Свобода дій і можливість розповісти про Україну. Як це — викладати в Стетсонському університеті (США)

Олена Колупаєва другий рік викладає курси «Права людини та медіа» й «Медіаграмотність» на кафедрі комунікацій та медіадосліджень у Стетсонському університеті (Флорида, США). Її, як і ще чотирьох студентів з України, у межах «Української ініціативи» спонсорує Програма російських, східноєвропейських та євразійських досліджень (далі — SPREES) згаданого університету.

До переїзду в США Олена працювала за схожим напрямком на кафедрі журналістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка та завідувала там навчальною лабораторією мультимедійних засобів і медіадизайну. На запрошення JTA Олена розповідає, які уявлення мають американські студенти про Україну та як працюють тамтешні викладачі.

Олена Колупаєва — випускниця «Академії з прав людини для викладачів журналістики» (2019). У межах цього проєкту вона досліджувала, як українські медіа висвітлюють права людини в місцях позбавлення волі: чи дотримуються стандартів журналістської етики, яких помилок найчастіше припускаються та як вони можуть покращити якість свого контенту. Власне, відтоді питання прав людини стало одним з основних наукових інтересів Олени. Також з 2021 року вона працює над темою «Механізми впровадження гендерної тематики в освітній процес».

Вибір платформи для проведення дослідження за кордоном

Від початку повномасштабного вторгнення зарубіжні інституції відкрили багато спеціальних програм для українських науковців, які не могли безпечно працювати на батьківщині через війну. Мене тимчасом зацікавила «Українська ініціатива» від SPREES та Стетсонського університету, оскільки та давала змогу не лише проводити дослідження, а й викладати. Як кандидатка я мала надіслати мотиваційний лист, резюме, обгрунтування двох навчальних курсів та два рекомендаційні листи. Далі зі мною почергово спілкувалися відбіркова комісія у zoom, керівник «Української ініціативи» доктор Мартін Блеквелл, деканеса Коледжу мистецтв і науки Стетсонського університету докторка Елізабет Скомп. До речі, зі мною проводили співбесіду двоє вчених, які займалися дослідженнями в Україні, презентували свої монографії та викладали за програмою Фулбрайта, тобто це люди, які безпосередньо пов’язані з Україною та розуміють наш історичний та сучасний контекст.

Курси, які я запропонувала:

• «Права людини та медіа». Зараз, коли фіксуються численні порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права з боку Російської Федерації, мені видається вкрай важливим, щоб студенти ставали обізнанішими щодо воєнних злочинів, злочинів проти людства та геноциду. Не у всіх американських студентів, за моїми спостереженнями, є розуміння, що Україна та Росія — це дві окремі країни, тому свою лекцію про порушення прав людини під час війни починаю з того, що показую розташування України на карті світу. Я досі чую запитання на кшталт «Якою мовою розмовляють люди в Україні?», «А чому ви не розмовляєте російською?». Важливо також надавати історичний бекграунд, оскільки у студентів дуже обмежені знання про Україну, наприклад, чули хіба щось про Крим. А у декого якщо і є якесь уявлення про Україну, то зазвичай спотворене міфами. Одна із найпоширеніших хибних думок — вся Україна в руїнах через війну, а її мешканці опинилися без зв’язку. Однак коли я розповідаю про воєнні злочини, демонструю журналістські розслідування від авторитетних медіа, як-от Associated Press, студенти чітко можуть визначити характер порушень прав людей, опираючись на Загальну декларацію прав людини та основи Міжнародного гуманітарного права.
• «Медіаграмотність». На цьому курсі студенти опановують практичні інструменти з розпізнавання фейкових новин, пропаганди, дезінформації. Для іноземної аудиторії цю дисципліну я викладаю вже не вперше: у 2019 році я брала участь у Міжнародній програмі академічної мобільності Erasmus+ у Католицькому університеті міста Ружомберок (Словацька Республіка). Проте мені довелося адаптувати цей курс для американських студентів: далися взнаки і відмінності між культурами, і розвиток нових медій, штучного інтелекту та діпфейків.

А цього навчального року, окрім згаданих курсів, я читаю «Гендер у комунікації», «Нові медіа», «Війна і медіа». Останню дисципліну мені як викладачці з України запропонувала вести програма SPREES. 

Особливості викладання в американському коледжі ліберальних мистецтв

Коледж ліберальних мистецтв — тип вишу для бакалаврів, який спеціалізується на гуманітарних науках. На відміну від професійної та професійно-технічної програми тут фокусуються на всебічному, загальноінтелектуальному розвитку студентів. Одним із таких коледжів є Коледж мистецтв та науки Стетсонського університету, де викладає Олена.

У пріоритеті коледжу ліберальних мистецтв — інтеграція викладання та дослідження й заодно професійний розвиток викладача-науковця. Наприклад, протягом минулого року я брала участь у воркшопах з інклюзії, рівності та різноманітності, тренінгу із залучення громади до навчального процесу (Community Engagement Learning), програмі Стетсонського університету з підвищення інформаційної грамотності (QEP, «Bridging the Gap: Enhancing Information Literacy»).

Університет пропонує спеціальні тренінгові програми для нових викладачів, а також воркшопи та неформальні зустрічі для іноземних викладачів (обіди, вечері, боулінг), де можна обмінятися досвідом з колегами та обговорити труднощі, які виникають через культурні та соціальні відмінності. Цього року я долучилася до програми ACUE Fostering a Culture of Belonging (Розвиток культури приналежності), яка роз’яснює:

• як несвідомі або приховані упередження можуть вплинути на роботу викладача;
• як розпізнавати мікроагресію та ефективно реагувати на неї;
• як створювати більш інклюзивне освітнє середовище.

Порівняно з дослідницькими університетами у коледжах ліберальних мистецтв формують менші групи, аби викладач міг ефективно взаємодіяти з кожним студентом. Наприклад, на курси, які я викладаю, набір слухачів обмежено — переважно до 16–18 студентів. Завдання кожного курсу — розвиток навичок критичного мислення, розв’язання проблем, ефективного спілкування, співпраці та культурної компетентності. Задля цього я всіляко намагаюся посилювати активність студентів: через інтерактивні презентації, зв’язок навчання з реальним світом, рольові ігри, практичні завдання, симуляції судових процесів, групове обговорення проблем та індивідуальну рефлексію.

За час викладання я зрозуміла, що найефективніший спосіб навчання — поєднувати інтерактивну лекцію з аналізом медіакейсів, практичними завданнями, дебатами, проєктною роботою. Під час курсу «Права людини та медіа» студенти створюють креативні кампанії із захисту прав людини, звертаються до уряду США з вимогою припинити расистську політику щодо мігрантів з Гаїті, складають текст петицій, пишуть листи підтримки незаконно засудженим людям, аналізують форми заяв шукачів притулку та оцінюють, чи такі заяви будуть прийняті або відхилені США.

Студенти також розробляють «Адвокаційну кампанію для захисту прав людей з інвалідністю». Для цього їм потрібно:

• визначити основні бар’єри щодо прав людей з інвалідністю у їхній громаді та вирішити, що конкретно вони хочуть змінити;
• проаналізувати можливі глибинні причини порушення прав людей: закони, суспільство, релігія, культура, система охорони здоров’я;
• запропонувати конкретні дії для вирішення проблем;
• показати, як члени громади можуть долучитися до вирішення проблеми.

В Університеті Стетсона зона відповідальності професора — це викладання, розробка силабусу курсу та робота з онлайн-системою Canvas, де публікуються оцінки, інформація та завдання. Більшість паперової роботи виконує адміністратор кафедри, завкафедри переважно готує звіт про роботу кафедри, а викладач може за бажанням доповнити його. Гостьовому лектору, як правило, непотрібно писати звіти. Однак у моєму випадку SPREES відкрила цю посаду спеціально для викладача з України, тому, окрім викладання, я мала долучатися до активностей програми, наприклад, проводити просвітницькі воркшопи, презентації, дискусії про війну в Україні. Відповідно я подавала звіт про цю роботу.

Будування зв’язків з місцевою громадою

Торік я відвідала серію тренінгів, присвячених співпраці університету з місцевими громадами. Суть такого співробітництва у тому, що громадам допомогають у розв’язанні певних питань, а студенти застосують теоретичні знання до проблем реального світу, а також отримують академічні кредити за розвиток громадянської відповідальності, особистісне та інтелектуальне зростання.

Я розраховую, що слухачі мого курсу «Права людини та медіа» співпрацюватимуть з місцевими неурядовими організаціями, які сприяють різноманітності та інклюзії. Тобто студенти зможуть відвідувати місцеву організацію, створювати певний контент для популяризації її місії, висвітлювати події, брати інтерв’ю у волонтерів та людей, які користуються її послугами. Навчившись розв’язувати проблеми у своїй громаді, студенти зможуть стати агентами змін у суспільстві.

«Українська ініціатива» в Стетсоні

Щороку Стетсонський університет відзначає День цінностей, аби гуртувати студентів, викладачів та представників громади. Виш скасовує усі заняття та закриває офіси, аби усі охочі могли відвідувати лекції, презентації, круглі столи й заодно поміркувати над спільними цінностями. «Активні громадяни» — такою була загальна тема останнього Дня цінностей. Тому принагідно у співпраці з доценткою кафедри історії Стетсонського університету Мейгіл Фавлер та викладачкою кафедри світової культури та мови Ганною Гелетою я організувала презентацію на тему «Перспективи України». Ми розповідали про війну, виклики для освітнього ландшафту, розвінчували фейки, які поширюють російські пропагандистські медіа. Також ми показували, як кожен — вдома чи за кордоном — активно волонтерить, аби наблизити перемогу. Для мене було дуже цінно побачити, що дізнатися більше про Україну прийшло все керівництво університету, викладачі, студенти й представники місцевої спільноти й що так багато моїх колег вбралося у синьо-жовте на підтримку України.

Фото з архіву Олени Колупаєвої