Як в контексті медіаграмотності з людьми старшого віку працюють українські національні та локальні ініціативи, чому ця вікова група емоційно стійкіша, ніж здається на перший погляд та як будувати з нею довірливі стосунки — про це говорили на міжнародній онлайн-конференції «Медіаграмотність для людей старшого віку», яку 8 листопада провів Український інститут медіа та комунікації.
Конференція була організована в партнерстві з DW Akademie за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).
У межах заходу УІМК презентував результати дослідження щодо компетентностей з медіаграмотності українців старшого віку (60+) та їхніх потреб в освіті з медіаграмотності (ознайомитися з повним звітом можна за посиланням). Дослідження включає результати опитування громадської думки та фокус-групових обговорень, а також інтерв’ю з ключовими стейкхолдерами. Деякі з останніх взяли участь у другій сесії конференції, аби розповісти про свій досвід роботи з людьми старшого віку у контексті медіаграмотності.
Публікуємо нотатки із цього обговорення.
Чи достатньо уваги приділяється людям старшого віку у сфері медіаграмотності в Україні
На думку Любові Найдьонової, заступниці директора Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, досвід людей старшого віку може сприяти розвитку медіакультури та культури загалом в Україні, однак суспільство недооцінює цей потенціал. «Після тривалої інформаційної блокади історичних трагедій, зокрема Голодомору, саме розповіді бабусь та дідусів стали джерелом достовірної інформації. Зараз, під час обговорень цих трагедій в контексті війни, саме той досвід і переживання величезних несправедливостей, спричинених тоталітарною державою, може стати тим фундаментом, на якому будуватиметься наша стійкість», — каже Любов.
Тому, за її словами, розвиток медіаграмотності має базуватися на соціально-психологічній моделі, обміну ресурсами та знаннями: «Власне, це та модель, яку з самого початку закладала наша вітчизняна медіаосвіта. Вона найбільше відповідатиме потребам людей старшого віку, для яких важливо, щоб їх визнавали, поважали та ставилися до них як до тих, хто може внести щось своє. До того ж це допоможе протидіяти соціальній ізоляції, з якою стикаються люди після виходу з трудових відносин».
З 2019 року в Україні працює національна едьютейнмент освітня платформа Дія. Освіта, яка допомагає людям опановувати актуальні знання й навички, зокрема цифрові компетенції, у розважальних форматах: гайди, тести, вебінари, освітні серіали, подкасти, симулятори. Для людей старшого віку Дія.Освіта пропонує освітній серіал «Базові цифрові навички для людей елегантного віку», у якому розповідається, як користуватися смартфоном, як забезпечити приватність свого пристрою, як використовувати правильно паролі тощо.
«Ми розуміємо, що ця вікова група може бути дуже вразливою в медіапросторі. Дати їм базові знання — це наш обов’язок, щоб вони почувалися безпечніше, розуміли, які проблеми можуть виникати та як з ними справлятися, а також за необхідності могли знайти підтримку та допомогу», — каже Ярослава Дьо, проєктна керівниця та головна спеціалістка управління розвитку цифрових навичок та цифрової освіти у Дія.Освіта.
Особливості роботи з людьми старшого віку
Як краще проводити тренінги з медіаграмотності для людей старшого віку — окремо чи разом з іншими віковими групами, думки різняться. «З одного боку, людям старшого віку потрібно більше часу на засвоєння інформації та обговорення, ніж молоді. А з іншого, коли в групі взаємодіють учасники різного віку, то це допомагає руйнувати певні стереотипи й сприяє більшій відкритості між поколіннями», — каже Марина Дорош, представниця проєкту IREX «Вивчай та розрізняй інфомедійну грамотність».
Згідно з дослідженням, найбільше українці довіряють новинам, які отримують від родини та друзів. А для багатьох людей старшого віку, які мають низькі цифрові навички, близькі люди — ледь не єдине джерело інформації, додає Марина Дорош. Тому, на її думку, важливо навчати цю вікову групу критично ставитися не лише до інформації з медійних джерел, а й до усієї, яка їх оточує.
За спостереженнями Марини, людям старшого віку на відміну від молоді складніше розпізнавати свої емоції. Вони менше схильні до саморефлексії й турбуватися про себе: формування їхньої особистості припало на часи існування Радянського Союзу, де не було заведено задумуватися про свої почуття. Тому зараз, у час повномасштабної війни, необхідно звертати особливу увагу на ментальне здоров’я цієї вікової групи, зокрема намагатися вибудовувати під час навчання атмосферу комфорту та довіри, вважає Марина Дорош.
Більш оптимістично щодо емоційної стійкості людей старшого віку налаштована Любов Найдьонова. «У нашому останньому дослідженні стресових станів суспільства ми використали індекс медіатравматизації (медіатравма — це вид вторинної травматизації особи, яка бачить травмувальну подію не безпосередньо, а по телебаченню чи в інтернеті — прим. ред.), який розробила наша Лабораторія психології масової комунікації та медіаосвіти. Ми припускали, що медіа більше травмують аудиторію 60+, але, як виявилося, категорія 18–29 років більш вразлива до негативних медіавпливів. Тому ми маємо дати людям старшого віку можливість розказати про те, як вони справляються з цим», — каже Любов Найдьонова.
Приходити на навчання людей старшого віку найдужче мотивує можливість побачитися з іншими й обговорити з ними якісь питання, переконана Марина Дорош. Якщо ж бажання відвідувати групові заняття немає, значить, десь виникла проблема в комунікації, каже Марина: «Комунікацію потрібно вибудовувати офлайн: листи та повідомлення не дуже спрацюють. Телефонні розмови чи бесіди вживу більш ефективні».
Валерія Ковтун, засновниця та керівниця Національного проєкту з медіаграмотності «Фільтр», вважає, що основа для ефективного навчання — це довіра: «Ми зрозуміли, що навчати киян-тренерів, а потім відправляти їх проводити в області України навчальні сесії, сенсу немає: місцеві не сприйматимуть цих людей як “своїх”. Натомість краще навчати тамтешніх лідерів думок. Якщо дати їм можливості та інструменти для просування медіаграмотності серед людей старшого віку, вони це зроблять так, як вважають за потрібне, звертаючи увагу на контекст, на потреби своєї аудиторії, яка їм вже довіряє».
Що перешкоджає навчати медіаграмотності людей старшого віку
За словами Марини Дорош, в ініціативах з медіаграмотності бракує системності, водночас людям старшого віку важливо, щоб навчання не було епізодичним. Інакше вибудувати довірливі стосунки з ними навряд чи вдасться. «Змінити певні установки та поведінку у цієї групи людей може бути важче, у ніж молодших людей», — зауважує Марина.
На думку Анни Моргун, в Україні бракує програм, які б на місцевому рівні за підтримки місцевого бюджету розвивали неформальну освіту дорослих, зокрема людей старшого віку. Одна з тих, що вже є, — Центр Освіти Дорослих Вінницької громади — окремий напрям діяльності вінницької громадської організації «Центр Поділля-Соціум», якою керує Анна. «Також нам відомо, що такі програми неформальної освіти на місцевих рівнях є і в Сумах, і в Полтаві», — додає вона.
Деякі люди старшого віку не можуть ознайомитися з онлайн-розробками з медіаграмотності, бо у них немає онуків або дітей, які б могли допомогти їм розібратися у цьому, відзначає Ярослава Дьо. Тому у межах проєкту «Дія.Освіта» було створено мережу офлайн-хабів (зараз їх понад 6000), куди може прийти кожен охочий, аби опанувати навички цифрової грамотності та отримати доступ до сайту Дія.Освіта. «Зазвичай, коли користувач до нас звертається, ми намагаємося знайти найближчий до нього хаб. Ми постійно розширюємо мережу наших цифрових хабів. І звичайно, що найбільші друзі для нас — це бібліотеки, а також школи та університети», — каже Ярослава
Як працювати з людьми старшого віку
«Під час війни запит вкладатися в медіаосвіту може здатися нераціональним, тому що більшість ресурсів йде саме на закриття нагальних потреб армії. Однак по всій території України розвиваються громадські організації, які розуміють свою аудиторію та намагаються завоювати довіру людей старшого віку. Тому важливе завдання для організацій як представників держави — вибудувати максимально прозору і регулярну комунікацію як з людьми старшого віку, так і з іншими організаціями», — наголошує Валерія Ковтун.
«Люди старшого віку розуміють, що їм потрібно більше вкладати часу та зусиль в навчання, аніж молоді, щось забувають. І це змушує їх почуватися безпорадними, боятися натиснути ту чи іншу кнопку», — зазначає Любов Найдьонова. Тому вона радить користуватися двома прийомами у роботі з такими людьми:
- перший — дати їм можливість називати все своїми словами. «Потрібно запитувати, що вони бачать перед собою: стрілочку, літачок, блискавку тощо. Завдяки цьому у них не буде гнітючого відчуття нерозуміння», — каже Любов.
- другий — шукати в їхньому досвіді те, у чому вони вже почуваються впевнено, та апелювати до цього. Наприклад: «Ти стільки книжок прочитала, невже інструкцію цю не прочитаєш?», «Ти водила комбайни, невже ти не зможеш розібратися з цією маленькою технічною штучкою?».
Медіатренерка Наталія Фенько, яка представляє ГО «Фундація підтримки осіб старшого віку «Вік щастя», погоджується, що потрібно працювати з бекграундом цієї вікової категорії: «Не закреслити все, що вони знали до цього, і сказати “зараз я вас навчатиму абсолютно новому”. А навпаки, підтягнути весь їхній життєвий досвід, знайти там те краще, що в них є, і чим би вони хотіли поділитися».
Щоправда, зробити це не завжди просто. «На жаль, наші люди поважного віку, з якими ми працюємо, бояться сказати навіть слово “я”. Ховаються за “ми”. І аби витягнути їх із мушлі, відкрити їм власне «я», яке б вони могли, зокрема, транслювати медійно, я вирішила застосувати на них проєктне мислення і формування медіаформату, яке я практикую зі студентами (Наталія викладає в Центральноукраїнському державному університеті імені Володимира Виниченка — прим. ред.). Раніше мені здавалося, що медіаосвіта — це просто знання з певних медійних сфер, тобто вміння розбиратися з фейками й перевіряти факти, аби убезпечити себе інформаційно. А зараз я усвідомлюю, що медіаосвіта — це ширше поняття. Це вміти транслювати своє “я”, захищати його, аргументувати, вміти показувати себе», — каже Наталія Фенько.
Світлана Нестуля, керівниця проєкту «Університет третього віку», який діє у Полтавському університеті економіки і торгівлі, вважає, що варто налагоджувати співпрацю між людьми старшого віку та студентами. «Перед запуском проєкту ми провели соціологічне дослідження серед людей 60+, аби з’ясувати їхні освітні потреби: хто, наприклад, має компютер і як ним користується. Виявилося, що у людей старшого віку є бажання опановувати цифрові навички, однак у дітей чи онуків немає часу їм допомагати у цьому. Наші студенти стали на волонтерських засадах ознайомлювати їх з цифровими компетенціями. Ця співпраця надихає молодь. А для нас це важливо підтримувати зв’язок поколінь, коли старші діляться мудрістю, а молодші вчать старших тим навичкам, якими вони володіють», — ділиться враженнями Світлана Нестуля.
За словами Анни Моргун, до розробки політик та програм з медіаграмотності, орієнтованих на людей старшого віку, варто долучати представників цієї аудиторії. Тим паче вони теж виявляють таке бажання, каже Анна. «Можна створювати в громадах такі собі ради людей поважного віку, як-от дорадчі органи або консультаційні органи при міських головах. Але нічого без людей поважного віку для людей поважного віку», — додає вона.
Які теми вивчати разом з людьми старшого віку
Марина Дорош вважає, що з людьми старшого віку обов’язково треба обговорювати поняття інформаційної бульбашки: потрібно дати зрозуміти їм, наскільки може бути обмежена кількість джерел, звідки вони беруть інформацію. Також у навчання, на її думку, варто включити такі теми як перевірка інформації, емоції, пропаганда в різних форматах, пропагандистські наративи.
Як приклад проєкту, який може зацікавити цю аудиторію, Марина наводить подкаст «Життя в Серванті», який IREX створив спільно з The Ukrainians. У цьому проєкті йдеться про те, як радянська влада вела свою пропаганду через свята та через пов’язані з ними традиції, які частково діють і в наш час. «Було б добре, якби люди не лише прослухали подкаст, а й обговорили почуте й відрефлексували це з іншими. Бо саме так можна справді змінити щось в установках і поведінці. Можливо, згодом ми і влаштуємо таке обговорення», — розповідає Марина Дорош.
Анна Моргун вважає, що потрібно пропрацювати тему можливої залежності людей старшого віку від соціальних мереж та онлайн-новин: «Наша команда переймається, аби прагнення і залучення старшого покоління до використання сучасних інформаційних технологій не зашкодило, в тому числі і їхньому психологічному здоров’ю. Це великий виклик для нас».
Водночас на думку виконавчої директорки Українського інституту медіа та комунікації та викладачки Могилянської школи журналістики Діани Дуцик, потрібно починати навчання з базових навичок, а вже потім можна перейти до роботи з критичним мисленням, прийняттям інформації, створенням контенту. «Щобільше, дуже важлива нині емоційна та психологічна стійкість, адже світ зараз, по-перше, неспокійний. По-друге, він дуже стрімко змінюється, і треба весь час адаптуватися до цих нових умов. Тому, як на мене, ці навчальні програми мають поєднувати багато компонентів», — вважає Діана Дуцик.
Конспект з першої сесії конференції, на якій обговорювалися напрацювання європейських держав у контексті медіаграмотності, можна переглянути за посиланням.