Про емоційні та моральні аспекти роботи журналіста з важко пораненими, звільненими з полону військовослужбовцями, вдовами, матерями загиблих. Як правильно підходити до суспільно чутливих тем, як вибудовувати модель спілкування, поведінки і власне роботи — розповідає журналістка-фрілансерка Мирослава Ільтьо.
Авторка та ведуча подкасту: Надія Зінченко
Технічна підтримка: Ярослав Бобик
«ЖурфакТИ на війні» — серія подкастів про роботу українських журналістів під час війни.
Про повноцінну зміну діяльності після 24 лютого
У Мирослави Ільтьо до широкомасшатбої війни був інший досвід у журналістиці, були перерви у роботі. Саме після 24 лютого Мирослава почала писати тексти про війну і навколовоєнну тематику, про звитяжність людей і про певні події, що мають право бути озвученими на загал. Мирослава – фрілансерка, пише для «Новинарні» та інших українських видань. Тематика – соціально чутлива, зокрема, прояв людей під час цієї війни. Місія – робити видимими невидимих людей, які наближають нашу перемогу. Мирослава пише некрологи і спілкується з мамами і дружинами загиблих героїв.
Про емоційність під час роботи
А хто насправді визначає рівень доречної емоційності у текстах і як це визначити? Мирослава керується чуттям: якщо обрала певну тему чи героя, то має неабиякий інтерес, повагу і бажання зробити так, щоби про цю людину дізналося багато інших людей. Трапляються герої, які надто чіпляють. Мирослава зберігає власний голос у текстах, емоції у них є. Якщо треба посміятися чи поплакати з кимось, вона це робить. Вважає, що варто бути на одній хвилі зі співрозмовником, бо такими є умови роботи. Тексти мають бути зрозумілими, легкими і людяними. Важливо, щоб у них було закладено надію, світло і добро.
Що не можна і навпаки — треба показувати у світлинах
Не цікавилась стандартами у цій царині. Важливий аспект людяності і доброзичливого контакту з героями статей. Якщо людина дала дозвіл на фото, але наразі перебуває у стані шоку після поранення, то ця світлина буде тільки для внутрішнього користування. Можливо, згодом вона змінить свою думку стосовно оприлюднення фото, бо не захоче видаватися слабкою. Цей аспект є важливим. Мирослава налаштовує зв’язки зі своїми героями як довготривалі, бо вважає себе причетною до їхнього буття. Всі тексти Мирослава узгоджує із героями. Це дає їм відчуття безпеки. Мирослава дає своїм героям можливість контролювати розмову. Так само із фотографіями – вона оприлюднює світлини, які нікого не скривдять і не покажуть слабку сторону.
Про межі спілкування із рідними полеглих
Зранені вдови і матері переживають багато сильних емоцій: біль утрати, злість, несправедливість, відчуття провини. Прості слова «Заспокойтеся», «Все мине», «Вам є для кого житти», «Зараз багато хто переживає подібне», «Все буде добре» — це вислови, що забороняють погані емоції. Мирослава зі словами обачна. Вважає, що краща моральна підтримка — це захоплення людиною, про яку їй розповідають. Будь-які стандарти журналістики можна звести до звичайних моментів людяності, чуйності одне до одного, до розуміння меж, які не варто переходити.
Повністю розмову слухайте в Епізоді 5 подкасту «ЖурфакТИ на війні».
Подкаст створений ГО «Український інститут медіа та комунікації» у рамках проєкту Journalism Teachers’ Academy у партнерстві з Deutsche Welle Akademie за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).