За останні 20 років світом журналістики прокотилася хвиля змін, які суттєво змінили обличчя професії. З’явився новий термін «гібридна журналістика», який для багатьох теоретиків і практиків досі залишається невизначеним. Вчені з Міланського університету Серджіо Сплендоре (Sergio Splendore) та Маргеріта Брамбілла (Margherita Brambilla) у своїй статті пропонують детальніше поглянути на новий формат роботи медіа.

Що таке гібридна журналістика  

Історично журналістика зазнавала численних змін і в попередні століття, але цифрові технології внесли помітні трансформації як у журналістський стиль, збір інформації, аналіз джерел, так і у фінансування професії. Це, своєю чергою, призвело до появи нових форматів поширення новин. Спершу особливо цінувалася швидкість і стислість цифрової журналістики, саме це було основою роботи новинних редакцій. Згодом стало зрозуміло, що повільність та розлоге викладення подій також потрібні аудиторії. Тож редакції почали змінювати свої політики, щоби відповідати цим уявленням. Від новин вимагалося бути більш особистісними, зрозумілими та взаємодіяти з аудиторією. Сам процес журналістики як виробництва новин у науковій літературі переосмислюють за трьома вимірами:

  • Контент, який виробляє журналістика. Потрібно  визначити: що таке новини,  що журналісти вважають новиною,  що громадяни вважають новиною? 
  • Формати поширення новин. Хоча концепція новин, можливо, не змінилася, проте стилі їхнього розповсюдження зазнали змін. Традиційні способи  переплітаються з дедалі більшою кількістю інших форматів: журналістикою даних, твітами у прямому ефірі, фотографіями в Instagram.
  • Журналістика як дискурсивна конструкція та боротьба за її місце в суспільстві. 

Як наслідок, можна говорити про появу гібридної журналістики — поєднання різних суб’єктів (наприклад, журналістів та активістів, журналістів і програмістів, виробників і користувачів новин) або форматів (комунікації: як-от вигадані історії та фактаж, новини і розваги, новини та реклама).  Сучасна журналістика намагається підкреслити свою здатність використовувати різноманітні платформи і види знань/досвіду, щоб мати авторитет у сьогоднішньому цифровому суспільстві.

Серджіо Сплендоре та Маргеріта Брамбілла радять якнайшвидше прийняти медіатехнології, оскільки вони не стільки ускладнюють життя, скільки доповнюють журналістику, надаючи їй нового звучання. Наприклад, використання Twitter неможливо зрозуміти правильно, якщо  не зважати на зміст твітів, обговорень, які вони створюють, та способів, за допомогою яких процес подачі новин адаптується до сучасних реалій. Сьогодні саме алгоритми Google і Facebook визначають, які читачі отримають новини через їхні платформи. Технології визначають, як ЗМІ мають обирати новини для публікації в інтернеті відповідно до потенційної «привабливості» або рейтингу через пошук за ключовими словами. Тож, WhatsApp, коментарі користувачів, Twitter, TikTok і чимало інших цифрових платформ та інструментів  породжують важливі наслідки для роботи журналістів. 

Кого потребує гібридна журналістика?

Гібридна журналістика підкреслює, що актори та різні форми медіа  спонукають її виробляти і поширювати новини за допомогою цифрових технологій. На думку Серджо Сплендоре та Маргеріти Брамбілли, гібридна журналістика виникає тоді, коли технології диктують способи виробництва новин. Ще в 2011 р. Вільямс і Деллі Карпіні (Williams and Delli Carpini) визначили, що формат медіа, який існував у другій половині XX сторіччя, був демонтований, тоді як новий ще не сформований. Того ж року Nieman Journalism Lab розпочала серію щорічних прогнозів змін у журналістиці. У них  з’являлися загальні теми на кшталт журналістики даних, доброчесності та етики професії, руйнування економічних моделей. Проте більшість прогнозів стосувалася адаптації до технологічних інновацій. 

Якщо уважніше поглянути на прогнози Nieman Lab, можна побачити цікаву картину. У деяких  досліджується зв’язок між читачем і журналістом. В інших порушується питання ролі аудіальної журналістики у формі подкастів, а також технологічних можливостей для створення персонального аудіоконтенту для окремого слухача. Певні тенденції стосуються співпраці місцевих і глобальних новинних агенцій, а також діяльності ЗМІ без будь-якої фізичної редакції та виключно з платним доступом до її ресурсів. Ці тенденції спонукали Марка Дойза  задуматися, чи може журналістика існувати навіть поза межами редакцій. На його думку, так. Новинні агенції шукають не лише традиційних журналістів, а дата-журналістів, менеджерів соціальних мереж, графічних дизайнерів, виробників подкастів, інженерів тощо. Люди, які виробляють журналістику сьогодні, дуже відрізняються від тих, хто був перед ними — з точки зору умов праці, середовища, рівня професіоналізації тощо. Штатні журналісти працюють разом із журналістами-фрілансерами, ведуть діалог із громадськими діячами і пишуть статті на основі інформації, наданої користувачами соціальних мереж, які, по суті, не мали наміру займатися журналістикою, але, зрештою, все одно потрапили у процес.

Якщо процитувати книгу Девіда Райфа   про поширення онлайн-редакцій у США,  гібридна журналістика – це журналістика, якій вдалося вижити. Протягом багатьох років медіа складали списки майбутніх інновацій у журналістиці. Ті з них, що сьогодні займають усталену позицію у сфері медіа, є гібридними формами: журналістика даних, відкрита журналістика, мобільна журналістика, підприємницька журналістика, WikiLeaks тощо. Стало важко уявити журналістську професію без соціальних мереж,  даних чи візуалізації. Ми прийшли до того, що  роль блогерів і громадянських журналістів у процесі створення новин треба прийняти як норму. 

У минулому ці форми вважалися руйнівними, оскільки ними користувалися непрофесіонали або вони створювали новини не у формі статей чи фотографій, а цільових сторінок, інтерактивної інфографіки, твітів, опитувань у соціальних мережах тощо. Проте з часом вони були успішно інтегровані до журналістської практики.

Одним із практичних прикладів, який підтверджує вагомість гібридної журналістики, є оголошення про вакансії від інформаційних агенцій. У жовтні 2020 року перелік посад  у журналістиці містив наступні пропозиції: помічник директора соціальних мереж у Wired, продюсер подкастів у BuzzFeed News, редактор анімацій у The Guardian, старший інженер-програміст і візуальний дизайнер у Bloomberg, продюсер відео в NPR і дизайнер маркетингу в Atlantic. Відповідно, журналістика даних та громадянська журналістика вже вважються варіантом норми, а наймолодше покоління журналістів, які ніколи по-справжньому не були в полі, але працювали за комп’ютером, станутьпершими фахівцями з гібридної журналістики.

Звісно, в університетських навчальних планах не пишуть, що журналісти повинні розумітися в соціальних мережах або мати там велику аудиторію. Проте деякі редакції просять своїх роботодавців найняти професіоналів, які пройшли спеціальну підготовку для виконання цього завдання. Що все це означає?

По-перше, що гібридна журналістика стала невід’ємною і центральною частиною журналістського простору, проте польова журналістика досі залишається необхідною частиною роботи. 

По-друге, якщо раніше гібридна журналістика сприймалася як руйнація професії, сьогодні її сприймають як новий подих у медіа Інновації, які зробили журналістику гібридною, тепер є загальноприйнятими рисами  новітньої журналістської професії.

Зображення: Pixabay/6689062

Коментарі