На факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка вчаться 712 студентів. Це люди з усієї України, деякі з яких під час повномасштабної війни опинилися на окупованих територіях. Навіть за таких умов вони продовжують навчатися і писати бакалаврські роботи, щоб не втрачати рік, вчасно захиститися та закінчити навчання. Інші — поєднують пари та завдання із роботою в теробороні та ЗСУ або волонтерством.
Заступник декана факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка доцент, кандидат філологічних наук Андрій Яценко розповів, які навички знадобляться нинішнім студентам після перемоги і чому на факультетах журналістики важливо вивчати не тільки фактчекінг, а й насамперед історію та мову.
Пане Андрію, розкажіть про те, що відбувалося на вашому факультеті на початку повномасштабної війни.
Як і у всіх, у нас був шок. Але керівництво університету з першого дня інформувало про те, що треба зробити — це допомагало зібратися і організуватися, бо ми мали певний план дій. Навчання припинилося, і ми пішли на канікули на два тижні — адже не розуміли, як проводити заняття під час повітряних тривог, а частина студентів та викладачів переїжджали у безпечніші місця. Ми підтримували зв’язок зі студентами, але занять не відбувалося. У цей період у 2-3 курсу заочного відділення мала бути чергова сесія, але її перенесли на травень.
Навчання ми відновили 11 березня — і весь пропущений матеріал відпрацювали по суботах включно до 7 травня.
Чи багато на вашому факультеті студентів, які живуть не на Заході України?
Так, у нас вчаться люди з усієї України. Ймовірно, у нас навіть більше студентів не з західних регіонів. Є й такі, які опинилися на окупованих територіях — у Херсонській області, Маріуполі. Дехто встиг виїхати, а дехто залишився там. Ми підтримуємо з ними зв’язок — там є студенти, які цього року мають закінчити бакалаврат, і вони зараз повинні здати бакалаврську роботу, а у червні — скласти державний іспит. Наприклад, днями спілкувався зі студенткою, яка на початку війни виїхала з Херсона до села в Херсонській області, і наразі це окупована територія. Вона сказала, що все одно пише бакалаврську роботу і надішле її. Ми дуже віримо, що вона її доведе до кінця навіть у таких умовах.
Чи багато студентів зараз відвідує пари?
Стовідсоткової явки у нас не було і до війни, бо багато хто зі студентів вже працює, у деяких індивідуальні графіки. А зараз тим більше повної явки немає, але рівень відвідуваності доволі високий — деякі підключаються навіть з укриттів. Інколи навчання відбувається так: студенти підключаються до лекції, звучить сирена, і ми перериваємо навчальний процес. Інколи продовжуємо через півгодини, а інколи тривога звучить довго, і пара може взагалі не відбутися. Також ми використовуємо асинхронне навчання. Це не нова для нас форма роботи — ми використовували її і раніше. Якщо хтось зі студентів не має зв’язку або потрібної техніки, він може надіслати виконане завдання на Вайбер, на електронну пошту або через будь-який мессенджер.
Ми нормально до цього ставимося, тому що у нас є студенти, які захищають Україну в теробороні та активно волонтерять, а є такі, які переїхали за кордон, або у невеликі населені пункти, де проблема з інтернетом. Але ніхто з них не бере академічну відпустку — усі встигають виконувати завдання і вчитися. Звісно, часто вони здають роботи з запізненням, але ми йдемо їм назустріч.
Наприклад, минулого тижня один студент, який задіяний у теробороні прикордонного району, а також активно займається розчистками колій для потягів з Польщі, написав мені на пошту, які завдання треба виконати, щоб завершити навчальний рік. Я його проконсультував.
Чи є такі студенти, які зовсім не матимуть змоги здати бакалаврську роботу?
Станом на зараз ми сподіваємося, що захистяться всі. Є вимога,що, окрім PDF-файлу, має бути й друкований варіант бакалаврської роботи, але зрозуміло, що під час війни це часто неможливо. Тому нам достатньо хоча б електронної версії, а друковану можна надіслати потім, коли буде така змога.
Інша справа, що робити з захистом та державним іспитом, якщо людина не зможе доєднатися через різні причини — відсутність зв’язку, активні бойові дії у її місті тощо. Думаю, що таким людям ми також будемо йти назустріч, але ще не знаю, як саме це відбуватиметься. Чекаємо відповідних тлумачень.
Чи змінювали ви навчальні плани?
Тут все не просто. Навчальні плани можемо змінювати раз на рік. Це відбувається наприкінці другого семестру — викладачі, завідувачі кафедр пропонують зміни до навчальних планів, які розглядає спершу Вчену Раду факультету, а потім затверджує Вчена Рада університету і так далі. Тобто це довгий процес. Але викладачі можуть змінювати деякі теми в рамках дисципліни, і саме це вони зробили. Наприклад, більше уваги приділяли фактчекінгу та висвітленню воєнних дій.
Загалом львівська школа журналістики за традицією дотримувалася історико-філологічного принципу, тобто у навчанні ми приділяли більше уваги історичним та мовним дисциплінам. У якийсь момент ми почали від цього відходити, але зараз я бачу, що це знову дуже актуально. Фактчекінг, вміння працювати в цифровій журналістиці — це важливо, але це лише інструменти. Зараз студентам бракує підґрунтя для аналітики, щоб робити більш якісну журналістику, а не просто наводити факти.
Наприклад, нещодавно один наш студент, який працює на провідному каналі, написав у Фейсбуці : «Як пояснити Макронові, що народи України та Росії — не братні?». Мене це питання дуже здивувало, бо якби він читав публіцистику Дмитра Донцова, Степана Бандери, В’ячеслава Липинського і т.д., у нього би не виникало таких питань. Тобто історія і мова залишаються наріжними каменями для журналістів. Вони мусять це знати, а не тільки володіти навичками перевірки інформації та роботи у воєнний час.
Які ще навички знадобляться журналістам після перемоги?
Вважаю, що не варто зациклюватися тільки на воєнній тематиці. Думаю, що після війни буде активно розвиватися розважальна журналістика, тому що люди потребуватимуть більше психологічного розвантаження після війни. Згадайте, напрям мистецтва поп-арт розвинувся саме після Другої світової війни. Також думаю, що буде розвиватися журналістика смислів, розслідувальна журналістика. Бо війна завжди породжує попит на справедливість. Люди захочуть дізнатися, що відбувалося на усіх фронтах.
Звісно, буде потрібна економічна журналістика, щоб писати не тільки про проблеми в економіці, а й знаходити рішення, як їх подолати. І, звичайно, міжнародна журналістика — щоб розвивати міжнародний потенціал України, адже наша країна стала брендом — і важливо не прогавити цю нагоду.
Як зараз у ваших студентів з уважністю та зібраністю? Чи вдається їм перемикатися від новин і концентруватися на навчанні?
З цим є певні проблеми. Загалом дистанційне навчання має свою специфіку. Раніше ми просили, щоб студенти вмикали камери — це дозволяло контролювати їхню включеність у навчальний процес. А зараз частина студентів вмикається з укриттів, коридору чи ванної, тому ми не наполягаємо ввімкнути камеру, щоб їм було комфортно.
Студенти часто говорять про емоційне виснаження, психологічні проблеми та складнощі з концентрацією. Наприклад, одна студентка мені розповідала, що сіла виконувати завдання — і залунала сирена. Потім тривога закінчилася, вона повернулася до навчання — і знову сирена. Такі перерви не дають сконцентруватися — і це впливає на якість навчання.
Але включеність студентів та атмосфера на занятті залежить від кожного викладача. Важливо не просто монотонно читати лекцію «від початку і до кінця» з листочка, а добирати приклади, наводити цікаві факти, цікавитися думкою студентів, проводити опитування, щоб якось розрядити студентів та налаштувати їх на сприйняття інформації. Тобто робити перебивки між теоретичним матеріалом, щоб студент включився, відчув себе більш комфортно.
Як ви вважаєте, чи вплинули ці всі обставини на якість освіти загалом? Чи стала вона формальною, чи все ж залишається на високому рівні?
Відразу після відновлення занять були певні труднощі. Але потім студенти відчули психологічну потребу включатися у навчальний процес, це дає їм відчуття, що життя триває, нібито воно йде у нормальному руслі. Коли маєш чіткий розпорядок дня, стає легше. Мені здається, що люди почали більше цінувати можливість слухати лекції — це для них ниточка до мирного життя, яке вони мали до 24 лютого. А ще розуміють, що навчатися — дуже важливо. Ми намагаємося створювати нові перспективи для студентів. Саме цього року набиратимемо магістрів на нові освітні програми, серед яких хочу похвалитися програмою подвійного диплому з Університетом імені Адама Міцкевича в м. Познань (Польща) “Нові медіа і комунікаційні технології”. Найголовніше, що ми всі розуміємо роль освіти, особливо сьогодні, для майбутньої перемоги. Згадайте слова німецького державного і політичного діяча Отто фон Бісмарка: «Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики». Тому освіта мусить розвиватися ще більшою мірою, ніж у мирний час.