Ті, хто звинувачують Захід у російсько-українській війні, говорять і про необхідність мирного врегулювання конфлікту, щоправда, без згадки про цивільних українців.
Медіадослідники з Інституту комунікації Єнського університету імені Фрідріха Шиллера — Костянтин Янченко та Едда Гумпрехт (Edda Humprecht) — проаналізували, як провідні медіа та політичні актори в семи країнах ЄС подавали тему російсько-української війни в соцмережах напередодні виборів до Європейського парламенту 2024 року. Дослідники розбирали як наративи, що сприяють стратегічним цілям Росії, так і ті, що підтримують Україну. Стаття за результатами дослідження була опублікована в журналі International Journal of Communication.
Методологія
До вибірки дослідження увійшли сім країн ЄС, які представляють різні європейські медіасистеми: Швеція та Німеччина — демократичну корпоративістську модель, Угорщина та Польща — поляризовану плюралістичну, Італія, Литва та Франція — гібридну.
За допомогою Research API від CrowdTangle дослідники зібрали дані для аналізу — понад 93 тисячі дописів з фейсбуку та інстаграму від трьох типів акаунтів:
- медіа: провідні якісні видання, таблоїди та суспільні мовники;
- політичні партії чи коаліції, які, за прогнозами, могли отримати щонайменше 5 % голосів на виборах;
- ключові політики від кожної партії чи коаліції, зазвичай головні кандидати.
Період публікації дописів — з 28 квітня до 10 червня 2024-го, тобто в останні шість тижнів перед виборами до Європарламенту.
Далі дослідники за допомогою GPT-4 відібрали з цих дописів ті, які стосуються російсько-української війни. Провівши експлоративний аналіз сету даних, виявили часто поширювані наративи, пов’язані з війною, а потім за допомогою великих мовних моделей вже аналізували всі дописи на наявність чи відсутність цих наративів.
Дослідники тестували разом дві групи наративів.
| Перша група (наративи, що не відповідають інтересам Росії) | Друга група (наративи, що відповідають інтересам Росії) |
| Російська агресія. Чи обговорюється в дописі військова агресія Росії проти України? Під актами агресії маються на увазі ракетні удари, розгортання військ, бомбардування, окупація або інші форми військового насильства. | Захід та війна. Чи у дописі закидають західним політичним акторам ескалацію війни в Україні? Це може передбачати критику військової допомоги Україні, санкцій проти Росії або інших форм залучення, які сприймаються як негативні чи небезпечні. |
| Українські цивільні. Чи згадується в дописі негативний вплив війни на українських цивільних? Мова може бути про загибель людей, поранення, вимушений переїзд, руйнування будинків та інфраструктури, перебої в наданні необхідних послуг, психологічні та емоційні страждання. | Ядерний аргумент. Чи обговорюється в дописі марність або небезпека конфронтації з Росією через її ядерний потенціал? Мова може бути про те, що ядерний статус Росії робить конфронтацію або неможливою, або недоцільною, або занадто ризикованою. |
| Російська загроза. Чи обговорюються в дописі російські загрози іншим країнам, окрім України? Під загрозами маються на увазі політичне втручання, дезінформація та пропаганда, кібератаки, гібридна війна та інші види загроз. | Заклики до миру. Чи допис адвокатує мир в Україні? Це можуть бути заяви про важливість миру, запрошення проводити мирні демонстрації та інші акції, заклики до припинення вогню, дипломатичних переговорів або критика дійових осіб і політик, які, на думку автора допису, перешкоджають або відтягують досягнення миру. |
| Підтримка України. Чи закликає допис підтримувати Україну? Мова може бути про заклики до надання військової, фінансової, гуманітарної допомоги або дипломатичної підтримки. |
Що показало дослідження?
Проаналізувавши дані, дослідники поділили країни за рівнем поширення проросійських наративів і кількістю публікацій на підтримку України на три групи.
До першої групи увійшли Франція, Литва, Польща та Швеція. Тут проросійські меседжі майже не з’являлися ні в медіа, ні в заявах політичних еліт. Це пояснюється, по-перше, сильними незалежними медіаінституціями, а по-друге, відсутністю правих популістських партій в урядах у досліджуваний період. Тому, за винятком Польщі, дискурс формували переважно непопулістські політичні актори.
Публікації проти російської агресії були найбільш помітними у Швеції та Франції. Особливо активно закликали до підтримки України шведські політики. А от у Польщі хоч і майже не було російської пропаганди, публікацій на підтримку України виявили небагато.
Друга група — Німеччина та Італія. Тут професійна журналістика залишалася загалом стійкою до пропаганди, але в політичних дебатах проросійські інтерпретації звучали значно частіше. Так, у Німеччині їхня частка у дописах політичних акторів становила понад 40 %. В Італії ж зафіксовано відверте домінування кремлівських меседжів у політичному просторі.
У третій групі — Угорщина, яка переживає демократичний відкат. Тут кремлівські наративи впевнено закріпилися і в медіа, і в політичному дискурсі. Угорські медіа поширювали проросійські меседжі майже вдесятеро частіше, ніж, наприклад, французькі. А у дописах політичних акторів проросійська риторика простежувалася у 74 % випадків. Водночас публікацій, спрямованих проти російської агресії, було найменше саме в Угорщині.
Партія «Фідес» Віктора Орбана зробила тему війни центральною у своїй кампанії до Європарламенту, активно використовуючи аргументи про «провину Заходу у розпалюванні війни». Медіа підхоплювали ці заяви, посилюючи поширення кремлівських наративів.
До речі, автори також робили ієрархію кластерів, щоб побачити, як окремі наративи групуються разом у класи (без поділу на країни та акторів).
І цікаво ось що: люди, які говорять про те, що Захід винен у війні, обговорюють і заклики до миру, і ядерний аргумент.
Наратив про російську агресію найближче розташований до наративу про українських цивільних. Це дуже логічно, тому що цивільні страждають через російську агресію.
Але люди, які говорять про мирне врегулювання, не згадують про українських цивільних. Помітно, що ці наративи розташовані доволі далеко один від одного.
Фактор популістів
Дослідження показало, що не лише в Угорщині, а й в Італії популістські сили, передусім «Ліга» Маттео Сальвіні та «Рух п’яти зірок» Джузеппе Конте, просували наративи, які віддзеркалювала стратегічні цілі Росії: демонізацію НАТО, засудження військової допомоги Україні та заклики до «миру», вигідного Кремлю.
«Це ілюструє, як через тему “миру” можна сіяти розкол між західними демократіями та просувати інтереси Росії. Таке присвоєння загальноприйнятих концепцій не є новим: так само “демократію” використовували ультраправі, антидемократичні суб’єкти під час пандемії COVID-19, так само і характеристикою “фейкові новини” намагалися дискредитувати журналістику, яка заслуговує на довіру», — зазначають автори статті.
Італійські популісти активно використовували й «ядерний аргумент», залякуючи виборців фразами на кшталт: «Якщо почнеться ядерна війна, загинуть усі».
У Німеччині — країні із середнім рівнем дискурсу про війну — популісти не відігравали провідної ролі, однак намагалися впливати на інформаційний порядок денний. Проросійські меседжі здебільшого поширювали правопопулістська «Альтернатива для Німеччини» (AfD) та ультралівий «Альянс Сари Вагенкнехт».
У Польщі спостерігалася своєрідна «рівновага»: хоча провідна партія «Право і справедливість» має популістичне крило, усвідомлюючи небезпеку з боку Росії, PiS зберігала проукраїнську позицію.
У Франції, Литві та Швеції — країнах із найнижчим рівнем проросійських наративів — активнішими у воєнному дискурсі були саме непопулістські актори.
Аналізуючи результати, дослідники звертають увагу на небезпеку риторики популістів: «Займаючись темою війни, вони можуть кинути виклик традиційним політичним і журналістським акторам і представити себе захисниками національних інтересів. Збройні конфлікти через свою емоційну та поляризаційну природу особливо добре лягають в популістські комунікаційні стратегії, які часто спираються на заклики до страху, обурення та кризові наративи. Ця емоційність дуже актуальна в контексті російсько-української війни, де обидві сторони звертаються до громадськості з проханням мобілізувати або паралізувати міжнародну підтримку України».
Автори додають, що небезпека, яку несуть російські наративи, значно зростає, коли ці наративи отримують легітимність від національних акторів.
Роль соціальних платформ
У своїй роботі автори також звертають увагу на роль соціальних мереж у поширенні російських наративів: так званий «алгоритмічний шлюз», немов магніт, притягує та підсилює емоційно заряджений і поляризуючий контент. У контексті війни це особливо небезпечно, адже емоційні заклики, що викликають сильні почуття, поширюються мережею зі швидкістю лісової пожежі. Та все ж при аналізі поширення стратегічних наративів варто враховувати потенційні відмінності платформ, кажуть дослідники: «Недавній звіт НАТО показує відмінності між платформами в контексті поширення повідомлень, пов’язаних з Росією. Наприклад, серед 10 проаналізованих платформ в X (раніше Twitter) виявили найбільше наративів про Росію, хоча вони переважно поширювалися через репости. А от телеграм став провідною платформою у залученні користувачів. Інше дослідження, яке охоплювало кілька європейських країн, показало, що використання Facebook, YouTube і TikTok, але не X чи Instagram, було позитивно пов’язане з вірою в російські наративи».
В умовах, коли інформаційний порядок денний формуються не лише державними чи медійними структурами, а й алгоритмами, суспільство й уряди потребують нових підходів до медіаграмотності, що враховуватимуть як політичні, так і технологічні чинники впливу.
Головне зображення: ROBIN WORRALL / Unsplash