Більшості медійників доводиться спостерігати травмувальні події та людські страждання протягом своєї кар’єри, проте студентів журфаків недостатньо навчають, як справлятися з переживаннями від побаченого. Як викладачі/тренери журналістики оцінюють свою та студентську обізнаність щодо травмувальних подій і як їм долати бар’єри у викладанні цієї теми, розбиралися доктор філософії з Лінкольнського університету Олатунджи Огуньємі (Olatunji Ogunyemi) та старша викладачка журналістики з Шеффілдського університету (Велика Британія), докторка Лада Трифонова Прайс (Dr. Lada Trifonova Price).
Дослідники провели анкетування серед 119 викладачів і тренерів у семи регіонах світу. Його результати опублікував журнал Journalism & Mass Communication Educator.
Як на журналістів впливають травмувальні події
За визначенням Американської психіатричної асоціації, під травмувальною подією мається на увазі втрата, загроза смерті, серйозне ушкодження, сексуальне насильство. Однак вона може травмувати не лише тих, хто її безпосередньо пережив, а й свідків та родичів / друзів, які дізналися про те, що сталося. Повторний досвід або екстремальне зіткнення з неприємними подробицями події також можуть зашкодити.
Згідно з тривалими дослідженнями соціальних психологів, журналістам, які стають свідками травмувальних подій, загрожують фізичні, емоційні та психологічні травми. Деякі вчені стверджують: поширеність посттравматичного стресового розладу (ПТСР) серед журналістів вища, ніж серед населення в цілому, причому до 33 % журналістів, як повідомляється, мають ймовірний ПТСР.
Журналісти розуміють, що через свою роботу вони можуть постраждати: потрапити до в’язниці, залишитися без обладнання та приміщення, піддатися самоцензурі. Ризики на них чатують і у повсякденній практиці, коли потрібно взяти інтерв’ю у жертв злочинів або, у випадку судових репортерів, вислухати свідчення постраждалих від насильства. А ще ж доводиться переглядати невідредаговані відео- чи фотофайли або писати історії про небезпечні умови праці, сексуальні домагання, онлайн-переслідування, погрози, фізичні напади, а також про колег, які стали жертвами насильства.
Емоційну шкоду, якої журналісти зазнають через спостерігання травмувальних подій, більше не можуть ігнорувати їхні працедавці. Однак більшість редакцій не пропонують сприятливих умов для молодих репортерів, які або мають справу з власними психологічними реакціями на травму, або потребують рекомендацій щодо спілкування з травмованими героями.
Як викладачі оцінюють ризики для журналістів, які стали свідками травмувальних подій
При розробці опитувальника британські дослідники орієнтувалися на вивчені джерела, у яких йдеться про неналежну підготовку студентів до висвітлення травмувальних подій.
Виявилося, 86,2 % учасників анкетування добре розуміють ризики, які несуть за собою критичні та потенційно травмувальні події. Це означає, що викладачі журналістики підтримують зв’язок із професією і звертають увагу на нинішні виклики у галузі.
Разом з тим, 69,4 % респондентів знають хоча б одного журналіста-практика, у якого критичні та потенційно травмувальні події викликали негативні особисті та/або професійні реакції, що відобразилося на його благополуччі. Щобільше, 88,4 % опитаних переконані, що для журналістів звично відчувати емоційний дистрес на роботі.
На думку 64,2 % респондентів, більшість журналістів стикається з травмувальними подіями через соціальні мережі. Цю тезу підтверджують дані попередніх досліджень про вищі показники депресії у новинарів, які працюють з користувацьким контентом і часто мають справу із зображеннями графічного насильства.
Підготовка викладачів журналістики
У тематичній літературі згадується, що викладачам журналістики незрозуміло, як правильно розкривати тему горя та травми для студентів. Результати дослідження перегукуються з цим твердженням: лише 26 % викладачів-учасників пройшли релевантну підготовку з питань травми та травматичного стресу. Однак, на думку 38 % респондентів, вони вдосталь підготовлені, щоб викладати студентам-журналістам ці теми.
Лише 14,6 % респондентів вважають, що у студентів-журналістів настільки добра підготовка, що їм під силу впоратися з впливом травмувальних подій. Менше третини опитаних погоджуються, що їхні студенти впевнено беруть інтерв’ю у тих, хто пережив травмувальні події.
Понад 80 % анкетованих переконані: якщо в освітні програми з журналістики додати відповідні навчальні матеріали, то це допоможе студентам опиратися впливу травмувальних подій.
За словами опитаних, ввести тему травми у своїй установі їм, найімовірніше, заважатиме брак спеціальних знань, ресурсів та матеріалів для навчання. А от нестача часу та проблеми з акредитацією їх наразі турбують менше.
Як можна додати тему травми у навчальну програму з журналістики
Частина респондентів запропонувала ввести низку стратегій у викладання: кейс-методи / приклади з особистого досвіду, симуляції, запрошення експертів / гостьових спікерів та воркшопи. На думку інших, варто додати знання про травму у наявні курси, такі як етика, конфлікти, спеціальні репортажі, медійне законодавство, а також співпрацювати з психологами, щоб додатково підвищити стійкість студентів-журналістів.
Аби викладачі, які збираються працювати над темою травми, почувалися більш впевненими, їм спершу потрібно навчитися виявляти студентів, яким дещо складно справлятися з впливом критичних або потенційно травмувальних подій. У цьому разі варто розробити відповідні рекомендації.
Також слід розібратися, що і як викладати в школах журналістики, аби студенти могли делікатно брати інтерв’ю у тих, хто пережив критичні та потенційно травмувальні події, й заодно максимально уберегти очевидців подій та себе від додаткового стресу.
Беззаперечно, має відбутися обговорення між викладачами журналістики та іншими зацікавленими сторонами (керівництвом університетів, медійними організаціями), щоб тема травми була достатньо представлена у журналістській освіті.
Практичні стратегії навчання студентів-медійників
Викладачі журналістики розуміють, що симуляції в аудиторії дозволяють підготувати студентів до ситуацій у реальному житті. Вони визнають актуальність «методів рефлексивної практики» та підходу «практика насамперед», що допомогають студентам розпізнавати, які рамки та моделі формують їхнє мислення та дії, і, відповідно, переосмислювати певні свої усталені переконання.
Інші стратегії навчання передбачають експериментальне моделювання, рефлексії, попередній брифінг та дебрифінг (разова психологічна розмова з людиною, яка пережила екстримальну ситуацію чи психологічну ситуацію — прим. ред.). Навчання має зосереджуватися на безпеці, захищеності та добробуті журналістів як у цифровому, так і в фізичному світі. Крім того, фахівці з ментального здоров’я можуть відвідувати заняття, щоб допомогти студентам зрозуміти, як висвітлення травмувальних історій може впливати на їхній емоційний стан.
Викладачам варто переглянути концепцію об’єктивності, яка є ключовою у журналістській роботі. Адже журналісти помилково прирівнюють її до емоційної відстороненості. Є сумніви, чи доречна вона, коли потрібно висвітлити травмувальну подію або взяти інтерв’ю у постраждалих. Адже вона не сприяє ні екологічній комунікації з героями, ані розумінню власних емоцій.
Головне зображення: Dom Fou / Unsplash