Національний університет «Києво-Могилянська академія» у травні 2022 року оголосив про відкриття своїх міжнародних кампусів у Західній Європі та Північній Америці, де вже сьогодні на постійній основі одночасно зможуть навчатися понад 300 українських студентів.
З президентом НаУКМА професором Сергієм Квітом розмовляємо про ідею міжнародних кампусів Global Kyiv-Mohyla Academy, необхідність представлення українських університетів у глобальній системі освіти, а також про значення реальної фінансової автономії для розвитку вітчизняної вищої освіти.
Розкажіть, будь ласка, про ідею міжнародних кампусів Києво-Могилянської академії та чим вона відрізняється від традиційних програм міжнародної освітньої мобільності.
Ми почали працювати над цим проєктом з початку березня 2022 року. Задум полягав у тому, щоб побудувати справді глибоку і комплексну співпрацю з університетами-партнерами. Певний стандарт цього проєкту передбачає такі складові: відкриття представницького офісу НаУКМА, наявність програм обмінів для студентів та викладачів, спільні дослідницькі групи в різних галузях знання, на основі яких будуть створюватися спільні навчальні курси та освітні програми, нарешті – стабільне фінансування.
Ці кампуси також мають на меті превентивно відреагувати на відтік мізків, який будемо мати у зв’язку з війною, хоч багато українців вже повернулося і неодмінно продовжать повертатися після війни. Ми розраховуємо на те, що в перспективі наші спільні освітні програми стануть привабливими також для місцевих студентів в університетах-партнерах. Загалом, повномасштабний напад Росії підштовхує нас до більшої інтернаціоналізації й подальшого підвищення якості.
А як стати учасником такої програми студенту чи викладачу?
Для могилянських студентів діє конкурсний відбір на кожен семестр. Для цього після оголошення конкурсу треба вчасно подати необхідний пакет документів на навчання в одному з університетів-партнерів. Щодо викладачів, ми узгоджуємо зі своїми партнерами, в яких курсах зацікавлені обидві сторони. Тому до обмінів запрошуються викладачі, тематика яких концептуально суголосна з напрямами нашої співпраці у викладанні та наукових дослідженнях.
Наприклад, НаУКМА та Університет Торонто зацікавлені у розвитку співпраці на рівні доктора філософії. Тому до Канади поїхала керівниця Докторської школи НаУКМА Людмила Криворучка. Подібно, завдяки нашій викладачці Могилянської школи журналістики Дарії Орловій, ми налагодили взаємодію з Університетом Торонто у сфері журналістики та медіакомунікацій. Сподіваємося також розвинути експертну співпрацю на рівні аналітичних центрів, насамперед стосовно пострадянського простору і Росії, розуміння яких було на Заході переважно нерелевантним.
З ким вже співпрацюєте в рамках програми Global Kyiv-Mohyla Academy?
Слід розуміти, що для такої співпраці потрібні дві складові: довіра партнерів, тобто міцні зв’язки, які дозволять зацікавити та досягти домовленостей про співпрацю, а також можливість знайти фінансування для цих зовсім нових форматів. Наразі ми налагодили співпрацю з чотирма закладами вищої освіти. Це згаданий вже канадський Університет Торонто, німецькі Університет Ґіссена та Університет Віадріна, а також британський Університет Ґлазґо.
У Канаді маємо підтримку Джеймса Темертея, давнього друга нашого університету. Лише 2022 року він виділив на підтримку могилянського міжнародного кампусу в Торонто 3,2 мільйона доларів. Європі існують інші підходи до фінансування подібних ініціатив. У Німеччині для їхньої підтримки користуються коштами різних фундацій, які функціонують на рівні земель. Університет Ґлазґо фінансує співпрацю з нами самостійно, оскільки вважає її важливою і цікавою для себе. Ближнім часом плануємо налагодити співпрацю з одним із американських університетів.
Якщо така модель взаємодії виправдовує себе, то чи порадили б ви її практикувати вашим колегам з інших українських ЗВО?
З концептуальної точки зору, це важливий крок для розвитку вищого навчального закладу. Конкурувати в глобальній системі вищої освіти можна, тільки будучи частиною цієї системи. Ми маємо власну модель, партнерів, зв’язки, які допомагають нам шукати ресурси для таких проєктів. Інші українські ЗВО можуть спробувати будувати міжнародну співпрацю на відмінних засадах.
Наприклад, я бачу великий потенціал для співпраці українських і польських політехнік. НаУКМА налагоджує міжнародну співпрацю на базі індивідуальних інституційних зв’язків, однак те саме можна робити за іншими принципами, наприклад, співпрацювати мережами. Тобто такого роду завдання і виклики перебувають у компетенції українських університетів і їх можна вирішувати. Разом з тим, відсутність фінансової автономії не дає вітчизняним ЗВО ставати конкурентоздатними на міжнародній арені. Але це вже питання іншого порядку.
До речі, якою є ситуація з фінансовою автономією вищих навчальних закладів у нашій країні?
У 2014 році ми прийняли хороший закон «Про вищу освіту». Він спирався на концепцію всебічної, у т.ч. фінансової автономії закладів вищої освіти. У той час були зроблені перші кроки. Наприклад, з 2014 року ми маємо повну академічну автономію. Тобто університет може представити свою унікальність через створення власних освітніх програм та дослідницькі ініціативи.
Щодо фінансової автономії, ситуація значно гірша, оскільки в Україні між ухваленням закону і його імплементацією може пролягати безодня. Закон може бути схваленим і ніколи не впровадженим. Від 2014 року українські ЗВО мають право відкривати рахунки у державних банках для розміщення свого спеціального фонду. Це і вся фінансова автономія, з елементами пародії, про які вже не буду згадувати. Разом з тим, навіть під час війни правила гри потрібно змінювати. Хоч дію деяких норм можна відтерміновувати. Реформи завжди на часі.
І все ж: чому українським ЗВО так потрібна фінансова автономія?
Інших шляхів, ніж зробити українські заклади вищої освіти реально господарюючими суб’єктами й перекласти на них всю відповідальність за власну якість, просто не існує. Це випробуваний алгоритм для найкращих університетів світу.
Які ж тоді будуть запобіжники для того, аби ректори не зловживали отриманими можливостями розпоряджатися немалими коштами?
Надмірна демонізація ректорів пов’язана з нерозумінням механізмів функціонування закладів вищої освіти та небажанням змінювати їхній економічний уклад у бік справжньої інституційної відповідальності. Ці запобіжники також відомі: дієві наглядові ради, які є важливим елементом корпоративного управління, аудити, прозора публічна фінансова звітність. До речі, ідеологічно університетська автономія є тим самим, що і найбільш успішна після Революції Гідності реформа децентралізації.
Після зміни законодавства і підходу до формування наглядових рад, вони стануть дуже дієвими. Їхня діяльність має бути публічною і прозорою, а вплив на ухвалення рішень – потужним. Вони мають співпрацювати з ректором, а у випадку, якщо ректор «пускається берега» – ініціювати аудити або його звільнення.
Цю систему можна зробити дієвою, стійкою, прозорою та успішною, але всі наступні кроки можливі лише після запровадження реальної фінансової автономії у вищій освіті.
Якщо такий підхід вже підтвердив свою ефективність, невідомо для чого продовжувати втримувати українську вищу освіту в рамках сталінських концепцій і обмежень, що спираються на тотальний контроль і централізовані неефективні рішення. Натомість університетам слід передати економічні інструменти для розвитку, вимагаючи від них якості кінцевих продуктів: підготовки випускників, результатів наукових досліджень на якісної експертизи.
Цьому також вчить поглиблена інтернаціоналізація нашого академічного життя – саме те, з чого ми починали нашу розмову.
Фото: фейсбук-сторінка Сергія Квіта