Попри рік повномасштабної війни, українські медійники продовжують дотримуватися стандартів журналістики та якісно працювати за будь-яких умов. Про це говорили учасники панельної дискусії, яка відбулася в «Медіацентрі Україна — Укрінформ» до Дня журналіста.
«Цей рік війни позбавив нас ілюзій щодо західних медіа. Ми побачили, що не всі вони й не завжди дотримуються стандартів та професійної етики. А ми не гірші, і можемо працювати навіть краще», — заявила виконавча директорка виконавча директорка Українського інституту медіа та комунікації Діана Дуцик.
«Українська журналістика протягом останнього року отримала новий статус в глобальній системі медіа. Вона здобула визнання і підтвердженням цьому є те, що наші колеги отримали Пулітцера. На нас перестали дивитися через призму Москви.
Якщо раніше редакції великих світових медіа висвітлювали події в Україні через своїх кореспондентів у Москві, то зараз вони відкривають корпункти в Києві. І це одне із головних досягнень медійного року», — наголосила Діана Дуцик.
На думку заступниці генерального директора Укрінформу Марини Сингаївської, дотримання стандартів журналістики стало ще ціннішими під час війни. Щоправда, дещо буває складно зі стандартом балансу.
«Немає впевненості у тій інформації, яку дає російська сторона. Ніколи не знаєш, чи то правда, чи то ІПСО, чи то пропаганда. Тому ми, наприклад, стараємося не давати повідомлень Пригожина, який вкотре “взяв Бахмут”. Ми звертаємося за реакцією до відповідних українських органів, і мені здається це правильним, навіть якщо ми втрачаємо в супероперативності. Адже оперативність, як казав Куликов (Андрій Куликов — журналіст, голова Комісії з журналістської етики — прим. ред.), — це вчасність. Тобто не дати якомога швидше неперевірену інформацію, а дати вчасно перевірену інформацію».
Український журналіст та телевізійний менеджер Олексій Мустафін зауважив, що під час війни стандарти не змінюються: «Так само треба мати декілька точок зору на якусь подію. Єдине, що не треба, щоб однією з цих точок зору були джерела дезінформації».
На його думку, українським медіа треба критичніше ставитися до публікацій західних медіа.
«Війна одним дозволила, а інших змусила звільнитися від звички дивитися на світ російськими очима. Разом з тим, спостерігається певна інформаційна залежність від західних медіа, що не дуже тішить. І річ не в джерелах як таких, а в їхній інформації “з других рук”».
Під час повномасштабної війни українські журналісти показали, що здатні дуже швидко мобілізуватися, відзначила заступниця шеф-редактора «Детектор медіа», голова наглядової ради Суспільного мовника Світлана Остапа.
За її словами, важливим є те, що:
- Журналісти не лише інформують, а й документують злочини російських окупантів в Україні. У майбутньому це може допомогти притягнути росіян до відповідальності.
- З’явилося нове покоління воєнних кореспондентів.
- Журналісти відновили розслідування про корупцію.
- Зросла роль цифрових медіа.
Заступник Міністра культури та інформаційної політики з питань європейської інтеграції Тарас Шевченко відзначив, що за останній рік в Україні прийняли закон про медіа, зросла роль Суспільного мовника та зменшився вплив олігархів на ЗМІ. Разом з тим, у медіа поменшало рекламних коштів, а деяка частина телеаудиторії перейшла за новинами у телеграм-канали, від яких на відміну від професійних медіа не вимагають дотримуватися стандартів.
Марина Сингаївська переконана: телеграм-канали паразитують на роботі журналістів.
«Адміни телеграм-каналів беруть контент у медіа і не вказують авторство. Якщо звертаєшся до них із проханням виправити, то вони не реагують», — зазначає вона.
Дія закону про медіа не поширюється на блогерів та анонімні месенджери. Чи під силу державі регулювати телеграм-канали, учасники дискусії сумніваються. Річ у тім, що телеграм-канали, які прагнуть впливати на аудиторію, стараються не «світити» своїми власниками. До того ж достукатися до центрального офісу Telegram на відміну від Facebook, який призначив представника по Україні, майже неможливо, каже Діана Дуцик.
«Деякі європейські країни хочуть домогтися від Telegram, аби той надав представників, з якими можна було б комунікувати щодо порушення прав користувачів. Україні треба рухатися з іншими країнами, які зокрема напрацьовують законодавчу, нормотворчу базу у цьому питанні. Самотужки ми не впораємося».
Якщо говорити про те, яким буде загалом медіаринок після війни, то, на думку Діани Дуцик, він суттєво зміниться. Особливо це стосується друкованих медіа.
«Навряд чи газети, особливо регіональні, повернуться до довоєнного формату. І річ не лише в економічних чинниках, а й у зміні поведінки аудиторії: частина звикла споживати новини з телеграм-каналів. Друкованим медіа доведеться пробувати нові формати, які, можливо, потребуватимуть від споживача більше часу на перегляд та осмислення. Наприклад, деякі центральні медіа, як-от NV, час від часу випускають товсті журнали, де міститься цікава аналітика та публіцистика. Це дещо нагадує альманахову журналістику, яка колись користувалася популярністю».
Майбутнє українських медіагруп, припустила Діана Дуцик, у мультимедійності, за якої телеканал буде лише однією із численних платформ.
На думку Світлани Остапи, після війни посилиться роль продакшенів у медіагрупах.
«Медіагрупи пробують виходити на міжнародний рівень, зокрема створювати контент спільно з іншими країнами та продавати його на західний ринок, адже російський вже для них закрився. Також, гадаю, зміцняться локальні медіа, адже під час відбудови аудиторія стежитиме, як витрачаються кошти в регіонах. Медіа допомогатимуть донори. Останні вже це роблять, але й зважають на те, як медіа дотримуються журналістських стандартів».
Повне відео дискусії можна переглянути за посиланням.
Головне зображення: Укрінформ