Як у європейських країнах підвищують медіаграмотність людей старшого віку, яка роль у цьому держави та чому одних тренінгів замало — про це говорили на міжнародній онлайн-конференції «Медіаграмотність для людей старшого віку», яку 8 листопада провів Український інститут медіа та комунікації.
Конференція була організована в партнерстві з DW Akademie за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).
Європейському досвіду була присвячена перша сесія заходу. До неї долучилися дослідники, які роками працюють саме з темою медіаграмотності. Серед них:
- Пáйві Расі-Хейккінен (Päivi Rasi-Heikkinen) — професорка Центру медіаосвіти на освітньому факультеті Університету Лапландії (Фінляндія). Має PhD у галузі освіти та SScD з соціальної психології. Понад 20 років працює та керує проєктами досліджень і розробок у сфері медіаосвіти. Торік вона видала книгу «Люди старшого віку у диджиталізованому світі: від маргінальності до агентності» (Older People in a Digitalized Society: From Marginality to Agency).
- Ярослав Валух (Jaroslav Valůch) — тренер та консультант у некомерційній організації Transitions (TOL), яка працює над посиленням професіоналізму, незалежності та впливу ЗМІ в посткомуністичних країнах Європи та колишнього Радянського Союзу. З 2016-го Ярослав у цій же організації керує програмами з новинної грамотності та перевірки фактів, орієнтованими зокрема на людей старшого віку у Чехії.
- Аннамáрія Ніґ (Annamária Neag) — доцентка Університету м. Гронінгена (Нідерланди) та старша наукова співробітниця у Карловому університеті у Празі (Чехія). Її експертиза фіксується на стику медіаграмотності, медіа, міграції та цифрового активізму. Також вона входить до редакційної колегії Journal of Media Literacy Education.
Чому бути онлайн недостатньо для роботи з людьми старшого віку: досвід Фінляндії
За рівнем розвитку електронного урядування Фінляндія посідає друге місце серед 193 країн світу. Також вона є одним із лідерів в Європі за рівнем проникнення інтернету, а у світовому рейтингу цифрової конкурентоспроможності знаходиться на 11-й позиції. Попри це, у Фінляндії досі існують аудиторії, яких цифровізація не охоплює: за даними компанії Statista за 2022 рік, серед вікової групи 65–74 років щодня інтернетом користувалися 52 %, а серед групи 75–89 років — лише 20 %. Тож для людей старшого віку, які не користуються інтернетом або не мають доступу до нього, цифровізація державних послуг не означатиме автоматично їхню доступність.
Пáйві Расі-Хейккінен відзначає, що у Фінляндії загалом бракує національних, системних досліджень щодо рівня медіаграмотності у людей старшого віку та сфер, у яких вони її застосовують. До того ж декого із них важко охопити, бо вони проживають у віддалених місцях, рідко виходять з дому через проблеми зі здоров’ям, не користуються соціальними мережами. А у державі хоч і опікуються питаннями медіаграмотності та оголошують пріоритетом цифрову інклюзію людей старшого віку, на практиці не все так ідеально, каже Пáйві. «У навчальні програми з медіаграмотності, що орієнтовані на дітей та молодь, держава вкладає більше, аніж у проєкти, націлені на людей старшого віку. Це свідчить про певну нерівність. У організацій, які працюють з аудиторіями 60+, є побоювання, що фінансування дедалі зменшуватиметься», — говорить Пáйві.
За спостереженнями дослідниці, багато тренінгів з медіаграмотності у Фінляндії орієнтовані на те, щоб підвищити у людей старшого віку рівень технічних навичок (мова про користування різними пристроями й додатками). Однак, на її думку, у роботі з людьми старшого віку варто приділяти більше уваги таким питанням як критичне розуміння інформації онлайн, інформаційна гігієна, користування новинами, приватність даних, безпечне користування інтернетом, цифрові комунікації, створення контенту. «Програма має враховувати повсякденні потреби цієї вікової групи», — переконана дослідниця.
Упродовж останніх п’яти років Пáйві як представниця Університету Лапландії працювала над кількома масштабними дослідницькими проєктами, присвяченими медіаграмотності людей старшого віку. Зокрема йдеться про проєкти IkäihMe (у співпраці з Університетом м. Хельсінки та іншими стейкхолдерами) та OdigO (за підтримки Лапландського університету прикладних наук).
Опираючись на ці дослідження, Пáйві Расі-Хейккінен вважає, що важливо не просто розробити курс з медіаграмотності для людей старшого віку, а й навчити педагогів правильно працювати з ними. «Ми виявили, що навчання рівний рівному є корисним для цієї вікової групи», — каже вона.
Важливо проводити очні заходи. «Одна із причин, чому люди старшого віку записуються на тренінги, — це жага соціалізації. Вони можуть обговорювати між собою як саме навчання, так й інші питання», — додає Пáйві.
За її словами, до підтримки та навчання людей старшого віку можна долучати інші зацікавлені організації, наприклад, державні бібліотеки, неурядові організації для пенсіонерів, організації з навчання дорослих, центри соцзабезпечення, медзаклади. Співпрацю варто налагоджувати й з бізнесом: медіакомпаніями, банками, постачальниками телекомунікаційних послуг.
Кілька рекомендацій Пáйві Расі-Хейккінен для українських колег:
- Треба розробляти державні політики з медіаграмотності, які б охоплювали людей, які не користуватимуться інтернетом (а такі все ж будуть). Відповідно послуги їм варто надавати інакше — телефоном та/або особисто.
- Розвивати доступні послуги, які б орієнтувалися на потреби користувачів. Люди старшого віку мають долучатися до розробки таких послуг.
- Подавати інформацію в медіа так, аби це було прийнятно для людей старшого віку з різним рівнем цифрових компетенцій.
Довіра понад усе: як у некомерційні організації у Чехії працюють з людьми старшого віку
Організація Transitions (TOL), заснована у Чехії в 1999 році, випускає журнал Transitions Online та проводить тренінги для журналістів — нинішніх та майбутніх, а з 2016-го ще й впроваджує ініціативи з медіаграмотності для людей старшого віку.
«Тоді, сім років тому, ми провели для групи студентів-журналістів тренінг з використання відкритих джерел у розслідуваннях. Після заходу декілька учасників сказали, що хотіли б поділитися здобутими навичками з деякими групами, яким приділяється недостатньо уваги в медіапросторі. Зокрема, вони мали на увазі людей старшого віку», — згадує Ярослав Валух.
За його словами, на початку навчання до аудиторії 60+ ставилися як до потенційних поширювачів фейків та жертв, на яких постійно чатують небезпеки в інтернеті. Та з часом підхід змінили. «Людям старшого віку — та й будь-кому взагалі — не подобається, коли їх вичитують за неправильну поведінку в інтернеті. Тож дотепер ми позиціонуємо фейки чи дезінформацію як цікавий об’єкт, який наші учасники — такі собі Шерлоки Холмси — мають розслідувати. Наприклад, їм надійшов електронний лист з підозрілим вкладенням, і вони мають вияснити, як шахраї хочуть ними зманіпулювати. Замість залякувань ми надаємо нашим учасникам нагоду потренувати свої когнітивні навички», — зазначає Ярослав.
2018 року Transitions (TOL) об’єднала свої зусилля з організації Elpida, яка впроваджує просвітницькі ініціативи для людей старшого віку. Відтоді організації провели спільно низку зустрічей для аудиторії 60+ по всій Чехії, співпрацюючи з партнерами на місцях: бібліотеками, клубами, редакціями. Сприяли реалізації задуманого і розгалуженість мережі державних бібліотек, і розвиненість залізничної мережі, і, власне, невеликий розмір самої Чехії (площа країни майже така сама, як разом взяті Київська, Черкаська та Житомирська області — прим. ред.).
Ярослав Валух переконаний: очні заходи у малих навчальних групах — найбільш вдалий формат для навчання людей старшого віку. Однак привезти раз експерта зі столиці, який розкаже про фейкові новини, недостатньо, вважає він: «Варто приїхати декілька разів до людей, аби прихилити їх до нашої ініціативи. Недарма ми називаємо її не “проєктом з підвищення медіаграмотності”, а радше “проєктом з розбудови довіри” який дозволяє об’єднати людей, які цікавляться різними аспектами медіаграмотності».
Ярослав відзначає, що великою популярністю у людей старшого віку користуються зустрічі з психологами, які пояснюють, як розробити здорову дієту зі споживання ЗМІ. Подобаються учасникам й дводенні зустрічі з молодими журналістами з чеського радіо, у яких є свій проєкт з фактчекінгу. «Люди старшого віку разом з журналістами перевіряли факти та працювали з неоднозначною інформацією. Результати їхньої співпраці викладалися на сайті радіо. Також там згадувалося, що до створення цього контенту долучилися наші люди, — розповідає Ярослав. — Важливо зрозуміти, що одна із причин недовіри аудиторії 60+ до медіа у тому, що останні не комунікують мовою та форматами, які їй підходять. Тобто у медійників немає розуміння потреб цієї вікової категорії. Ми намагаємося це змінити. Плануємо проводити такі заходи не лише в Празі, а й в інших містах, долучаючи до співпраці місцеві радіохвилі та компанії. Ми розбудовуємо у людей довіру не лише до якісної журналістської роботи, а й до власної спроможності розібратися у цьому інформаційному хаосі».
Після того, як люди старшого віку беруть участь у кількох заходах, їм пропонують додатково онлайн-інструменти для детальнішого вивчення обраних тем.
Недовіра теж може бути корисною
Упродовж 2017–2019 років Аннамáрія Ніґ разом з колегами працювала над проєктом з медіаграмотності Media Literacy for Unaccompanied Refugee Youth, який стосувався людей (переважно із країн Близького Сходу), які тоді масово шукали прихистку в Європі, зокрема в Нідерландах, Швеції та Італії. Дослідники вивчали, як біженці використовують медіа, і за результатами дослідження розробляли навчальні інструменти, які дозволять тим покращити свої навички медіаграмотності. Попри те, що цільова аудиторія цього проєкту була молодь, на деякі із його відкриттів можна спиратися у роботі з людьми старшого віку.
«Ми дізналися, що важливими інструментами для біженців були смартфони. Ті знадобилися їм і під час дороги від дому до прихистку, і для підтримки зв’язку з близькими людьми, які залишилися на батьківщині. Тимчасом мешканців країн, які приймали біженців, приголомшило, що ті можуть користуватися смартфонами та взагалі мати такі пристрої. Технології не в’яжуться з образом безправної людини», — каже Аннамáрія. І додає: смартфони потрібні біженцям також для навчання та вивчення мови.
За словами дослідниці, у біженців був різний рівень технічних навичок та освіти в контексті медіаграмотності. Тож, на її думку, не можна починати проєкт з медіаграмотності, розраховуючи, що він підійде для всіх біженців, у яку б європейську країну вони не приїхали. «Важливо розуміти, що у європейських країнах різні політики та фінансування на проєкти з медіаграмотності. У Швеції, наприклад, біженцям дали або айпади, або комп’ютери в школах, а от в Італії такого не було», — каже Аннамáрія.
Оскільки біженці проходять непростий шлях, їм зазвичай складно комусь довіритися. Дітям опанувати медіаграмотність могли б допомогти їхні наставники та опікуни, які стали для них другою родиною в Європі. А якщо говорити про біженців старшого віку, то їхню недовіру можна використати в контексті освіти. «Можна пояснювати їм: сумніватися — це нормально, коли ви стикаєтеся з чимось невідомим», — зазначає Аннамáрія.
Аудиторії 60+ може бути складно використовувати певні платформи, наприклад, через задрібний шрифт, незвичний сенсорний екран, поверхневе знання технологій (наприклад, є навички для спілкування у соцмережах, а для чогось глибшого — ні). Також людям старшого віку, можливо, потрібно більше часу, щоб опанувати нові навички. На всі ці питання треба зважати при розробці програм з медіаграмотності, каже Аннамáрія.
Дослідниця також радить ознайомитися з курсом MediaWise for Seniors, який вчить людей старшого віку розрізняти правду від брехні в інтернеті, та зі звітом Overcoming Digital Divides, створеним на основі шести воркшопів, які стосувалися усунення цифрової нерівності в Канаді. «Використовуйте дослідження інших країн у новому контексті, аби не починати власні з нуля», — зазначає Аннамáрія Ніґ.
Конспект з другої сесії конференції, на якій обговорювали досвід українських організацій у контексті медіаграмотності, можна переглянути за посиланням.
Фото надані спікерами