Щодня в Google мільярди запитів. З початком широкомасштабної війни росії проти України мільйони з них стосувалися типових питань: як евакуюватися, куди звернутися за кордоном, чи можу взяти з собою собаку… Як відповідь на ці питання у Чехії і з’явився проєкт ProUkrainu.cz — інтернет-портал для українців, які приїхали в Чеську Республіку через війну в Україні. На прохання «Академії викладачів журналістики» засновниця та шеф-редакторка сайту Наталя Агаркова розповідає їхню історію.
Від редакції JTA.com.ua:
Наталя Агаркова — журналістка та медіаменеджерка з багаторічним досвідом. Очолювала запорізьку ТРК «Великий Луг» з 2007 до 2021 року. Працювала над проєктами НАМ, співпрацювала з Фондом Thomson Reuters за програмою Підтримки незалежних медіа в країнах Східного партнерства у сфері розбудови редакційної та бізнесстратегій.
Описаний Наталею Агарковою досвід створення та роботи проєкту ProUkrainu.cz може стати готовою інструкцією із запуску медійного стартапу з обмеженими ресурсами та в складних умовах. Переконані, що ця історія буде цікавою та корисною як викладачам факультетів журналістики, так і медіапрактикам.
Назва ProUkrainu має подвійне значення. Українською — зрозуміло, а чеською перекладається «Для України». Українська редакція ProUkrainu почала працювати у Чехії з 1 квітня. А вже на початку вересня ресурс зібрав сто тисяч читачів та мільйон переглядів.
Від ідеї до реалізації — тижні
Перші тижні війни. Російські окупанти захопили Запорізьку атомну електростанцію. Постійні бомбардування. Страшні повідомлення про смерті знайомих. Почалася найбільша хвиля евакуації українців за кордон. Я була серед тих мільйонів біженців. Не люблю це слово, хоча саме воно — найпоширеніше в запитах Google після 24 лютого. Тому доводиться використовувати в заголовках і текстах, аби бути «зрозумілими» для пошукової системи.
Найбільше бажання, коли опиняєшся в чужій країні, — залишатися корисними Україні. Тому я невпинно тримала комунікацію і писала для медіа в Німеччині, Польщі та інших країнах, щоб світ знав, що у нас відбувається, які страшні злочини чинять росіяни. Тоді головним був заклик – закрийте небо України!
Перше враження в Чехії — як багато російськомовного контенту… Переклад з чеської на українську на урядових порталах — неякісний Google translate. Виникла ідея допомогти українським біженцям отримувати необхідну інформацію рідною мовою. Постали прості організаційні питання: хостинг, офіс, комп’ютери тощо. Співпраця з чеськими колегами почалася зі знайомства з Евою Шимковою – заступницею головного редактора Blesk.cz. Наскільки вона підтримує Україну, можна зрозуміти з реакції на новину від Сергія Притули. Коли він повідомив про купівлю народного супутника, Ева вигукнула: «Вау, тепер і я можу сказати, що купила супутник». Багато чехів, як і Ева, постійно донатять на ЗСУ. Всебічна підтримка українських біженців з боку простих громадян Чехії — це окрема тема. За ці пів року народилася справжня дружба не тільки між окремими звичайними людьми, але і між народами України і Чехії. Є нагода дізнатися більше одне про одного, побудувати спільні проєкти та відшліфувати бізнес-стосунки. У цьому напрямку багато справ на найближчі роки, десятиліття.
Велика подяка чеським колегам з Blesk.cz, які запропонували місце у будівлі Чеського Центру новин (CNC — Czech News Center), надрукували листівки про наш проєкт аби розповсюдили в місцях, де українці проходили оформлення візи тимчасового захисту. Так з’явилися перші читачі і мій чеський номер запрацював, як «гаряча лінія». Незважаючи на те, що номер був позначений у листівці як редакційний, українці просили допомоги знайти державну установу Чехії за певною адресою, дитячий садок, школу або викликати швидку. І це зрозуміло, бо в екстремальній ситуації без знання чеської відчуваєш розпач і шукаєш допомоги будь-де, де з тобою можуть говорити рідною мовою.
Говоріть з людиною про неї саму, і вона слухатиме вас годинами
Класичні підходи в журналістиці лишаються актуальними і сьогодні. Тому це чудове правило стало запорукою популярності ProUkrainu серед українців у Чехії та відвідуваності читачами з інших країн.
Коли редакція планує щоденні теми, ставимо за мету допомогти українцям у Чехії в ухваленні щоденних рішень. Тому часто в заголовках використовуємо «питання»: «Як отримати…», «Де знайти…», «Що робити…». Частина контенту схожа на покрокові інструкції дій щодо вирішення питань візи, медичного страхування, оформлення допомоги від уряду Чехії, декларування податків тощо. Ставили за мету — навчити українців діяти у певній ситуації, намагалися допомогти вирішити конкретну проблему.
Інша частина контенту — це відповіді на питання, що виникають у побуті: на що звернути увагу при виборі робочого місця, садочка чи школи, як обрати лікарню чи лікаря, як економити на проїзді між містами. Узагальнено це можна охарактеризувати так: допомога українцям в ухваленні щоденних рішень у Чехії.
Окрема частина ProUkrainu — історії людей. Проєкт ми розпочали ще до появи порталу. Я записувала відео біженців, яких зустрічала, намагалась документувати розповіді про жахливі події, які довелось пережити людям. До речі, саме життєві історії викликають найбільш емоційні реакції читачів, запам’ятовуються, спонукають реагувати в соцмережах і поширювати матеріали.
Важливою складовою порталу є перевірена та достовірна інформація і увага до людей. Саме довіра підштовхує людей радити джерело інформації друзям, знайомим, ділитися цією інформацією в соцмережах.
Соцмережі — друге дихання контенту
Написати матеріал — це 50% тієї роботи, яка триває на шляху до аудиторії. Про відсотки можна сперечатися, але досвід підтверджує: без соціальних мереж медіа ніяк. Тому разом з напрацюванням контенту з’явилися сторінки ресурсу ProUkrainu в Instagram, Facebook, Telegram, YouTube та TikTok. Згодом плануємо охопити і Twitter.
Соцмережі — корисний інструментарій не просто у просуванні текстів. Він дає друге (третє, четверте) дихання матеріалам. Щодня ми публікуємо 6-8 текстів, яких вже наступного тижня не видно на головній сторінці. А покрокові інструкції щодо вирішення питань зі страхуванням, візою та іншими важливими порадами взагалі загубилися в морі текстів за сім місяців. Соцмережі — можливість повернутися до них, нагадати, запитати, хто як вирішив, чи залишилися питання. Таким чином ми аналізували, скільки українських дітей в Чехії продовжують навчання дистанційно в рідних школах, скільки «тягнуть» дві школи. Звичайно, опитування в соцмережах — це не дослідження. Проте ми маємо «зріз» аудиторії, розуміємо проблеми. Маємо прямий контакт з українцями в Чехії.
Соцмережі — це додаткові майданчики для комунікації з тими, хто нас читає, можливість отримати фідбек. Наприклад, на нашому сайті десятки текстів про медичне страхування для біженців. За аналітикою ми бачимо, що матеріал в топі. Після публікації цього тексту в Facebook та Instagram в коментарях купа уточнень, як діяти.
Яскравий приклад, коли МОЗ Чехії повідомило, що українські біженці здорові і мало звертаються до лікарів. Ми запитали в аудиторії: чому не звертається за медичною допомогою? Відгук отримали шалений: важко записатися до лікаря, після запису чекати доводиться навіть кілька місяців.
Іноді ми бачимо проблему раніше за урядовців або тих, хто може її вирішити. Так, наприклад, ще в червні-липні ми стукали у всі двері МОН України: діти в Чехії можуть залишитися поза системою освіти, або будуть тягнути дві школи (чеську і українську). На жаль, у відповідь — загальні фрази «працюємо». І тільки зараз питання навантаження українських дітей починають активно обговорювати. Але це окрема тема…
Хто нас читає: географія від Чехії, України до віддаленої Індонезії
Аудиторія нашого ресурсу має відмінність. Якщо зазвичай контент орієнтовано за віком, географічною приналежністю або інтересами, в цьому випадку — за ситуацією, в якій опинились люди. Українці, які рятувались від російського нападу, опинились в чужій країні, без розуміння що робити далі. І серед них люди різного віку. .
Цікаво, що українці, які повертаються в Україну, продовжують нас читати. Це дуже приємно і відповідально. Бо втримати їхній інтерес — надскладне завдання, оскільки ми не даємо поточної інфострічки подій в України. Вважаємо, що це робота колег в Україні.
На наші сторінки підписані журналісти інших медіа, в тому числі власні кореспонденти не тільки українських ЗМІ, але і чеських. Провідних медіа майданчиків в Чехії.
Як розповідає журналістка ProUkrainu Олександра Сімочко, до війни дізнатись щось українською в Чехії було складно, хіба що на сайті посольства та у закритих групах. Українці, які до війни мешкали в Чехії, споживали інформацію з російськомовних сайтів і отримували ворожий наратив, каже журналістка.
«Тепер ситуація змінилась. Український контент в Чехії та інших країнах — це голос України за кордоном, — розповідає вона. — У мене був випадок, коли зустріла в Празі знайомого зі свого рідного міста в Україні, давно не бачились і почали говорити про концерти українських зірок в Чехії. І ось він витягує мобільний і показує наш сайт і каже: ось на цьому сайті завжди така інформація».
Універсальність журналістів: як це працює
Всі журналісти і журналістки в редакції — універсальні фахівці : пишуть тексти, працюють в кадрі, можуть зробити репортерську зйомку, монтаж аудіо та відео. До того ж у кожного є додаткове навантаження у соцмережах..
Журналістка Яніна Бондаренко розповідає, що раніше спеціалізувалася виключно на текстах. Тепер і в кадрі, і на стрічці, і веде Telegram-канал ProUkrainu.
«Українська аудиторія часто використовує Telegram. Він став популярним особливо після 24 лютого. Цікаво, що в Європі це не популярна платформа. Європейці майже не знають його. Більшість людей, я б сказала, навіть не чули про Telegram. Особливо ті, хто не мають знайомих з України», — каже журналістка.
За її словами, найважче у розвитку цієї платформи було дати раду неймовірній кількості запитань від читачів. «Ми спеціалізуємося на багатьох темах. Іноді ти не можеш дати відповідь моментально, необхідна допомога команди або консультація з профільними фахівцями. Тобто треба деякий час, щоб дізнатися відповідь на поставлене питання. А люди хочуть (а іноді вимагають) тут і зараз», — каже журналістка.
Також складно просувати канал через алгоритми Telegram. Якщо ти не знаєш назви, то складно знайти канал. На відміну від Instagram, де на цікавий контент можна натрапити випадково, пояснює Яніна. «Але працюємо, набираємо нову аудиторію. Люди нас шерять і це дуже приємно. Інформація допомагає та корисна людям, — розповідає журналістка. — Таким чином до нас приходять нові користувачі. Дуже приємно, коли отримуєш схвальні повідомлення від читачів або колег з українських медіа».
Ми намагаємось і надалі робити цей канал комунікації живим, близьким до читачів. Він не є простим відзеркаленням контенту вебу. «Я пишу максимально простою мовою, щоб це зачепило людей. Наприклад, в Прагу з’їхались лідери 43 країн на саміт. Навряд це зацікавить українок, які поспішають на роботу або до школи за дитиною. Але на час саміту буде закритий Карлов Град — це місце полюбляють не тільки туристи, але і всі мешканці Праги для щоденних прогулянок. Тому саме закриття виносимо в головне. Використовуємо меми, картинки», — розповідає журналістка.
Контент: важлива не тільки тема, але і формат
Наша команда прагне допомогти українцям у Чехії отримати всю необхідну інформацію з одного сайту, на доступних платформах соцмереж, а ще у зручному форматі. Найпопулярніший — відеоформат.
Загалом розвиваємо мультимедійний контент. Ще один з напрямків — подкасти — зручний варіант подачі інформації для тих, хто надає перевагу прослуховуванню, а не читанню. Задіюємо всі платформи для публікації подкастів. Ми пішли найпростішим (а для когось, можливо, складнішим) шляхом: за можливості записуємо відео-інтерв’ю. Результат: видаємо відео, знімаємо аудіо для подкасту і, звичайно, даємо текстовий варіант.
«Подкасти в Україні тільки набирають популярності. Ми намагаємось розвивати і цей напрямок. Аби люди отримували контент в зручному форматі. Аудіо завжди можна слухати в дорозі, або в навушнику від час прогулянки», — розповідає Олександра Сімочко.
Українцям подобаються теми вивчення мови, про медицину, що стосується запису до лікаря. Загалом намагаємось брати теми з щоденного побуту, із врахуванням власного досвіду, пояснюємо, як що зробити.
Теми — з власного досвіду — це не сухий матеріал, а практичні корисні поради. Цього ніде не написано, не знайдеш у жодних брошурках для іноземців, які як порадник випускає міністерство для іноземців.
Фідбек: дивляться сотні і тисячі, реагують десятки
Найважче і найважливіше працювати в реакції з фідбеком. Соцмережі — це такі платформи, що ти викладаєшся на повну і чекаєш зворотного зв’язку. Але люди не завжди реагують, констатує Юлія Кияшко, журналістка ProUkrainu.
«Людина прийшла, почитала, інформацію отримала і під постом десяток лайків. Водночас ми бачимо, що з тисячі підписників третина — близько 300 користувачів — переходили за лінком, потім залишилися, ще щось читали. Але це все за лаштунками. А от коли щось не сподобалося або якась проблема, яку не до кінця вирішила наша інформаційна підтримка, людина обов’язково лишить негативну реакцію. Тому складно комунікувати весь час на позитиві».
Юлія відповідає за Facebook. Каже, і що на цій платформі люди споживають інформацію «тихо». Вони можуть поставити вподобайку, якщо це щось емоційне. Спонукати до коментарів — це не завжди вихід, вважає вона.
«Наприклад, в Telegram-каналах ви можете щось коментувати, питати, і це лишається саме в тій окремій спільноті, зберігається анонімність. Фейсбук — це прозора мережа, тому людина іноді переживає за репутаційні втрати через власні думки, — каже Юлія Кияшко. — Думаю, це і є причиною неактивних реакцій. Люди читають, користуються, але “мовчки”. До речі, ми в директ отримуємо більше повідомлень, ніж в реакціях під постом. Це і подяка, але більше запитань, можуть щось прокоментувати».
Досвід спілкування з органами влади у Чехії
У команди — новий досвід спілкування з органами влади Чехії. На прохання порівняти, як реагують на інформаційні запити усні, письмові в Україні та Чехії погоджуються, що узагальнити складно.
«Мені здається, це індивідуально, хтось відгукується швидко, коментар інших доводиться чекати, — каже Юлія Кияшко. — Ми вже встигли зрозуміти, що в Європі є бюрократичні моменти, багато процесів уповільнені. В Україні ми звикли до більш швидкої реакції. Але на підтримку української спільноти чеські установи на наші запити реагуть швидко. Зрозуміло, що в Україні зараз війна і затримка з поясненнями обгрунтована. Україна — велика, Чехія —маленька, може це сприяло швидкому реагуванню на наші інформаційні запити».
Спочатку було складно з офіційними джерелами інформації — це міністерства, різноманітні інституції. Доводилось самим розбиратися у багатьох питаннях, зрозуміти, в якому форматі подавати запити, вивчати законодавство іншої країни.
100 тисяч читачів спонукають до постійних змін
Початок стартапу — чудовий, але ніхто не розслабляється і вже впроваджуються зміни аби відповідати потребам аудиторії, – наголошує Павло Никірка, бренд-менеджер ProUkrainu.
Павло — українець, який тривалий час живе в Чехії, співзасновник маркетингового агентства Native Agency. Після знайомства була вражена, як українці за кордоном залишаються думками і серцем з Україною. Для мене були показником його слова «у нас в Україні», і це після десятків років життя у Чеській Республіці.
«Зараз у Чехії більшість українців вже вирішили базові питання: де жити, що їсти. Тепер треба відповідати запитам, як створити бізнес, в які універи вступати випускникам, куди піти з дітьми, де відпочивати, — каже Павло. — Тому важливі наступні теми і постійне підвищення якості контенту. Українці повертаються додому. Життя наших громадян в Чехії відрізняється від того, як ми живемо в Україні. Біженці жаліються, що все не так: якість обслуговування, доступ до лікарень. Ми можемо показати, як організувати побут аби легко адаптуватися. І це велика частина нашого майбутнього контенту: що українцям робити далі».
За словами Павла Никірки, мільйон переглядів — це більше ніж у тих, хто в Чехії працює роками. «Ми тримаємось на високому рівні. Для мене більш важливий показник у 100 тисяч читачів. Порівняйте: 10 мільйонів населення Чехії, близько 300 тисяч українців, які тут отримали статус тимчасового захисту. І серед них 1/3 — це наші читачі. Якщо це перекласти на українські реалії — було 10 мільйонів.
Р.S. В редакції працюють інші талановиті і дуже навантажені люди: журналіст Олекса Лівінський і журналістки та відео-продюсерки Маргарита Голобродська, Мар’яна Скриннік, Алла Кравець та Анастасія Агаркова. На момент запису коментарів вони були на редакційному завданні, тому не були згадані у тексті. Але всі ми – єдина команда, яка створює бренд ProUkrainu.cz
Всі фото надані Наталею Агарковою