З одного боку, у бразильців неоднорідне розуміння, як користуватися інтернетом та взаємодіяти з контентом. З іншого — майже всі мешканці країни (і люди старшого віку зокрема) користуються WhatsApp, який може стати як способом згуртувати людей, так і важелем впливу на результати виборів. Про ці та інші аспекти медійної та цифрової грамотності в інтерв’ю із дослідницею з Бразилії.
PhD з комунікацій Марілія Дукі (Marília Duque) досліджує старіння, здоров’я та технології в ESPM, Вищій школі реклами та маркетингу (Escola Superior de Propaganda e Marketing — прим. ред.) в Сан-Паулу. Цей інститут вважається провідним у Бразилії в темах маркетингу. Марілія Дукі 16 місяців досліджувала досвід користування людей старшого віку гаджетами. Опираючись на такий науковий метод як етнографічне дослідження, авторка спостерігала, як старші люди з середнім доходом в Сан-Паулу використовують смартфони та інтернет, а також проводила для них тренінги з WhatsApp. У результаті Марілія Дукі видала книгу «Ageing with Smartphones in Urban Brazil: а Work in Progess» («Старіння зі смартфоном в урбаністичній Бразилії: робота в процесі») і захистила дисертацію. Зараз вона працює консультанткою для бізнесу, уряду та третього сектору і продовжує заглиблюватись у тему старіння та технологій.
Марілія була заявлена як учасниця конференції з медіаграмотності (див. матеріали конференції тут і тут), яку проводив Український інститут медіа та комунікації, але з певних причин не змогла приєднатися до заходу. Тож ми вирішили поспілкуватися з дослідницею і дізнатися про бразильський досвід роботи у сфері медіаграмотності з людьми 60+.
Першу частину інтерв’ю читайте тут.
Низька самооцінка людей 60+ і як їй зарадити
У своїй книзі «Старіння зі смартфоном в урбаністичній Бразилії: робота в процесі» Ви згадували, що низька самооцінка була першою перешкодою, з якою старші люди стикалися під час використання гаджетів. Ви, зокрема, зафіксували три їхні страхи: видалення важливої інформації, стягнення плати за деякі послуги та/або пошкодження пристрою. Розкажіть, будь ласка, як Ви допомагали їм з цим впоратися під час своїх майстер-класів.
Коли люди старшого віку вчаться, їхня самооцінка є вкрай низькою, бо вони чують від усіх, що технології не для них. Вони уже приходили [на навчання — ред.] з низькою самооцінкою, і ми змогли це виявити. На їхні побоювання щодо пошкодження пристрою ми говорили, що пристрій призначений для використання і вони нічого не зробили, що могло б його зламати. Коли вони переймалися через можливе видалення, ми казали їм, що зазвичай їх попросять підтвердити, чи справді вони хочуть щось видалити. І часто вони можуть відновити те, що видалили. Також ми говорили про ризик оплати. Ми намагалися пояснити їм, що вони не можуть бути автоматично обвинувачені за щось, не прийнявши або не натиснувши на якесь посилання. І ми говорили про медіаграмотність, про те, як переглядати посилання і як розбиратися у рекламі, яку вони отримують.
Але одна з найважливіших речей полягала в тому, що вони мали ці три страхи. І через ці страхи їм було незручно навіть пробувати свої сили у технологіях. Однак подумаймо про людство: хіба б воно досягло того, що у нього зараз є, якби не пробувало й не припускалося помилок? Якщо людина старшого віку боїться робити помилки, вона не буде пробувати. І якщо вона не буде пробувати, вона не навчиться. Це було одне із наших найважливіших спостережень під час цього курсу.
І ще одне цікаве спостереження — люди старшого віку хвилювалися через саму участь у семінарі. Але водночас вони ставали більш впевненими, хотіли відповідати дуже швидко.
Під час нашого навчання я мусила влаштовувати психологічне розвантаження для групи, щоб зняти напругу. Тобто я пропонувала їм відкласти смартфон, розслабитися і відпочити якийсь час.
Проєкти з медіаграмотності у Бразилії
Які основні виклики для проєктів з медіаграмотності існують у Бразилії і які державні політики ви маєте в цій сфері?
Думаю, є два аспекти. Одним з найбільших викликів є цифровий розрив. У нас дуже різне використання [інтернету — ред.] та розуміння того, що таке інтернет, як його використовувати та як взаємодіяти з контентом. З іншого боку, є WhatsApp. Цей застосунок встановлений у 99 % смартфонів у Бразилії. І все, що відбувається на смартфоні, відбувається у WhatsApp.
Зокрема ми могли спостерігати під час президентської кампанії у 2018-му, як в групах WhatsApp поширювалася дезінформація та як це вплинуло на результати виборів (тоді переміг ультраправий бразильський політик Жаїр Болсонару. У 2022-му він прагнув переобратися на другий термін, однак програв вибори. У 2023 році суд позбавив Болсонару права обіймати державні посади до 2030 року за його поведінку під час минулорічних виборів — прим. ред.). У Бразилії існує проблема дезінформації, і WhatsApp грає велику роль у цьому контексті.
Восени 2023 року уряд запустив національну стратегію з медіаосвіти. Вона зосереджена на вразливих групах населення та залучає багато зацікавлених сторін: уряд, академічні кола, громадянське суспільство, приватний сектор, міжнародні організації. Розроблений план дій базується переважно на дітях, підлітках, дорослих та людях старшого віку. У мене є сумніви, чи це найкращий підхід до медіаосвіти, враховуючи всі соціальні нерівності у Бразилії.
Наприклад, якщо взяти двох людей старшого віку — одного з вищим рівнем доходів, а другого з нижчим — то кожен з них потребуватиме різних стратегій, оскільки пристрої, якими вони користуються, та їхній рівень грамотності можуть різнитися (16 % бразильців віком 60 років та старше ледь можуть читати).
Я вважаю, що стратегія хороша. Але я помітила, що більше уваги приділяється дітям та підліткам. Я зробила швидкий аналіз подій, які призвели до запуску цієї національної стратегії. Вони провели вебінар тривалістю 80 хвилин за місяць до цього з усіма зацікавленими сторонами, які роблять чудову роботу в Бразилії з ЮНЕСКО. Та за ці 80 хвилин фраза «старші люди» була згадана лише раз.
Через місяць Бразилія провела перший тиждень медіаосвіти, який був частиною нового тижня ЮНЕСКО. І вони зробили неймовірну роботу: всі ці зацікавлені сторони — від держави до громадянського суспільства — підготували багато матеріалів, щоб допомогти людям навчитися або навіть навчити інших, як стати більш медіаграмотними. У них було шість кластерів і понад 100 матеріалів. Але серед них лише три були безпосередньо націлені на людей старшого віку.
Одна із наших громадських організацій найбільше орієнтована на старших людей. Вона зробила багато хороших матеріалів. Але у методологічному підході можна багато що покращити. Наприклад, у своєму короткому відео про боротьбу з шахрайством, зробленому рік тому, ця організація дає за сім хвилин понад десять пунктів. Вона радить, що речення — кращий пароль, ніж слово. Але треба розуміти, що більшість старших людей має доступ до інтернету виключно через свої смартфони. І не кожній старшій людині просто писати речення. До того ж там відео з фоном, який може ускладнити навчання. Так що я думаю, що можна багато що покращити в методах та автентичності підходів, наприклад, реально врахувати потреби людей старшого віку.
І це не те, чого ми не знаємо: є масив літератури, яка описує, які потреби мають люди старшого віку, коли вони чогось навчаються, коли вони вивчають цифровий інтерфейс або використовують щось цифрове. Тому ми маємо скористатися цим, щоб зробити речі, яких ще не робили. Діяти треба не лише інформаційно, але й у напрямку навчання, щоб дозволити людям старшого віку застосувати ці знання.
Тож можна сказати, що в Бразилії основними організаторами подій з медіаграмотності є неурядові організації, так? І уряд також потроху починає це робити?
Так, насправді неурядові організації вже роблять чудову роботу. Держава ставила на меті об’єднати усіх учасників, у тому числі громадянське суспільство. Проте більшість з них не зосереджена на людях старшого віку. А Бразилія є однією з країн світу, яка старіє дуже швидко, наприклад, на кожні 100 осіб віком старше 14 років припадає 80 осіб старше 60 років. Так що співвідношення становить 100 до 80. Це багато.
Стратегія ж зосереджується на дітях та підлітках, медіаосвіта включена в базову освітню програму. Але я думаю, що ми не можемо просто об’єднувати [у навчанні — ред.] дорослих і літніх людей разом.
На нашій конференції з медіаграмотності ми багато говорили про те, що люди старшого віку можуть бути потенційним ресурсом знань, історичної пам’яті для своїх громад. Якщо ми активніше залучатимемо їх до онлайн-спілкування, дискусій, використання технологій та медіаплатформ для створення контенту, то, як гадаєте, який потенціал ми зможемо в цьому відшукати?
Насамперед йдеться про історію: варто зробити якийсь архів про досвід людей, їхнє старішання та світ, в якому вони старіють. Також бачу позитив у міжпоколіннєвій співпраці. Якось я брала участь у хакатоні, щоб розробити деякі інновації, які включали старших людей. І це було неймовірно — бачити, як вони вносять цей досвід користувача. Вони будуть тими, хто це використовуватиме. Я вірю, що вони можуть зробити зміни.
Адже коли вони створюють контент про те, що вони роблять, як покращити речі, чого вони хочуть як користувачі — це найкращий приклад, як вони можуть співпрацювати з молодшими людьми. Вони можуть обмінюватися порадами або навіть допомагати їм у навчанні.
Я згадую про мій майстер-клас з WhatsApp: більшість волонтерів курсу теж були людьми старше 60 років. І для них це стало відчутною різницею, коли вони могли керувати власним використанням WhatsApp, щоб навчати своїх студентів, могли ділитися з ними тим, що було важливо. Це величезні зміни.
Я читала статтю про міжпоколіннєвий експеримент. Йшлося про осіб із будинків для людей поважного віку та дітей-сиріт, які мали спільні заходи, під час яких ділилися своїм досвідом. Для дітей без батьків було дуже цінним мати поруч старших людей, які також хотіли уваги. І це був захопливий проєкт. Як Ви вважаєте, чи потрібні такі проєкти? Як вони можуть допомогти?
Так, і це також може бути робота, яку роблять старші люди для себе. Наведу хороший приклад, як один чоловіка допомагав своїй групі. Вони зустрічалися раз на тиждень офлайн, щоб обговорити можливість продовження роботи після виходу на пенсію, і мали групу підтримки в WhatsApp. Але потім настала пандемія. І цей чоловік заохотив всіх людей у групі почати користуватися Zoom, і координував їх. Це дозволило їм зустрічатися вже не понеділками раз на тиждень, а протягом усього тижня.
Під час пандемії вони навіть могли готувати разом: ділилися рецептом, всі організовувалися і збиралися одночасно готувати. Це було так ефективно, як одна людина, яка знала про технології більше за інших, змогла зробити це для групи. Вплив, який цей чоловік мав на цю групу, був дивовижний.
Формування стигми щодо людей старшого віку
У своєму блозі Ви згадували дослідження, автори якого визначили, що люди 65+ ділилися фейковими новинами усемеро частіше, ніж наймолодша група. Медіа винесли цю тезу в заголовки, що могло сприяти віковій дискримінації. Чи тональність наших зум-конференцій або статей про людей старшого віку не підтримує цю стигму?
Мої учасники, за моїми спостереженнями, справді активно діляться інформацією: для них це форма участі. Проблема в тому, що згадане дослідження охоплює активність американських користувачів під час президентської кампанії 2016 року. Так, автори знайшли цей результат там, але вони уточнили, що у них недостатньо даних, аби стверджувати, що є причинно-наслідковий зв’язок між віком користувачів та кількістю поширених фейкових новин.
Однак заголовок «люди старшого віку діляться фейковими новинами всемеро частіше, ніж інші» обійшов світ. Бразильські медіа теж про це написали: мовляв, «як стверджують дослідження». Але те дослідження було проведено в іншій країні, і у Facebook. Якщо ми справді хочемо обговорити, як бразильці старшого віку діляться новинами, маємо звернутися до WhatsApp.
Моя інтерпретація полягає в тому, що несправедливо брати це дослідження і стверджувати, що це правда для всього і для всіх скрізь. Старші люди насправді є молодшими користувачами. Більшість з них починає користуватися інтернетом зараз. Тому вони можуть мати певні труднощі на початку, як і всі інші, розбиратися, як це працює, що вони мають бачити і як вони можуть перевірити, чи можна довіряти чомусь.
Але знову ж таки, якщо ми звернемося до [наукової] літератури, ми також знайдемо деякі дані, які підтримують ідею, що сам вік не визначає, чи буде людина неграмотною, чи ні. Це залежить від того, з чим вона працювала, яку роботу виконувала протягом свого життя, як довго була на пенсії та особливо який її соціальний бекграунд. Рівень освіти є найсильнішим фактором, коли ми підходимо до використання інтернету. Як я вже згадувала, у Бразилії 16 % людей віком 60 років і старше є неграмотними, і я не говорю про цифрову неграмотність.
Якщо вони діляться якимись фейковими новинами, причиною цього може бути їхній вік або низький рівень освіти. І коли ви пов’язуєте все з віком, ви можете підтримувати цей дискурс, що «технології для молодих», що «старші люди некомпетентні, тому вони завжди будуть позаду, вони завжди припускатимуться помилок, яких молодші не роблять». Це неправда, бо якщо ми проведемо національне опитування про рівень медіаграмотності серед молоді в Бразилії, результати також не тішитимуть. Рівень тих, хто насправді може розпізнати, коли новини або думка є фейковими, також не дуже хороший. Тому я дивлюся на цю національну політику з великим оптимізмом.
Медіаграмотність як протидія шахрайству
Над якими проєктами Ви працюєте сьогодні?
Кілька проєктів стосуються сфери здоров’я. По-перше, я розробила візуальний щоденник їжі в WhatsApp, щоб ним могли користуватися старші люди. Зараз я працюю над його розширенням. По-друге, під час польової роботи я спостерігала, як старші люди, незалежно від рівня освіти, були нажахані пошуком медичної інформації в інтернеті або необхідністю користуватися додатками, які пропонували їм їхні постачальники охорони здоров’я. Тому я досліджую, як люди можуть підвищити свою цифрову грамотність у сфері здоров’я та більш впевнено ухвалювати рішення щодо власного здоров’я.
Також працюю із темою боротьби із цифровим шахрайством. Вважаю, потрібно подивитися, що робили інші, а також провести польову роботу, щоб зрозуміти, що насправді відбувається з людьми тут. І один із факторів, який може вплинути на те, чи натисне людина на посилання і стане жертвою шахрайства, чи ні — це наявність поруч когось, хто може їй порадити. Оскільки у нас багато старших людей живуть самі або без такої підтримки, ми повинні зробити значні інвестиції, щоб вони могли захистити себе. Тому я намагаюся розробити методологію, щоб зробити внесок у це конкретне питання, оскільки це терміново потрібно Бразилії.