Росіяни в Україні діють в парадигмі анонімної війни XX століття. Вони не розуміють, що зараз є багато інструментів відновлення доказової бази, впевнений національний радник з юридичних питань Координатора проєктів ОБСЄ в Україні Олександр Водянніков.
Про це він розповів під час практичної дискусії «Журналістський матеріал як інструмент в судовому розгляді щодо збройних конфліктів, національні та міжнародні аспекти», організованої Комісією з журналістської етики та Координатором проєктів ОБСЄ в Україні.
Це дискусія про те, як журналістський матеріал може потрапити до міжнародного судового провадження і що робити, щоб це сталося. Нижче — тези Олександра Водяннікова.
Особливістю цієї війни є те, що це перша війна, яка не є анонімною. Раніше багато інформації ми отримували лише після закінчення військових дій. А зараз можемо за усім спостерігати в режимі реального часу. Це стосується і злочинів, які здійснюють російські військові на території України. Роль ЗМІ — значна.
Судові та позасудові механізми притягнення до відповідальності
Найбільш відома установа — Міжнародний суд ООН.
Є також Європейський суд з прав людини. Росія заздалегідь на початку війни вийшла з Європейської конвенції, але цей процес не такий швидкий, вона певний час ще лишається учасницею цієї конвенції.
Є Міжнародно-кримінальний суд. Ми ще не ратифікували Римський статут МКС, але на даному етапі суд може здійснювати юрисдикцію по відношенню до РФ на підставі звернення України.
Зараз також розглядається можливість створення спеціального кримінального суду щодо подій на території України. Але, зважаючи на те, що багато держав підтримує МКС у забезпеченні кримінального переслідування тих, хто вчинив злочини на території України, то створення ще одного міжнародного суду для України — не вважається дієвим варіантом.
Крім того, є ще позасудові механізми. Наприклад, так званий «московський механізм». Цей механізм розроблений в рамках ОБСЄ (до організації входить 45 держав, в тому числі Україна). За зверненням держав-учасниць ОБСЄ створюється експертна група, яка збирає інформацію, аналізує її, видає певну доповідь. Вона готується на підставі звернень ЗМІ. Минулого тижня така доповідь була оприлюднена. Дуже цікавий і ефективний механізм. Я знаю, що ЗМІ України подали свої матеріали для цієї доповіді.
Створення трибуналу щодо подій в Югославії відбулося за допомогою цього «московського механізму». Зараз на підставі цієї рекомендації, яку дала експертна група «московського механізму», буде створена комісія з розслідування.
Статус журналістського матеріалу, як доказу
В міжнародному суді ООН немає жорстких правил щодо доказів. Він приймає провадження від учасників або третіх осіб, у тому числі, і матеріали ЗМІ.
У 1980 році була цікава справа про заручників в Тегерані. В ході іранської революції було захоплене американське посольство [йдеться про ірано-американську кризу, коли 4 листопада 1979 року група іранських студентів із організації «Мусульманські студенти – послідовники шляху імама» захопили 60 американських дипломатів та працівників посольства США в Тегерані та утримували їх в заручниках 444 дні – ред.]. Справа дійшла до Міжнародного суду ООН. США тоді посилалися на повідомлення ЗМІ як доказ. І суд погодився з цим, зазначивши, що «це матеріали, які підтверджують загальновідомий факт».
Повідомлення ЗМІ — це матеріали, які мають підтверджувальне значення щодо аргументів, які викладає будь-яка сторона.
В ЄСПЛ ситуація є дуже відмінною. Для того, щоб справа потрапила на розгляд, громадянин має використати в країні усі засоби юридичного захисту. Доказове питання вирішується в національних судах. Але в ЄСПЛ також розглядає повідомлення в ЗМІ, як матеріали, що підтверджують докази, які подаються сторонами.
Чи може бути журналістський матеріал доказом в Міжнародному кримінальному суді?
Може, але за певних умов.
Дуже важливе значення має елемент достовірності матеріалу.
Ненавмисне введення судів в оману не є великою проблемою. Тому що будь-яке провадження — це змагальний процес. Якщо ви надаєте доказ і переконані, що він є валідним, то інша сторона в праві спростувати ваш доказ.
Були прецеденти, коли навмисно вводили суди в оману, тоді відстороняли адвокатів і відправляли їх до дисциплінарки за такі речі. Якщо немає умислу, то проблем також немає.
МКС (і, я гадаю, що й інші кримінальні суди, якщо вони будуть створені) використовує такі критерії: автентичність (оригінальність, справжність матеріалу), цілісність (щоб не було монтажу, якихось маніпуляції) і метадані (дата, місцевість).
Інша ознака, яка стосується достовірності матеріалу, — це оцінка упередженості джерела. Якщо матеріал дуже емоційно забарвлений, тоді доказова цінність буде меншою.
Також має значення, чи це приватний матеріал, який передали журналісту, чи це зняв сам журналіст. Важливою є і мета створення: це випадково чи спеціально було зафільмовано? Ну, і звичайно, можливість верифікації інформації і метод її отримання. В МКС діє спеціальний відділ, який опікується такими матеріалами.
Якщо ви хочете, щоб ваш матеріал був покладений в основу обвинувачення, ви маєте зберегти вихідний матеріал. Моя рекомендація: не чіпати запис з пристрою.
На оригінальних носіях зберігаються всі метадані і це дуже важливо для автентифікації. Якщо ви зафіксували злочин і він дійсно може бути окремим доказом в суді, я рекомендую зберігати його на оригінальному носії. Тому що експертиза, підтвердження, автентифікація будуть зроблені для того, щоб використати цей матеріал, як доказ.
Це якщо ви хочете, щоб він мав значення основного доказу. А якщо вам достатньо у якості додаткового — то це може бути і просто журналістський матеріал.
Як подати журналістський матеріал до судів
Для того, щоб ваш матеріал потрапив в матеріали провадження, він має зайти або через сторону обвинувачення, або захисту.
У МКС є пошта otp.informationdesk@icc-cpi.int на яку вони запрошують надсилати інформацію. Вже на підставі обраної інформації вони будуть формувати статті обвинувачення. Це реальний механізм — подати матеріал через емейл, який є на сайті МКС. Вони приймають будь-якою мовою і в будь-якому форматі.
В Міжнародному суді ООН виступає Україна. Відповідно, подавати матеріали треба через МЗС, Мін’юст, Генпрокуратуру. Вони вже прийматимуть рішення, чи підходить, чи не підходить.
Є 3 способи, як ваші матеріали можуть потрапити до провадження:
- подати через неурядову, правозахисну організацію,
- якщо у провадженні є треті сторони, надати через них,
- коли суд на власний розсуд бере і використовує ваш матеріал.
Як бути з матеріалами, в яких збережена анонімність героїв?
Ви можете в матеріалі ЗМІ змінювати імена героїв з метою безпеки. Це ваш журналістський привілей, навіть Кримінальне право України передбачає цей привілей.
До вас потім можуть звернутися з МКС чи Генпрокуратури і запитати: «Чи можете ви поділитися даними цієї особи?», щоб залучити її як свідка або жертву. І тут вже у вас формально є право відмовитися і право погодитися. Тому що ви журналіст – і маєте привілей захисту журналістських джерел.
Моя рекомендація — вести якийсь блокнот, де б ви мали інформацію з контактами осіб, з якими ви провели інтерв’ю, щоб можна було з ними зв’язатися пізніше. Це дуже важливо.
Те, що ви вказуєте не реальне прізвище особи, це зовсім не означає, що ваш матеріал не може бути використаний у кримінальному провадженні.
Чому після Бучі були додаткові санкції?
Те, що зараз у Маріуполі знищуються [російськими військовими – ред.] певні свідчення — не означатиме, що не буде можливості притягнути їх до відповідальності.
Це перша війна, яка не є анонімною, перша, де ми можемо буквально відслідковувати місце перебування людей в реальному часі. Особливе значення матимуть наші метадані. Особи, які це вчиняють в Маріуполі, діють в парадигмі війни XX століття, анонімної війни. Вони не розуміють, що зараз є багато інструментів відновлення доказової бази. Навіть, якщо вони знищують жертв. Зараз розвиток технологій такий, що навіть ця ситуація, коли працюють крематорії [за даними Головного управління розвідки Міноборони України російські війська почали використовувати в Маріуполі мобільні крематорії для зачистки вулиць від тіл мирних мешканців, щоб приховати власні воєнні злочини – ред.] — не врятує осіб від відповідальності за злочини.
Чому Драмтеатр у Маріуполі не спрацював, а Буча спрацювала у питанні нових санкцій? Тому що була картинка. Тому що працювали журналісти. В Драмтеатрі цього не відбулося. Так, там була трагедія, але вона не спричинила того емоційного сплеску, який призвів до нових санкцій, і до того, що нам дають озброєння досить швидко.
Робота журналістів у цих умовах є надзвичайно важливою. Не було би додаткових санкцій, якби журналісти не показували, як поводять себе росіяни в Україні.