Увага Європи до питань медіаграмотності посилилась після російської агресії проти України у 2014, і ще більше набрала обертів з початком пандемії COVID-19. 10 грудня відбулася міжнародна онлайн-конференція, організована Baltic Centre for Media Excellence та партнерами (серед яких в Україні – ГО “Український інститут медіа та комунікації”), присвячена розвитку комплексних підходів з медіаграмотності в Україні, Грузії, Латвії та Молдові. 

«Академія викладачів журналістики» занотувала основну доповідь заходу від докторки Солвіти Деніса-Лієпнієце — про результати дослідження тенденцій в цих чотирьох країнах.

Медіаграмотність як частина національної безпеки

Медіаграмотність є основним елементом споживання інформації у медіасередовищі, яке постійно змінюється. В такому середовищі високий рівень медіаграмотності аудиторії створює попит на якісну журналістику та допомагає якісним ЗМІ виживати. Критичне мислення та відповідальне використання ЗМІ є одними з найважливіших елементів посилення когнітивної стійкості суспільства до протистояння дезінформації та іншим видам інформаційної агресії.

Усі 4 країни в різній мірі стикаються з різноманітними складнощами, пов’язаними з інформаційним середовищем, проте в усіх цих країнах медіаграмотність — це інструмент, який забезпечує і зберігає демократичні процеси.

Медіаграмотність не має єдиної дефініції і цей термін можна інтерпретувати по-різному. У цьому дослідженні використовували визначення, запропоноване Єврокомісією:

«Медіаграмотність позначає всі технічні, соціальні, когнітивні та громадянські спроможності, які дозволяють нам мати критичне розуміння медіа та взаємодії із ними. Ці можливості дозволяють нам критично мислити, беручи активну участь у демократичному процесі та всіх економічних, соціальних, культурних активностях суспільства».

Дослідження було сфокусоване на головних акторах, типах аудиторії та активностях, які були імплементовані за останні три роки. Методологія: кабінетні дослідження (desk research), напівструктуровані глибинні інтерв’ю з експертами, онлайн-опитування.

Дослідження допомогло визначити головних акторів, які впливають на розвиток медіаграмотності. За останні три роки ключові зміни пов’язані з ворожою активністю сусідніх країн, в основному Росії. COVID-19 збільшив поляризацію та вплив на медіасередовище. Обидва виклики пов’язані з масивною дезінформацією, розділенням суспільства та зростанням недовіри до влади, її інституцій та медіа.

Кожна країна, представлена у дослідженні, проходить через процес сек’юритизація (securitization) медіаграмотності, як частини національної безпеки та оборони. Ці зміни – відповідь на військову та інформаційну агресію Росії. 

Загрози для підвищення рівня медіаграмотності в суспільстві

Загроза №1: Немає цілісного підходу

Незважаючи на це, в кожній країні є спроби створити систематичну політику з планом дій, і головні проблеми можна підсумувати так:

  • нестача цілісного бачення та доказів, які засновані на найкращих підходах,
  • відсутність розуміння та визначення ролі медіаграмотності в суспільстві (є усвідомлення на високому рівні, але все ще недостатнє — є прогалини),
  • низький рівень координації та кооперації інституцій у підходах,
  • нестача ресурсів: фінансових та кадрових,
  • відсутність політичної волі визначити і пріоритезувати групи аудиторії, в тому числі меншини.

Загроза №2: Недовіра до державних інституцій

В Україні та Грузії помічені спроби створити об’єднувальні органи, окремо, або на основі наявних міністерств, у той час у Латвії та Молдові немає чітких публічних стратегій для розвитку медіаграмотності.

В основному в усіх країнах офіційні імплементатори цих змін — міністерства, відповідальні за освіту, культуру, технології і трансформації. В кожній країні є спроби на різних рівнях створити від влади спеціальні агенції та платформи, які б об’єднували ініціативи медіаграмотності, але водночас сильний зв’язок між владою та організаціями викликає занепокоєння серед неурядового сектору, особливо в країнах з високим рівнем корупції.

У деяких країнах домінантним підходом все ще є фокус на цифровій грамотності, а не на критичному мисленні.

Загроза №3: Відсутність координації та кооперації неурядових та міжнародних організацій з владою

Громадські організації встановлюють порядок денний, але мають нестачу розуміння, як координувати дії і кооперуватись з державними структурами. В основному вони беруть фінансові ресурси від міжнародних донорів.

Донори та підтримка (через оголошення конкурсів) трансформують середовище: обирають стейкхолдерів, таргетують аудиторію, влаштовують заходи.

Вони намагаються заповнити прогалини, підтримати неурядові організації і створити проєкти для меншин. Проте вони повинні оцінити втручання і придумати адаптовані проєкти для місцевої аудиторії. І так само демонструвати успішні результати інших неурядових організацій в інших країнах.

Загроза №4: Відсутність комплексних програм, орієнтованих на формальну освіту

Такі програми були ініційовані та втілені у багатьох країнах різними ГО. Є різні підходи до їхнього втілення, включаючи програми з медіаграмотності в школах та університетах. Проте поточні навчальні програми пріоритетно фокусуються на цифровій грамотності, технічних навичках, тож необхідно сфокусуватися більше на критичному мисленні, на навичках для розвитку критичного мислення з раннього віку — навіть з дитсадочків.

Як вважають дослідники та експерти, варто слідкувати за такими тенденціями в медіасередовищі, як метавсесвіт (його називають наступною ітерацією інтернету, де люди зможуть жити та працювати, не виходячи з дому — прим. ред.). Також серед експертів є занепокоєння про те, що попередні ресурси з медіаграмотності час переглянути та оновити. Вони повинні відповідати змінам середовища, повинні бути зрозумілими як вчителями, так і учням (студентам).

Неурядові організації та школи відіграють важливу роль у підготовці вчителів, створенні спеціальних матеріалів для них, а також забезпечення компетенцій, які їм необхідні, і які потрібно постійно оновлювати. Дослідниками помічені багатообіцяючі зміни в поточних університетських програмах, зокрема, у навчанні майбутніх журналістів.

Загроза №4: Необхідність проводити постійні дослідження

  • Трансформація медіасистеми і суспільні виклики створюють потребу в постійних дослідженнях, оновленнях, імплементації доказової діяльності.
  • Урядові організації, які працюють над аналізом суспільної стійкості, не діляться своїми даними з неурядовими імплементаторами. А це могло би бути корисно для створення більш таргетованих підходів з медіаграмотності.

Країни представляють різноманітні медіасистеми і стикаються з різними внутрішніми викликами, наприклад, медіаполяризацією, яка пов’язана з інтересами політичних сил. Спільна проблема — це ворожа інформаційна активність сусідніх авторитарних режимів.

В інформаційній екосистемі Грузії, Латвії, Молдови та України є два табори: медіа, які включені в імплементацію медіаграмотності та ті, що є джерелами дезінформації. Просування якісних медіа — це спосіб захистити інформаційне середовище. Також потрібно використовувати потенціал суспільних мовників.

В Україні та Грузії домінують ініціативи, спрямовані проти дезінформації. Заходи з медіаграмотності спрямовані також і на журналістів. Така ж ситуація в Молдові та Латвії. Є потреба в заохоченні журналістської спільноти. Необхідно забезпечити їм навички та інструменти для допомоги: як виявляти дезінформацію, як шукати правильні підходи без токсичного фактчекінгу і провокування підсилення дезінформації.

Отже, серед головних вразливостей: крос-секторальна кооперація та нетворкінг, сталість та фінансове забезпечення, оцінка активностей з медіаграмотності, залученість медіа.

Узагальнені рекомендації

У своїй доповіді Солвіта Деніса-Лієппнієце узагальнює низку рекомендацій. Сталість, розвиток і майбутнє медіаграмотності залежить від готовності залучених акторів адаптувати зміни до нових викликів. Деякі з них розглядають підтримку неурядових організацій, відданих ідеї медіаграмотності, і створення регіонального хабу з можливими представниками в декількох країнах. Проте центр такої організації має бути розташований в країні з нижчим рівнем корупції і вищою політичною прозорістю.

Гроші

  • Організації, які займаються медіаграмотністю, мають фінансово забезпечуватися міжнародними інституціями, включаючи медіа, академії і професійні спільноти.

Координація

  • Координувати усі регіональні проєкти, щоб уникнути дублювання, забезпечувати допомогу з таргетингом в поділі аудиторії та спрямованості на неї, що базується на певному плані дій.
  • Варто уточнити відповідальність державних інституцій, їхніх команд, які опікуються медіаграмотністю.
  • Розвивати крос-секторальні зв’язки у цьому питанні.
  • Координація донорів може забезпечити довгострокову допомогу і перехід від планування на основі коротких проєктів до довгострокового планування активностей.

Систематичність та дослідження

  • Вимірювання аудиторії має бути інтегральною частиною планування медіаактивностей на всіх рівнях (локальному та регіональному).
  • Потрібно забезпечити необхідними навичками журналістів локальних медіа. Локальні медіа можуть спряти поширенню медіаграмотності в регіонах, у тому числі серед професійних груп (як-то медиків, робітників, і т.д.).
  • Систематично розвивати критичне мислення в навчальних програмах стандартної освіти, включаючи початкові школи.
  • Моніторинг агресивної інформації, а також дезінформації, може бути використано для швидкого реагування на цільові кампанії з дезінформації.

«Ми повинні об’єднати тих, хто моніторить дезінформацію, з тими — хто навчає медіаграмотності», — одна з останніх тез, якою Солвіта Деніса-Лієпнієце закінчила свій виступ. За її словами, все ще не достатньо заповнена ніша розвитку критичного мислення серед населення в Україні, Грузії, Латвії та Молдові.

Зображення: скріншот з відеоконференції

На зображенні: модератор однієї з панелей конференції, спеціальний представник МЗС Латвії з цифрових питань Віктор Макаров та керівниця дослідження Солвіта Деніса-Лієпнієце.

Дослідження є частиною проєкту, започаткованого латвійською організацією Baltic Center for Media Excellence (BCME) і, окрім України та Латвії,  реалізовувалося також у Грузії та Молдові. В Україні партнером проєкту був Український інститут медіа та комунікації.

Коментарі