Це дозволить помічати суперечності між декларованим та дійсним на радіоринку.
На запрошення Українського інституту медіа та комунікації Ніна Даценко, дослідниця історії радіомовлення, авторка книжки «Пригоди на радіохвилях: історія українського радіо», провела вебінар для викладачів журналістики 24 жовтня. Змістовно виступ спікерки складався з двох частин. У першій Ніна розповідала найважливіше зі сторічної історії українського радіо (частину фактів ми занотували й опублікували тут). У другій частині дослідниця підсвітила зміни та виклики, через які зараз проходить українське радіо та які потребують дослідження. Далі детальніше у тексті зі слів Ніни.
Ми можемо писати історію, коли маємо на руках факти, свідчення, документи. Те, що зараз іде в радіоефірі, не фіксується ніде. FM-станції не зберігають записи. Українське радіо у 2023-му змінило сайт, відтоді у них новий архів, а все, що було до того, зникло. Для прийдешніх дослідників не зберігається майже нічого документального. А вони ж, найімовірніше, розбиратимуть, як ми опиралися і що слухали. Тому якби я зараз була студенткою / аспіранткою, то писала б магістерську / кандидатську на одну із тем нижче.
Радіо і соціальні мережі. Радіо бере інформацію з телеграм-каналів, бо там вона найоперативніше подається. Телеграм-канали своєю чергою беруть контент з Радіо Свободи, Суспільного та інших ЗМІ й посилаються на них. Відбувається певне перетікання інформації.
Поки готувалася до семінару, почула в радіоновинах: «Андрій Єрмак повідомив у своєму телеграм-каналі». Пересічний слухач, чуючи таке, підписується на канал умовного Єрмака. А потім влада, яка розповідає про загрози телеграму, каже: «Ой, в мене там мільйони підписників, як же я можу закрити свій канал?».
Штучне обмеження радіоновин. За моїми спостереженнями, соцмережі та новинні стрічки в онлайн-медіа зараз набагато різноманітніші, ніж радіоновини. Так, таймінг порівняно з іншими видами медіа там щільніший, але все одно чогось бракує. Недобір міжнародних новин: світ великий, а радіоновини нас ізолюють. Чому це відбувається? Через таймінг, квартальне планування чи темники? Ось що цікаво фіксувати, щоб потім розібратися, що це було.
Брак ретроспективи, контексту в новинах. Наприклад, нещодавно були заворушення в храмі в Черкасах. Новини передають: відео бійки між прихильниками Православної церкви України та Української православної церкви московського патріархату поширив депутат Артем Дмитрук. І пішло далі. Але не було репліки, що цей депутат перебуває в розшуку. А це важливо для слухача.
Перевага в міжнародних медіа. Багато про поточний стан речей ми дізнаємося з розмов наших посадовців з іноземними медіа. Гострі інтерв’ю з іноземними журналістами нашу владу не лякають, водночас в українському медіапросторі влаштовують собі теплу ванну. Незручні для влади спікери з’являються на опозиційних радіо, на офіційних їх немає, тобто немає іншої думки. Наші журналісти змушені цитувати, що, наприклад, сказав Зеленський журналісту Time.
Вимірювання аудиторії. До повномасштабної війни в українському медіапросторі вимірювали аудиторію, і отримані цифри впливали на рекламні бюджети. Цікаво було б подивитися зараз на якусь динаміку. Я розумію, що це не робота журналістів, але раптом є якісь можливості організувати опитування.
До того ж багато що змінилося на радіоринку після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Радіо «Шансон» стало «Шлягером» та змінило концепцію (ще у жовтні 2021-го у цієї радіостанції був найменший показник українськомовної музики — 41 %, зараз він ще менший (25 %), але це тому, що «Шлягер» збільшив у своєму ефірі частку пісень, виконаних офіційними мовами Європейського Союзу, до 60 % — ред.). «Русское радио Украина» переформатувалося в «Радіо Байрактар». Ці радіостанції мають свою аудиторію. Але ніде не фіксується, хто перейшов від однієї хвилі до іншої. Ми втрачаємо інформацію.
Рекламодавці. На різних хвилях реклама різна. Цікаво, якими рекламодавці бачать слухачів тієї чи іншої станції.
Як на радіостанціях влаштований зворотний зв’язок зі слухачами. 92 % онлайн-медіа в Україні вказують контактні номери телефонів та електронну пошту (або поштову адресу, якщо одного із попередніх пунктів немає — ред.). Мені здається, що дуже цікаво дослідити інтерактив, дзвінки, коментарі від тих, для кого радійники працюють.
Явний та прихований ейджизм. Є приклади мегакваліфікованих колишніх колег, яких не беруть на роботу виключно через те, що їм за 40. Іноді вони не отримують навіть прямої відмови, їм просто не відповідають. Варто було б провести якесь дослідження або розслідування.
Брак уваги до радіо з боку організацій, які досліджують медіа. «Детектор медіа» моніторить телеефіри, аналізує новини, фіксує джинсу, якщо там вона там є. Це цікаві розбори. Моніторингу радіоефірів, радіоновин не робить ніхто. Якщо Інститут масової інформації або «Детектор медіа» і пишуть про радіо, то зазвичай або про якийсь новий проєкт, або про те, що радіожурналісти десь постраждали.
Темники в новинах. Жодна служба новин не скаже, що користується темниками. Але якщо проаналізувати новини, то це можна зрозуміти. Але для цього має бути постійний моніторинг та фіксація того, що йде в ефір.
Цензура та самоцензура. З одного боку, ми, медійники, обмежені умовами воєнного часу, з іншого — ми іноді мовчимо там, де треба говорити.
Текст за виступом Ніни Даценко підготувала Світлана Максимець.