіряти його документи та особисті речі. До цього треба бути готовим і не нервувати. Інакше ймовірність того, що журналіста затримають, аби детальніше перевірити його особу та встановити наявність дозволів на зйомку, значно зросте. А це вже може привести до відхилення від запланованого графіка та зриву зйомки.
Не розуміючи цього, не будучи готовим до цього, журналіст наражає на небезпеку не лише своє життя, а і життя військових, які перебувають поряд із ним.
Перед відправленням на лінію фронту або на позиції представники медіа мають прослухати короткий інструктаж від пресофіцера та неухильно дотримуватися його вимог під час зйомки. Після роботи пресофіцер має право попросити матеріали для погодження, аби уникнути географічних та інших привʼязок, які можуть видати позицію чи особисті дані військовослужбовців.
Взаємодія з пресофіцером
Пресофіцер і допомагає журналісту зробити свою роботу, і відповідає за його безпеку у зоні бойових дій. Пресофіцера треба слухатися, виконувати його накази, а його прохання поважати.
У зоні бойових дій не треба бігти попереду пресофіцера. Не намагайтеся обманути його і тишком-нишком знімати заборонене. Про кожен свій крок, план і творчий задум пресофіцера слід попередити та спільно обдумати, як можна реалізувати вашу творчу задумку.
Навіть якщо до мобілізації пресофіцер був журналістом, зараз він насамперед військовий, а вже потім журналіст. Тож не треба сваритися на нього і кпинити за те, що він душить «свободу слова» і не зважає на ваш авторський стиль. Безпека операцій та активне ведення масштабних бойових дій вимагають від представників медіа дотримуватися певних правил. Необхідно ставитися до цього з розумінням.
Про все, що вам дозволено робити в зоні бойових дій, рішення ухвалює не пресофіцер підрозділу, а його командир. Ігноруючи пресофіцера, ви не лише підставляєте його перед командиром, а й наражаєте на небезпеку підрозділ.
Яку інформацію не варто повідомляти
Не можна показувати:
- обличчя військових без відповідного дозволу на це пресофіцера і його командира;
- номери техніки, монітори на яких відображена військова інформація, карти, планшети та екрани інших гаджетів, якими користуються військові, без дозволу пресофіцера;
- техніку та озброєння, дозволу на зйомку якої журналіст не отримав;
- точки на місцевості, за якими ворог може визначити місце розташування підрозділу;
- незаблюрене зображення прізвища на формі чи амуніції воїна (лише після погодження з пресслужбою підрозділу);
- командні пункти від батальйону і вище без погодженого інформаційного запиту вищим командуванням.
Не можна без дозволу пресофіцера називати позивний військовослужбовця. Цю інформацію варто проговорити із пресофіцером.
Не можна одночасно повідомляти аудиторії номер бригади та напрямок, на якому та воює. Обираєте щось одне.
Заборонено говорити на публіку про морально-психологічний стан підрозділу, стан, кількість та наявність техніки та інші дані, з яких ворог може отримати для себе корисну інформацію.
Також заборонено показувати та говорити те, про що вас попередив пресофіцер.
Обов’язкове погодження матеріалів
Слід пам’ятати, що пресофіцер не експерт — він уповноважена особа, тож ті чи інші суперечливі моменти він погоджує із фахівцями в даній сфері, які розбираються в цих питаннях.
Не є експертом і сам журналіст, хай у нього буде навіть дуже великий досвід роботи в зоні бойових дій зокрема і мілітарній тематиці загалом.
Тому погодження необхідне, адже на війні будь-яка навіть маленька хиба може коштувати життя.
Що буде, якщо роздратувати пресофіцера
Військових дратує некомпетентність журналістів. Наприклад, коли медійник не бажає самотужки хоча б мінімально розібратися в темі, яку вперше висвітлює, заздалегідь дослідити, хто і за що відповідає або хто і що може коментувати. Варто напередодні порадитись із більш досвідченими колегами. Або ж можна запитати у пресофіцера: він допоможе зорієнтуватися, з чого почати або до кого краще звернутися з тих чи інших питань.
Сильно напружує, коли журналіст не проводить «домашньої роботи», тобто не знайомиться з історією підрозділу, не намагається почитати про особливості техніки, яка є на озброєнні в підрозділі, а натомість або ставить банальні запитання, або вимагає розлогої лекції в режимі тут і зараз.
Але найстрашніше, коли журналіст нехтує правилами безпеки та наражає на небезпеку себе і людей навколо себе.
Офіційна санкція до медійника, який грубо порушив норми прописані в 73-му наказі, — позбавлення акредитації.
Але є й неофіційні важелі впливу. Якщо під час роботи журналіст не дослухався до настанов пресофіцера, не надавав матеріалів на погодження після вимоги та поводився неадекватно — пресофіцери через внутрішні засоби комунікації можуть попередити своїх колег про порушника.
Обмеження, а не цензура
Так, не всі командири повністю розуміють значення роботи зі ЗМІ, а професійний пресофіцер, який може правильно донести та пояснити важливість цієї співпраці, — це знахідка.
Попри масив застережень і прямих заборон, військо потребує високоякісної журналістської праці. Адже медіа — один з інструментів формування чітких наративів як для іноземних партнерів України, так і для нашого суспільства. Ми маємо чітко поширювати наші тези, інакше програємо інформаційну війну ворогу.
Однак під час взаємодії з військовими журналіст повинен пам’ятати про найголовніше: його матеріал не має нашкодити ЗСУ. Коли у військового немає доступу до своєї родини, то ця роль дістається його побратимам та командиру. І новини, які споживає один, можуть впливати розмови в колективі, на психологічний стан тих, хто поруч.
Ми не Росія: у нас немає цензури, яку ми бачимо в їхньому інформаційному просторі, а журналістські розслідування проводяться вільно. Водночас у нас є певні обмеження, але вони продиктовані війною, а не бажанням знищити свободу слова.
Ми не повинні стріляти собі в ногу та тонути у нав’язаному кимось комплексі меншовартості. Так, нас намагаються розсварити, але ми не повинні забувати про єдність, бо до нашого слова і досвіду уже прислуховується весь світ.