Медіаграмотність є частиною національної безпеки і має такою залишатися і після війни. Про це говорили на міжнародній конференції «Медіаграмотність під час війни: нові виклики та трансформації», організованій Українським інститутом медіа та комунікації у партнерстві з Національним проєктом з медіаграмотності «Фільтр»
Академія викладачів журналістики записала основні тези спікерів. І сьогодні ми поділимося з вами сесією, яка мала на меті інтеграцію медіаграмотності як частину національної безпеки.
Як медіаграмотність інтегрувати в систему національної безпеки
Міністерство культури та інформаційної політики України працює над інтеграцією медіаграмотності в систему національної безпеки. Про це у своєму виступі сказав заступник міністра інформаційної політики України Тарас Шевченко.
«Система нацбезпеки в нас вибудувана таким чином, що базується на стратегічних документах. Серед 10 окремих стратегій є Стратегія інформаційної безпеки. В ній є 7 стратегічних цілей, одна з них — безпосередньо медіаграмотність. До виконання цього завдання долучено практично всі ключові державні органи. Серед ключових, ймовірно, наше міністерство, Міносвіти, Міністерство закордонних справ, Центр стратегічних комунікацій, Центр протидії дезінформації. Всі ці органи працюють над єдиним завданням», — сказав Тарас Шевченко.
За його словами, у 2021 році запрацював Національний проєкт з медіаграмотності «Фільтр», аби об’єднати зусилля держави, громадських організацій та медіаспільноти задля підвищення рівня медіаграмотності українців. На платформі проєкту зібрані корисні матеріали для всіх, хто прагне зробити медіаграмотність своєю життєвою навичкою.
Ще один крок для підвищення медіаграмотності — у 2021 почав працювати Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Це стимулювало створення в РНБО Центру протидії дезінформації.
«Можливо, під час війни більший акцент йде на безпосередні завдання тут і зараз, інформаційні кампанії, які треба проводити зараз, і трошки менше – стратегічні напрямки, які стосуються довгострокових освітніх проєктів. Але ми чудово розуміємо, що медіаграмотність є дієвою історією, коли вона довгострокова», — запевнив Тарас Шевченко.
Як зробити медіаграмотність пріоритетом у секторі нацбезпеки
Торік Український інститут медіа та комунікації брав участь у масштабному дослідженні «Картування сектору медіаграмотності в Грузії, Латвії, Молдові та Україні». Дані щодо України збирали в другій половині 2021 року. Керувала проєктом доцентка Відземської вищої школи прикладних наук, радник директора Балтійського центру розвитку медіа Солвіта Деніса-Лієпнієце.
«Дані містять дуже детальний аналіз, який також доводить, що в тодішній Україні тривала сек’ютиризація сектору медіаграмотності. У всіх цих країнах спостерігалися індикатори сек’ютиризації компонентів медіаграмотності. Але, на жаль, переважно на рівні політики. Документи, стратегії, доктрини з питань безпеки та оборони. Отже, було усвідомлення ролі людини в сучасних конфліктах з деяким браком реалізації та координації», — зазначила Солвіта Деніса-Лієпнієце.
За її словами, у Латвії саме окупація українських територій у 2014 році суттєво вплинула на інформаційне середовище загалом та на компоненти медіаграмотності.
«Сьогодні ми говоримо про когнітивну війну, думаємо про когнітивні кампанії, і саме так ми переходимо до потреби в певному типі стійкості. Я використовую визначення когнітивної стійкості. Когнітивна стійкість — це питання національної безпеки. Інфраструктура, екосистема, вже створені головними суб’єктами медіаграмотності, не просто можуть бути, а мають бути інтегровані в сектор національної безпеки, ставлячи його пріоритетним», — додала Солвіта Деніса-Лієпнієце.
Дослідниця запропонувала п’ять кроків, які допоможуть інтегрувати медіаграмотність у сектор національної безпеки:
- Медіаграмотність як питання безпеки потребує багатогранної співпраці.
Лише політики недостатньо. Необхідно залучити експертизу, пов’язану з безпекою, щоб інформувати про інформаційну війну, інформаційну діяльність, психологічний вимір операцій, шкідливі дії.
2. Важливий моніторинг і система швидкого оповіщення.
Розвиток медіаграмотності має базуватися на глибокому аналізі аудиторії (щоб зрозуміти цільову аудиторію для розробки відповідних проєктів, надаючи їх ЗМІ), звички споживання, цінності, моделі спілкування.
3. Необхідно оцінити ефективність вжитих дій.
Вимірювання та співвідношення компонентів медіаграмотності, а також проєктів медіаграмотності та їхнього впровадження, залишаються актуальними проблемами. Учасники медіаграмотності можуть інформувати та підтримувати сектори національної безпеки за допомогою оновлень.
4. Актори (суб’єкти) медіаграмотності є частиною колективної імунної системи.
З огляду на триваючу війну в Україні, потрібна децентралізація медіаграмотності для дуже різних аудиторій. Особливо важливо це в проєктах з навчання впродовж життя, повторення, залучення спільнот на рівні клубів тощо.
5. Потрібна медіаграмотність, орієнтована на майбутнє.
Ви знаєте про втому від новин, це глобальна тенденція. Ви знаєте про втому від війни, втому від поганих новин. Нам потрібно глибше попрацювати, щоб зрозуміти, як неновинні медіа створюють досвід і ментальні моделі, які можуть бути використані ворогом. Маються на увазі розваги, ігри, непов’язані з новинами шоу, можливість провокувати емоції, використовувати емоції.
Як російська агресія в Україні вплинула на досвід фінів та шведів
У Фінляндії медіаграмотність довгий час не була частиною дискусії щодо національної безпеки. І тільки зараз, після старту широкомасштабної війни в Україні 24 лютого, вона стала такою, сказав заступник директора Фінського Аудіовізуального Інституту, керівник департаменту медіаосвіти та аудіовізуальних медіа Лео Пеккала.
«Навіть у Фінляндії не слід сприймати як належне те, що ми добре справляємося з медіаграмотністю. Це постійний процес, тривалий процес, і нам також потрібно дивитися в майбутнє. Це не можна зробити одним рухом, повинні бути структури, які вбудовуються в суспільство. Так, в нас медіаграмотність є частиною національної безпеки, проте не такою глибокою, як хотілося б на цей момент», — визнав він.
Він також просив людей, залучених в процеси втілення таких проєктів, зосереджуватися не лише не підлітках і дітях.
«Те, що ми намагаємося промотувати вже кілька років — це те, що дискусія щодо питання медіаграмотності останнім часом фокусується на дітях та підлітках. Ми не хвилюємося про них, але ми хвилюємося про дорослих. Ми хочемо всім нагадати, що медіаграмотність є особливо важливою і для дорослих», — сказав Лео Пеккала.
Фіни ще не бачили багато дезінформаційних кампаній від Росії, але готуються до цього в майбутньому.
«Я б хотів наголосити, що медіаграмотність — це дещо значно більше, ніж просто боротьба з фейковою інформацією. Не варто її звужувати до цього, хоча це і дуже важлива частина роботи. Ми маємо підсилювати віру більшості людей в демократичні цінності, інститути, довіряти громадянському суспільству, яке забезпечує можливості хорошого життя для кожного», — додав Лео Пеккала.
Швеція у відповідь на тотальну війну розвинула концепт тотального захисту, розповів керівник напряму стратегічних комунікацій у шведському Агентстві психологічного захисту Немо Хернстрьом.
«Повертаючись до 2014 року, коли Росія напала на Україну, ми почали створювати наново цей концепт. І з цього року ми маємо в нашій країні не просто військовий захист, цивільний захист, а також психологічний захист», — розповів він.
У Швеції проводять навчання не лише для акторів медіаграмотності, а також навчають медіа та їхню аудиторію.
«Нещодавно я закінчив промокампанію з підвищення обізнаності про дезінформацію, і також з розширення можливостей людей шляхом навчання ідентифікувати та викривати фейки. Ми проводимо багато досліджень у Швеції та закордоном. Ми презентуємо 4-5 різних звітів щороку з цієї тематики», — повідомив спікер.
Також шведи кооперуються з іншими країнами, щоб вивчити і поділитися тим, що самі вивчили на своєму шляху. Тому що різні країни мають свої виклики.
«Я дуже вірю в медіаграмотність. Я вважаю це фундаментальним стовпом демократії. Це насправді вимоги для тих, хто хоче бути справжнім громадянином. На побудову медіаграмотного суспільства потрібні роки. Для цього потрібен високий рівень прозорості на всіх рівнях влади, де приймаються рішення», — запевнив Немо Хернстрьом.
Яка аудиторія має бути в пріоритеті? Чи це цивільні, чи державні агенції, чи народ, чи студенти, чи групи з найнижчим рівнем медіаграмотності? Можливо, ті, хто потребує цього найбільше: імігранти, діаспора, люди з окупованих Росією територій. До кожної з цих груп немає легкого доступу в часи війни, зауважив він.
Як промови Президента можуть сприяти підвищенню рівня медіаграмотності
«Бойові» дії в інформаційному просторі почалися задовго до широкомасштабної війни чи навіть окупації Криму чи Донбасу. Так розпочала свій виступ радниця з питань комунікацій голови Офісу Президента України Дарія Зарівна.
«Магістральні наративи напрацьовувалися століттями. Перший, що України як держави не існує. Другий — це образ маленького брата, який потребує захисту старшого брата. Третій — про мовне питання, яке абсолютно штучно Росією багато років в нас тут просувалося, щоб в середині України активізувати нестабільність. І це постійне відбирання найкращого з української культури, і брендування його російською», — перелічила вона.
«Українці не мають взагалі ні перед ким виправдовуватись. Ось це “Я розмовляю російською в Україні, і ніяких проблем не маю” — це якраз конкретний приклад, коли вкинутий російською пропагандою наратив досить органічним способом зайшов у суспільство і став підігравати всій магістральній пропагандистській лінії», — запевнила Дарія Зарівна.
В цілому, війна ще сильніше загострила питання медіабезпеки і медіаграмотності.
«Стало зрозуміло, що медіабезпека — частина м’якого контуру безпеки в цілому. І вона є не менш важливою безпековою структурою, ніж кіберзахист. Те, що цьому питанню треба приділяти більше уваги, ніж ми приділяли раніше, теж нині очевидно», — розповіла вона.
Коли з аудиторії поставили питання щодо ролі промов Володимира Зеленського в інформаційних війнах, Дарія Зарівна поділилася закуліссям написання його виступів.
«Якщо ви подивитесь на промови Президента, їхня якість і щирість не змінюються, незалежно від того, як змінюються райтери. Тому що найкращий спічрайтер Президента — він сам. Він приходить, дуже чітко розуміє, що він хоче сказати, сам накидує ідеї, придумує ці ходи. Те, що стосується його виступів перед парламентами інших країн, він говорить не про державні інтереси, а про загальнолюдські речі. Він знаходить спільний ґрунт, який об’єднує українців, як націю, з тією нацією, перед якою він виступає. В принципі, саме він зрозумів, що так треба робити, що це має стати ключовим ходом в процесі написання промов. Під кожний парламент напрацьовувалась промова, шукався спільний ґрунт, спільні речі, які об’єднують. Після того, як Президент виступав, він також давав інтерв’ю медіа тієї країни», — розповіла Дарія Зарівна.
Вона вважає, що потрібно відходити від формулювання «втома від війни» за кордоном.
«Я особисто вважаю це російським наративом. Крім того, Росія просуває наратив, що Україні не треба допомагати, що ми не переможемо. Що в світі є набагато глобальніші проблеми, а всі сконцентрувалися на Україні, і, таким чином, Україна відвертає увагу світу від екологічних проблем, голоду і так далі», — додала вона.
На думку Дарії Зарівної, зараз у медійників і комунікаційників зірковий час (постійно треба комунікувати, пояснювати і розвінчувати міфи і наративи, які формувалися роками), і його варто використати на повну.
Фото учасників: скріншоти з онлайн-конференції
Конференція організована ГО “Український інститут медіа та комунікації” в партнерстві з Балтійським центром розвитку ЗМІ (BCME), Національним проєктом з медіаграмотності “Фільтр” Міністерства культури та інформаційної політики України. Захід відбувається за фінансової підтримки Black Sea Trust, проекту Німецького фонду Маршалла США та Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю організаторів і не обов’язково відображає погляди підтримуючих інституцій або їх партнерів.