Для студента дисципліни за вибором — це можливість поглибити знання в межах певних спеціалізацій, пізнати нові напрямки та сформувати soft skills. Однак мають зійтися зірки, щоб можливість дійсно спрацювала, а не перетворилася на тягар. Які виклики для вищої освіти приховані за «вільним вибором», міркує завідувачка кафедри журналістики Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, кандидатка філологічних наук Олена Харитоненко.
Дисципліни вільного вибору — своєрідний наріжний камінь організації освітнього процесу в університеті. Їхні роль і завдання описані й пояснені багаторазово. Однак є одна проблема: значний обсяг вибіркового блоку (25 % від загальної кількості кредитів) скорочує нормативний цикл професійної підготовки (із 75 % до 50 %).
Вибору не бракує
Раніше, років 30 тому, наприклад, вибіркові дисципліни стали б родзинкою навчання. Коли людина могла здобути освіту тільки в школі/університеті, логічно, що вона б хотіла взяти сповна від цього закладу. До прикладу, навчається студент на журналіста, а мріє дізнатися більше про психологію чи екологію. Поза університетом йому складно дістати потрібну інформацію або ж взагалі не вдається. Тож чому б не надати цю можливість?
Нині ситуація інакша: ринок пропонує освітні послуги в різних форматах, і гіпотетично кожен може задовольняти свої освітні потреби будь-коли та в будь-яких обсягах. Чи варто тоді університетам чверть освітньої програми відводити під варіативку, розбалансовуючи базову фахову підготовку?
Оперативність під питанням
Щоб розповісти студентам про той чи інший важливий тренд, який формується в межах певної галузі, легше, здавалося б, додати відповідну дисципліну за вибором, аніж змінювати кардинально освітню програму. Однак навчальні плани та зміст дисциплін сьогодні й без того оновлюються доволі часто. Гаранти зобов’язані враховувати думки стейкхолдерів, вимоги стандартів, інновації та актуальні трансформації в галузі. Відтак освітні програми змінюють не рідше, як раз на два роки, чи навіть щороку.
Крім того, сучасні освітні проєкти поза університетами готують і пропонують актуальні курси в межах чи не кожної спеціалізації набагато швидше. Поки у виші дисципліна буде розроблена, пройде процедури рецензування, затвердження, поки студенти оберуть її на наступний семестр і почнуть слухати ще через пів року, на курсах її за цей час прочитають багаторазово.
Відповідальність за вибір. Чи правильно ми її розуміємо?
Можливість обирати спонукає студента ставитися до навчання відповідально та усвідомлено. Адже вона може обернутися як успіхом, так і програшем: наприклад, обираєш «Спортивну журналістику», а потім шкодуєш, що пропустив «Практикум з інтерв’ювання». Або ж взагалі не потрапляєш на цікавий курс, оскільки цей предмет обрав ти один з усього потоку. З часом такі випробування загартовують студента, і він стає людиною, яка розуміє: свобода — це відповідальність, труд і самостійність.
На мій погляд, в Україні до цього поки остаточно не готові ані студенти, ані самі університети. Перші досі часто мислять і кажуть: «не даЛИ», «не поясниЛИ», «не сказаЛИ»… Університет натомість, як і раніше, прагне «навчити ВСЬОМУ», «за ВСІМА стандартами», щоб «УСІ стейкхолдери були задоволені». І відповідає за все максимально.
Коли йдеться про охоплення фахових знань, то наші програми все ще тяжіють до універсальності (і, на мій погляд, у цьому є сенс), та для неї вже не так багато часу. Також у цикл професійної підготовки намагаємося втиснути пропозиції роботодавців, випускників, самих студентів. А вже нікуди: кредитів не вистачає.
Прийняти нинішній обсяг вибіркового блоку означає обмежити цю універсальність. Ніби маємо на увазі: «Шановні студенти, знайомимо вас з деякими напрямами / науковими концепціями, решту вивчите самі протягом життя, в інших університетах, словом, деінде…» Якщо ж виші ратують за універсальну професійну підготовку, то й часу на неї мають виділити значно більше. Методика формування навчального плану не може бути відірвана від філософії навчання, від тих концептуальних завдань, які ставить перед собою виш.
Зрештою, а що ж це за вибір, коли немає вибору не вибирати? Мені не подобаються ситуації, коли всі імперативно вільні та одностайно цим задоволені…
Так, вибіркові освітні компоненти насправді важливі, однак чи доцільними є нинішні обсяги вибіркових блоків, на мій погляд, варто осмислити. Як би не було, а ця тема потребує того, щоб ми ділилися досвідом, вивчали, як організовано освітній процес у колег в Україні та за кордоном.