«Наші люди поважного віку не такі затуркані. Вони вміють користуватися і телефоном, і планшетом, і вайбером, і різними каналами», — вважає відомий телеведучий Микола Канішевський.
Нехтування досвідом, накопиченим старшими колегами, а відтак і відсутність інституційної пам’яті в різних сферах та в різних структурах, як у державних, так і приватних, — це одна із найбільших проблем України. Ця проблема була раніше і залишається зараз. Торік Український інститут медіа та комунікації спільно з DW Akademie розпочали проєкт з медіаграмотності для людей старшого віку. Проте цей проєкт не лише про медіаграмотність. Для нас він насамперед про необхідність розширення особистих і соціальних можливостей для людей 60+ в умовах інформаційного соціуму. Адже, за даними Держкомстату, в Україні трохи більше ніж десять мільйонів пенсіонерів.
Ми вирішили поговорити з журналістами зі значним професійним та життєвим досвідом про те, які змінювалося їхнє медіаспоживання та їхнє сприйняття медіа, яке значення мали медіа для різних поколінь і як сьогодні людям поважного віку справлятися з усіма інформаційними викликами.
І я не могла не звернутися до відомого телеведучого Миколи Канішевського, на програмах якого вчилося моє покоління журналістів. Його тижневик «Вікна» — перший в історії українського телебачення недержавний інформаційний проєкт. Згодом були «Вісті» та «Вісті тижня з Миколою Канішевським», які виходили на різних телеканалах. А сьогодні Микола Канішевський розвиває бренд «ПОВАЖНІ». Це унікальний медійний проєкт, який цілеспрямовано просуває, або як каже пан Микола, возвеличує людей поважного віку, показує їх не хворими та нещасними, а активними та повноцінними членами суспільства. Ще перед повномасштабним вторгненням я сама із захопленням дивилася історії людей поважного віку, які визбирував по крупинах Микола Канішевський. Їх можна побачити на його YouTube-каналі «ПОВАЖНІ». Також він веде одноіменну Facebook-групу, яка має понад шість тисяч учасників.
«Я зрозумів, що починається той період, коли треба жити, смакувати кожен день життя. Настає золотий період, коли ти йдеш з базару», — сказав Микола Канішевський у нашій розмові про поважних. Більше про те, як виникла така ідея, про медіа та про медіаграмотність дивіться в цьому відеоінтерв’ю:
Після розмови з паном Миколою я ще раз переконалася, що ми вдало назвали наш проєкт «Майстерня інформаційної стійкості», оскільки термін «медіаграмотність» в поважному віці може не завжди сприйматися позитивно. «Я не люблю повчати сам. І не люблю, коли повчають мене», — сказав мені пан Микола, коли я запитала його, що б він порадив читати чи дивитися людям поважного віку. Але він поділився своїми спостереженнями:
«Два роки тому [після повномасштабного вторгнення — авт.] ми змушені були залишити домівку. Я був у селі Поташ на Черкащині, 73 дні я вдихав повітря малої батьківщини, багато спілкувався з людьми й зробив для себе багато висновків. Я ж до цього часу думав: якщо сільська жінка чи чоловік, яким під 60 років, отже, вона / він сидить тільки в телевізорі та нічого не тямить. Як же я помилявся і був приємно здивований. Я спілкувався з людьми навіть старше 70 років, вони дивляться ютюб, читають якісь інформаційні канали, але ще чекають газету “Колос” [колись районна газета — авт.]. Району нема, але газета живе, має 2000 передплатників, як би там не тиснула “Укрпошта”. Вони якось виживають і люди чекають цієї районки. У них городи, господарство. А от коли уже приходять на вечерю, то вмикають телевізор, і десь з восьмої до дев’ятої години у них є час подивитися, як мені одна жіночка казала, “послєдніє ізвєстія”.
Наші люди поважного віку не такі затуркані. Вони вміють користуватися і телефоном, і планшетом, і вайбером, і різними каналами. А фейсбук… От у мене є у фейсбуці основна група «ПОВАЖНІ» і у нас там 6 200 учасників. Багатьох я не знаю особисто, але ми спілкуємося. Ми як друзі, вони мене підтримують, я інколи заходжу туди радитися. Люди читають мої пости, наші сторінки в спільнотах. Хоч не завжди пишуть чи лайкають, але коли зустрічають мене в селі, то кажуть, що читали. У мене є шикарний приклад, як мій земляк Олег Іванович Сошинський, який був незрячим, вилікувався, і в 92 роки прийшов у фейсбук і почав публікувати щодня свої спогади. А я його підхвалюю: “Олегу Івановичу, який Ви молодчинка, Ви ж пишете електронну книгу”. Тобто з думкою, що люди поважного віку масово безграмотні [медіабезграмотні — уточнення авт.], я категорично не погоджуюся. Тепер наше завдання, як достукатися до них, як зробити так, щоб вони прийшли в мою групу і щоб їм там було цікаво та затишно».
Проте Микола Канішевський визнає: не кожна людина, «особливо поважного віку, зуміє відрізнити фейк від правди», і тому медіаграмотність сьогодні — це важливо. На його думку, великі медійні групи мають бути присутні на різних платформах, щоб люди могли отримувати достовірну і перевірену інформацію.
«Майстерня інформаційної стійкості» створена в межах проєкту з медіаграмотності для людей старшого віку (60+), який реалізує Український інститут медіа та комунікації в партнерстві з DW Akademie за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).