Як організаціям, що впроваджують ініціативи з медіаграмотності, працювати зі складнодосяжними аудиторіями — про це у звіті компанії The Behavioural Insights Team, який вона підготувала для британського Департаменту науки, інновацій та технологій (далі — DSIT).
За рівнем медіаграмотності Велика Британія посідає 11 місце серед 41 європейської країни (Україна, до речі, в цьому рейтингу на 29-й позиції — прим. ред.), також, відповідно до даних DSIT, у країні 170 організацій пропонують або пропонували ініціативи, присвячені цій темі. Водночас дослідження DSIT та інших стейкхолдерів виявили, що значна частина британців або не має доступу, або не користується ресурсами медіаграмотності. DSIT визначив цих людей як складнодосяжні аудиторії.
Аби з’ясувати, які саме групи населення представляють ці аудиторії, що перешкоджає їм формувати навички з медіаграмотності та як це змінити, DSIT доручив The Behavioural Insights Team провести відповідне дослідження. У межах цього проєкту:
- опитали онлайн 5071 людину з різних куточків Великої Британії;
- за допомогою мобільного / стаціонарного телефона додатково опитали 197 британців, які не дуже активно користуються інтернетом (тобто мова про тих респондентів, які, найімовірніше, не пройшли б це опитування в онлайн-режимі);
- організували 8 фокус-груп з 8–10 учасників (зокрема з тих, що входять до складнодосяжних груп) та провели 10 інтерв’ю з представниками локальних та громадських ініціатив, присвячених медіаграмотності та освіті загалом.
Що таке медіаграмотність
Єдиного визначення, що таке медіаграмотність, досі немає. Тож автори цього дослідження опиралися на п’ять положень з британської Стратегії з медіаграмотності в інтернеті, згідно з якими, високий рівень медіаграмотності має та людина, яка знає:
- чим може обернутися поширення особистих даних онлайн, як інші можуть ними скористатися і як захистити власну приватність;
- як працює онлайн-середовище і як приймати рішення відповідно до своїх знань;
- як створюється онлайн-контент, і вміє його критично аналізувати;
- що дії в онлайн можуть мати наслідки в офлайн;
- як доброзичливо поводитися в онлайн-середовищі, усвідомлюючи ризики взаємодії з іншими користувачами.
Хто не поспішає розвивати навички з медіаграмотності
З’ясувалося, що 23 % учасників загального онлайн-опитування ніколи не цікавилися питаннями медіаграмотності. А от серед респондентів, яких анкетували телефоном, цей показник ще вищий — 40 %. Інтернет вони використовували радше у справах (переслати чи отримати електронний лист, переказати кошти), аніж задля розваги, як-от перегляд відео чи прослуховування музики. Серед характеристик цих користувачів переважали такі: старший вік, жіноча стать, низький або середній соціально-економічний статус (йдеться про рівень освіти, доходу, фінансової безпеки, доступ до ресурсів та можливостей), проживання у сільській місцевості або безробіття. Однак більшість представників кожної окремо вказаної характеристики не підпадають під категорію «незалучених до медіаграмотності».
Як респонденти сприймають медіаграмотність
51 % онлайн-респондентів найбільшу користь медіаграмотності вбачали у тому, що вона дає змогу зрозуміти, як онлайн-платформи використовують їхні дані й на основі їхніх дій підбирають контент, і як ця персоналізація згодом може впливати на їхні погляди. 43 % респондентів відповіли, що вони б виграли від вміння знаходити надійну інформацію, розпізнавати неправду й розуміння, чим може обернутися її поширення. Водночас майже кожен третій зазначив: навички з медіаграмотності дали б йому змогу спілкуватися з іншими в інтернеті безпечно, відповідально та позитивно.
Учасники фокус-груп використовували ті чи інші навички медіаграмотності відповідно до своїх активностей в інтернеті (принаймні так здається з їхніх слів). Так, читачі онлайн-новин стверджували, що вони використовували навички критичного аналізу контенту. А користувачі соціальних мереж описували, як скаржаться на небажані коментарі та дописи на таких платформах як Facebook.
Також виявилося, що деякі учасники використовували навички із цифрової безпеки, якщо вони бачили для себе ризики в інтернеті. На це міг впливати як попередній досвід, так і попередження авторитетних організацій.
Тож, схоже, люди цікавляться медіаграмотністю або коли їм потрібно виконати конкретне важливе для них завдання, або коли стикаються з потенційно шкідливим контентом.
Що заважає респондентам розвивати свою медіаграмотність
58 % респондентів сказали, що не навчаються медіаграмотності, бо «не воліють за це платити». На думку 45 % опитаних, їм не потрібно вчити нічого нового, адже «онлайн-платформи мають відповідати за безпеку їхніх даних». У цих випадках, дійшли висновку автори дослідження, проблема в уявленнях респондентів, адже, наприклад, більшість ініціатив з медіаграмотності є безплатними.
Ось як ще опитані пояснювали, чому вони не навчаються медіаграмотності:
- «я знаю, що я роблю»;
- «мені цікаво, але я не знаю, яку саме інформацію шукати»;
- «мені бракує часу на це»;
- «мені не відомі жодні доступні корисні ресурси»;
- «я не довіряю організаціям, які надають цю інформацію»;
- «я знаю, що хочу вивчати, але не знаю, де дивитися»;
- «я не думаю, що наявна підтримка допоможе мені з моїми потребами»
- «мені не цікаво вивчати ці теми»;
- «мені складно з цим, бо погано розбираюся в технологіях;
- «це занадто складно для мене»;
- «у мене немає комп’ютера або ноутбука».
68 % респондентів зазначили, що вони б долучилися до ініціатив з медіаграмотності, якби організація, яка їх проводить, була надійною та мала хорошу репутацію. 66 % — якби вони були певними в отриманій користі від навчання. 64 % — якби це відповідало тому, чим вони займаються в інтернеті. Також для опитаних важливо, щоб:
- ініціативи проводились у зручний для них час та/або окремими сесіями;
- організатори пропонували допомогу їм персонально;
- це навчання рекомендували їхні рідні або друзі;
- ці можливості були доступними у їхній місцевості;
- допомога була доступна їхньою рідною мовою (для 205 респондентів з усієї вибірки англійська є не першою або не основною мовою);
- інші члени їхньої спільноти брали участь у цих ініціативах.
Яким джерелам довіряють
Здебільшого учасники онлайн-опитування шукали інформацію про медіаграмотність за допомогою пошукових систем та YouTube, а от до освітніх платформ зверталися нечасто.
77 % респондентів стверджували, що долучаться до просвітницьких ініціатив лише за умови довіри до них. З цієї групи 39 % опитаних надійними джерелами медіаосвіти назвали місцеві державні установи, 39 % — незалежних регуляторів, 38 % — бібліотеки, 36 % — благодійні ініціативи та 34 % — британський уряд.
Завдяки фокус-групам вдалося дізнатися, що саме заважало людям, зокрема зі складнодосяжних груп, довіряти організаціям, які займаються медіаграмотністю. За словами учасників, їх відвертала занадто складна та затяжна реєстрація на подібних платформах та вимога надавати надмір персональної інформації (звідси страх стати жертвою шахрайства). А ще у респондентів складалося враження, що деяких з цих організацій вони цікавили насамперед як потенційні покупці.
Рекомендації
Ініціативи з медіаграмотності мають радше бути підлаштовані до конкретних дій та потреб людей, аніж охоплювати все і відразу. Наприклад, для активних користувачів соцмереж, найімовірніше, будуть більш помічними ініціативи, які навчать ефективніше взаємодіяти з Facebook чи Instagram, аніж ті, що націлені на онлайн-безпеку та протидію шахрайству.
Водночас для того, щоб реагувати на ще не усвідомлені ризики та отримувати позитивний досвід від користування різними можливостями інтернету, людям потрібен ширший набір навичок. Тому при розробці ініціативи з медіаграмотності потрібно звернути увагу на те, як останні можуть задовольнити безпосередні запити учасників і, зрештою, охопити ширші елементи медіаграмотності під час самого навчання. Наприклад, якщо людина долучається до ініціативи, аби стати більш обізнаною у шахрайстві, заодно їй можна допомогти стати стійкішою до дезінформації.
Контент на тему медіаграмотності доцільно подавати у форматі коротких інформаційних відео та тез, які можна розміщувати на надійних сайтах (зокрема, урядових) та просувати там само через банери.
Курси з медіаграмотності не мають тривати місяцями: деяких учасників фокус-груп влаштувало б кількатижневе навчання, а дехто б волів, що б це займало один день. В освітніх організаціях вже усвідомили ці тенденції, тому й розробляють курси, де заняття не пов’язані одне з одним, тож їх можна проходити вибірково й непослідовно.
Зміст курсу має відповідати рівню навичок аудиторії, з якою має намір працювати освітня організація. Наприклад, респонденти, які не дуже активно користуються інтернетом, зазначили, що було б добре, якби курс починався з основ користування технологіями, а потім поступово ускладнювався. Якщо організації хочеться краще зрозуміти потреби своєї цільової аудиторії, то варто розпочати співпрацю з тими, хто має доступ до неї, приміром, з центром зайнятості.
Оскільки у людей різні потреби та смаки, а також запити щодо часу, кількості та тривалості навчання, варто розробляти кілька різних типів ініціатив.
Повне дослідження можна переглянути за посиланням.